Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка ставить перед собою доволі амбітне завдання — стати кращою акторською трупою в Європі. Ще рано робити висновки, наскільки це їм удається, але незаперечний факт: протягом останнього року тут відбулося кілька цікавих прем’єр, що говорять про творче зростання театру («Квітка будяк», «Лускунчик», «Така її доля», «Живий труп»). 

Проте, за винятком вистави «Дами і гусари», це були досить серйозні постановки, а глядач уже так скучив за доброю комедією. Саме такою комедією став спектакль «Моя професія — синьйор з вищого світу» за п’єсою Джуліо Скарначчі та Ренцо Тарабузі «Ікра і сочевиця», постановку якого здійснив народний артист України Анатолій Хостікоєв.

Пропонована нині українському глядачеві п’єса була написана ще у 1956 році, після цього досить швидко здобула прихильність глядачів різних країн. І хоча вже минуло майже 60 років, але вона й досі представлена у репертуарах багатьох театрів. У чому ж складові успіху цього твору? По-перше, автори самі були акторами, а тому чудово знали театр із його законами та потребами. По-друге, тут є карколомна інтрига, в якій переплелися кохання, авантюра, неймовірні життєві ситуації, що в них потрапляють герої, а також справжній неаполітанський гумор.

11 червня в Тернополі відбулася презентація проекту Концепції розвитку системи страхування сільськогосподарської продукції в Україні. Ініціатором її проведення стали партнерські організації — об’єднання страховиків «Аграрний страховий пул» та проект міжнародної фінансової корпорації (IFC, група Світового банку) «Розвиток агрострахування в Україні». 

Розробником проекту Концепції став Агростраховий пул. Значну допомогу йому у підготовці цього документа, який визначає напрямок розвитку вітчизняного агрострахового ринку на тривалий час, надали фахівці проекту IFC.

До необхідності розробки проекту Концепції підштовхнули численні причини. Останні мають як позитивний, так і негативний характер.
У своєму виступі перед аудиторією, яка складалася зі страховиків, сільгоспвиробників та журналістів, експерт проекту IFC Роман Колібаба нагадав, що Україна залишається в зоні ризикованого землекористування. Це підтверджується й подіями останніх часів.

476 сімей із Криму та південно-східних областей України звернулися на телефонну гарячу лінію Львівської обласної ради і адміністрації та виявили бажання на тимчасове проживання на території області. Так, їх кількість уже становить 2166 осіб. Вимушені переселенці на території Львівщини не тільки проживають, але й влаштовуються на роботу. Про ситуацію на ринку праці Львова розповів кореспонденту «ДУ» директор Львівського міського центру зайнятості Олег Рісний. 

Робочі місця для кримчан

— Пане Олегу, розкажіть про основні тенденції в працевлаштуванні людей, які прибувають до Львова з Криму.
— Служба зайнятості міста активно долучилася до процесу допомоги громадянам України, які прибули з Криму. Ми провели 317 співбесід. 94 особи зацікавилися нашими послугами. Більшість із них завдяки соціальній позиції працедавців міста влаштовано. До Львова прибула велика кількість жінок із маленькими дітьми. Їм потрібно забезпечити соціальну сферу, зокрема садочки. У нас був на прийомі чоловік, який займався тваринництвом, а жінка виховувала вдома шість дітей. Таким важко допомогти. Бувають різні ситуації.

Право на свободу — одне з фундаментальних. Воно сформульоване в ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, його декларує Конституція України, а в новому Кримінальному процесуальному кодексі закріплено норми, які мають безпосередньо його гарантувати. Проте невизнане затримання чи невчасна його реєстрація, а також взяття під варту під надