Ко­жен рік, за схід­ним ка­лен­да­рем, має на­зву яко­їсь жи­вої іс­то­ти. На­при­клад, ко­ня, тиг­ра, мав­пи або змії. Про­те до­сте­мен­но ві­до­мо, що на­ступ­ний рік не ста­не ро­ком ко­ня, ко­ро­ви чи на­віть сви­ні. Бо з 1 січ­ня на­би­ра­ють чин­но­сті по­ло­жен­ня За­ко­ну «Про без­печ­ність та якість хар­чо­вих про­дук­тів», які за­бо­ро­ня­ють про­даж си­ро­го мо­ло­ка, си­ру до­маш­ньо­го ви­роб­ниц­тва та м’яса тва­рин под­вір­но­го за­бою. А це мо­же по­ро­ди­ти но­ві проб­ле­ми для влас­ни­ків ху­до­би і, як на­слі­док, при­звес­ти до ско­ро­чен­ня її по­го­лів’я. І що най­гір­ше— по­ста­ви­ти під за­гро­зу про­до­воль­чу без­пе­ку кра­їни.
Та­ке при­пу­щен­ня в ін­тер­в’ю з жур­на­ліс­том На­ціо­наль­но­го прес-клу­бу з аг­рар­них та зе­мель­них пи­тань зро­бив ке­рів­ник на­пря­му «Роз­ви­ток рин­ко­вої ін­фра­струк­ту­ри» про­ек­ту USAID «Аг­ро­Ін­вест» Ми­ко­ла Гри­цен­ко.

— Чому Україна вдалася до такого продовольчого нововведення?
— Коли Україна тільки починала рухатися в напрямку до об’єднаної Європи, то взяла на себе певні зобов’язання. Одне з них стосувалося безпечності тваринницької продукції. Нині воно набуло особливої ваги у зв’язку з підписанням нашою країною Угоди щодо асоційованого членства в ЄС.
— Чи не поставить такий підхід під загрозу саме існування вітчизняної тваринницької галузі, адже 77% молока та понад 60% м’яса в нашій країні виробляють власники особистих селянських та фермерських господарств?

Ан­то­ні­на Лис­то­пад ро­дом із Рів­нен­щи­ни, за во­лею до­лі осе­ли­ла­ся на Схо­ді Ук­раї­ни — в Крас­но­до­ні на Лу­ган­щи­ні. Не зі своєї во­лі по­ки­ну­ла до­мів­ку і по­тра­пи­ла як пе­ре­се­лен­ка на Ки­їв­щи­ну.

За фахом — лікар-невропатолог. За покликанням — письменник. Член НСПУ з 1991 р. Лауреат премій імені Василя Стуса та імені Олени Пчілки. Дипломант Міжнародного Шушкевичевського конкурсу (Канада). Лауреат Літературного фонду Воляників-Швабинських при Фундації Українського Вільного університету в Нью-Йорку, друге місце за книгу «Свячена вода».
Антоніна Листопад — організатор українського культурного центру «Калина» в Краснодоні. Її твори друкували в журналах української діаспори в Канаді, США, Австралії, Англії, Польщі.
Наша розмова — про найболючіші точки нервової системи України.
— Антоніно Іванівно, а що для Вас Слово як для письменниці? Як для людини? Як для громадянки України?
— Найкраще запитання, яке б я хотіла почути. Слово — це плоди. І гілля... І ланцюгова реакція, сильніша від атомової. Слово — це наші соки. І наші споруди. Слово — це неподільність. І найдетальніший поділ. Бо по своїй суті Слово завжди — національне. Воно належить лише окремій нації. І чим більше в сукупності національного Слова, тим досконаліша гармонія людства. А як для громадянки — це мої гени, які змінити неможливо. Своїм українським Словом завжди пишаюся. І те Слово дуже мені болить.

Ли­ше три дні три­вав у На­ціо­наль­ній фі­лар­мо­нії Ук­раї­ни ХІ Між­на­род­ний фес­ти­валь гі­тар­ної му­зи­ки «Ки­їв-2014». Од­нак, не­зва­жа­ючи на стис­лі тер­мі­ни, він, як і по­пе­ред­ні де­сять фес­ти­ва­лів, що від 2004 ро­ку про­во­дять­ся у груд­ні, за­про­по­ну­вав кла­сич­ну про­гра­му.

Національна філармонія України, яка є засновником і організатором фестивалю та конкурсу гітаристів, що раз на два роки проводиться у його рамках, змогла реалізувати її завдяки підтримці Посольства Італійської Республіки в Україні та Італійського інституту культури в Україні, СIDIM — Національної музичної ради Італії.
Кожний, хто цікавиться гітарною музикою, мав можливість послухати концерти музикантів, відвідати майстер-класи, цікаві лекції і поспілкуватися з гостями фестивалю або слухачами.
Фестиваль відкрився сольним концертом одного з найвідоміших молодих талановитих гітаристів Іспанії, володаря понад двадцяти міжнародних нагород, лауреата фондів Іспанії, Франції та Італії — Франсиско Берньєра. Він вразив усіх дивовижним поєднанням вишуканої техніки гри, емоційності, експресії та глибини інтерпретації творів Й. Баха, Ф. Сора, А. Абріля, І. Альбеніса, А. Барріоса, Ф. Таррега.
Наступного дня Франсиско Берньєра провів майстер-клас у Музичному салоні столичної філармонії, який зібрав чимало охочих удосконалити власну майстерність. Не оминули увагою лекцію українського гітариста, композитора і старшого викладача класу гітари Дніпропетровської консерваторії імені М. Глінки Юрія Радзецького «Система музичного навчання і виховання гітаристів». А концерт — презентація класу гітари Київського інституту музики імені Р. Глієра (викладач Олена Дроздова) у Малому залі привабив чималу кількість слухачів.

Які процеси відбувалися в українському мистецтві 30-х років, окрім утвердження соціалістичного реалізму? Для більшості цей період і досі залишається майже невідомим. Однак творчість непересічних митців, безумовно, тривала навіть у такий несприятливий для втілення власних поглядів час. Виставка «На межі дозволеного. Українське мистецтво 30-х років із музейних та приватних колекцій» не тільки розкриває художнє розмаїття цього складного і цікавого проміжку часу, а й сприяє його кращому розумінню.
Виставка, відкрита в залах пам’ятки архітектури XVIII ст. «Хлібня» Національного заповідника «Софія Київська», стала логічним продовженням проекту «Сталінський ампір. Нереалізовані амбіції. Проекти забудови урядового кварталу Києва 30-х років». Організована за участю Національного музею українського народного декоративного мистецтва, Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, Музею театрального, музичного та кіномистецтва України, Музею історії Києва та приватних колекціонерів, експозиція представляє більш як 100 творів живопису, графіки, скульптури та ужиткового мистецтва.

Від то­го, який гля­дач при­йде на прем’­єру, не­рід­ко за­ле­жить те, як скла­деть­ся до­ля май­бут­ньої ви­ста­ви. У цьо­му від­но­шен­ні Цен­тру мис­тецтв «Но­вий ук­ра­їн­ський те­атр» по­та­ла­ни­ло, адже за ро­ки йо­го іс­ну­ван­ня сфор­му­ва­ло­ся по­стій­не ко­ло гля­да­чів, які, по су­ті, є спів­твор­ця­ми спек­так­лів. Це ще раз за­свід­чи­ли пер­ші по­ка­зи ко­ме­дії-при­тчі — «Упс!.. Я прий­шов!», ство­ре­ної за мо­ти­ва­ми п’єси бі­ло­ру­сько­го дра­ма­тур­га Ми­ко­ли Ха­лє­зі­на.

А почалося все ще півтора року тому. Відомий актор театру та кіно Віктор Цекало тоді вперше відвідав «Новий український театр» і був вражений неповторною атмосферою, що тут панувала, та професійною грою молодих акторів. Того ж вечора він висловив художньому керівникові театру Віталію Кіно своє бажання грати в цьому талановитому творчому колективі. До речі, ще у 1996 році молодий режисер В. Кіно в Київському театрі драми та комедії поставив казку «Чарівна кісточка», в якій молодий актор В. Цекало зіграв головну роль.
Про що ж нова робота театру? Усім відоме народне прислів’я «Життя прожити — не поле перейти». А під полем, звісно, можна розуміти будь-що: подолання кризи, відкриття власного магазину, вступ до вузу, зраду своїй другій половинці, втрату бізнесу, одруження, що трапляється вже вп’яте у житті... Коли ж дитина з’являється на світ, то вона завжди кричить. Що цей крик може означати? Напевне, радісний гордий вигук — «Дивіться! Я прийшов!»

Про ма­гію піс­ні та спі­ву ство­ре­но ба­га­то ле­генд, в яких во­на пос­тає мо­гут­ньою си­лою, що здат­на лі­ку­ва­ти лю­дей від хво­роб, очи­ща­ти їх від сквер­ни, про­бу­джу­ва­ти ак­тив­ність, впли­ва­ти на при­ро­ду, при­бор­ку­ва­ти ди­ких зві­рів.
В од­ній із них роз­по­ві­дає­ть­ся, як бог світ­ла Апол­лон ус­ми­рив роз­лю­че­них дав­ньо­грець­ких бо­гів — він при­вів на го­ру Олімп, на якій во­ни жи­ли, хор най­та­ла­но­ви­ті­ших спі­ваків. І по­ли­ну­ла над Олім­пом ба­га­то­го­ло­са ча­рів­на зли­ва пі­сень, роз­си­па­ючись у по­віт­рі во­до­спа­дом, за­кли­ка­ючи до доб­ра і зла­го­ди. Сам Апол­лон су­про­во­джу­вав спів грою на ар­фі. Чар-го­ло­си, сріб­ні зву­ки му­зи­ки по­сту­по­во «роз­то­пи­ли» гнів і зло­бу, праг­нен­ня по­мсти, на­то­мість по­сі­яли на­сін­ня доб­ро­ти та зла­го­ди. І жит­тя на Олім­пі на­пов­ни­ло­ся ра­діс­тю.

Ця легенда мені пригадалася, коли в публікаціях про творчість всесвітньо відомого композитора-диригента, педагога Григорія Гурійовича Верьовки прочитала таке: «Одночасно з гастролями хору в Мюнхені, у жовтні 1959 року, радянськими спецслужбами був убитий провідник українських націоналістів Степан Бандера. До концертного залу на виступ хору зайшли люди з похоронної процесії. Напруження нагадувало очікування вибуху бомби... Григорій Гурійович звично став перед хором, звів руки, змахнув — і зал охопило могутнє «Реве та стогне Дніпр широкий». Замість вибуху бомби — шквал оплесків. А потім диригент і хор розпочали «Чуєш, брате мій». Це було духовним мостом єднання».

Ге­рой Ук­раї­ни Ігор Гор­дій­чук — не­ти­по­вий для на­шої ар­мії пол­ков­ник. Упро­довж 20 ро­ків змі­нив 12 місць служ­би. Обі­йма­ючи ге­не­раль­ську по­са­ду, жив на зйом­ній квар­ти­рі. Але він є сим­во­лом ук­ра­їн­сько­го офі­цер­ства, до­блес­ті і пат­ріо­тиз­му. Са­ме на та­ких, як він, і три­має­ть­ся на­ша ар­мія, са­ме за та­ки­ми офі­це­ра­ми — май­бут­нє Ук­раї­ни та її вій­ська.

Ко­ли мрії збу­ваю­ть­ся
Познайомившись із цією людиною, вперше пошкодував, що Господь не наділив мене талантом письменника чи драматурга: тоді б я написав повість або п’єсу, а головним героєм був би він — полковник Ігор Гордійчук.
Професії обирають по-різному, беручи за взірець батьків, старших товаришів, книжкових та кіногероїв.
— Мрія стати офіцером визріла ще в молодших класах, — розповів Ігор Володимирович. — Чому? Мабуть, зарано почав читати правильні книжки (усміхається), головними героями яких були люди в погонах. Тож по закінченні Корецької середньої школи № 1, що на Рівненщині, вступив до Омського вищого загальновійськового командного училища. До Сибіру подався не випадково: вважав, що, перебуваючи за тисячі кілометрів від рідного Полісся, лише двічі на рік «наживо» спілкуючись із рідними та близькими, загартовуватиме себе як майбутній офіцер.
Коли на політичній карті світу постала незалежна Україна, хлопець вирішив повернутися на рідну землю.

У сві­то­вій еко­но­мі­ці посткри­зо­ве від­нов­лен­ня піс­ля фі­нан­со­вих не­га­раз­дів 2008–2009 ро­ків від­бу­ва­єть­ся по­віль­ні­ше, ніж очі­ку­ва­ло­ся за опти­міс­тич­ни­ми сце­на­рі­ями, за­зна­ча­ють екс­пер­ти Цен­тру Ра­зум­ко­ва. Піс­ля від­нос­но успіш­них 2010-2011 ро­ків гло­баль­на еко­но­мі­ка не змог­ла ут­ри­ма­ти но­вий тренд зрос­тан­ня. А по­каз­ни­ки сві­то­во­го роз­вит­ку у 2012—2013 ро­ках ви­яви­ли­ся, хоч і пе­ре­важ­но по­зи­тив­ни­ми, про­те по­міт­но гір­ши­ми, ніж у по­пе­ред­ні два ро­ки.

Чинники, які формували високу докризову динаміку (насамперед, експортна експансія країн, що розвиваються), в більшості випадків вже не можуть бути економічними рушіями зростання в окремих країнах і регіонах найближчим десятиліттям. Модернізація виробництва, поширення нових технологій, підвищення кваліфікації працівників, оновлення менеджменту відбувається не автоматично.
Тому країни (переважно з висхідними економіками) стикаються з ризиками втрати традиційних для них ніш і ринків. А також — зі значними часовими витратами для освоєння нових конкурентних виробництв (з відносно високою доданою вартістю). А це не безболісно для економіки.
Лідерами нинішнього економічного відновлення є торгівля та інвестиції. Хоча всі погоджуються з необхідністю прискорення торгівлі, протекціоністські заходи, які стримуюче впливали на її розвиток, а з тим і на приплив інвестицій, залишаються популярними. Втім, якщо міжнародна торгівля поступово відновлює позитивну динаміку, то за низької довіри між урядами та економічними агентами міжнародні інвестпотоки демонструють високу чутливість до політичних та економічних негараздів.

Уже два мі­ся­ці в Ки­єві вкрай склад­но за­ре­єс­тру­ва­ти міс­це про­жи­ван­ня. При­чи­на не в осо­бли­во­му на­пли­ві но­вих меш­кан­ців у міс­то. При­во­дом для черг ста­ло пе­ре­ве­ден­ня ре­єс­тра­ції міс­ця про­жи­ван­ня з ЖЕ­Ків у цен­три на­дан­ня ад­мі­ніс­тра­тив­них по­слуг (ЦНАП) при рай­держ­ад­мі­ніс­тра­ці­ях.

Людям доводиться вистоювати багатогодинні «живі» черги в ЦНАП лише для того, щоб зареєструватися в електронну. А потім виявляється, що треба було спочатку взяти в ЖЕКу якусь паперову форму і лише потім займати чергу в ЦНАП. Подекуди напруженість між відвідувачами мало не переростає в бійки.
Переведення послуг у ЦНАП відбулося 1 жовтня 2014 року за розпорядженням Кабінету Міністрів № 523-р. Його було ухвалено у травні 2014 р. на виконання закону «Про адміністративні послуги».
При повноцінному впровадженні переведення реєстрації в ЦНАП мало б полегшити життя відвідувачам: прозорі офіси, максимум прийомних годин без перерв, універсальний персонал обслуговування, електронна черга. Але проста, у багатьох містах непідготовлена, зміна фронт-офісу оголила всі недоліки системи реєстрації, які досі були непомітні.
Найбільше проблем з реєстрацією виникло через те, що реєстраційний облік досі ведеться на папері, а паперові картотеки все ще містяться в ЖЕКах. Тобто, з переведенням прийому людей в ЦНАП хтось мав би забрати їх картки з ЖЕКів, вивезти їх на реєстрацію в Державну міграційну службу (ДМС), а потім повернути назад.

Рік, що ми­нає, крім тра­ди­цій­них проб­лем у су­до­вій прак­ти­ці, озна­ме­ну­вав­ся но­ви­ми ви­кли­ка­ми. Про них та ре­цеп­ти з їх по­до­лан­ня йшло­ся під час круг­ло­го сто­лу за учас­тю суд­дів, ад­во­ка­тів і пред­став­ни­ків юри­дич­ної спіль­но­ти.

Нові виклики
Ознакою часу вважають той факт, що суди переповнені банківськими спорами, тому що Національний банк не врегулював вкрай нагальні питання. Не може не турбувати велика кількість тимчасових адміністрацій, введених у фінансових установах, — нині їх налічується близько 30-ти. Тривогу викликає також страховий ринок, особливо в тій частині, яка стосується тимчасово окупованої території. Зволікання тут неприпустиме, адже половина страхових компаній згортає свою діяльність. Необхідно кардинально змінювати підхід до такої категорії, як форс-мажор. Перший крок уже зроблено — є відповідне рішення по Криму, однак потрібні подальші роз’яснення.
Неприємні нюанси виникли у застосуванні нового Кримінального процесуального кодексу: стало складно зареєструвати кримінальну справу. Згідно з КПК, це має відбуватися невідкладно, однак кожне правоохоронне відомство внесло до документа свої «удосконалення». Ці внутрішні інструкції, які суперечать законодавству, дають можливість ігнорувати згадану норму і блокувати порушення справ. Не працює виписаний у кодексі принцип змагальності між обвинуваченням і захистом — у адвокатів проблеми зі збиранням доказів, хоча на початку року було очікування, що в цій сфері почнуться реальні позитивні зміни.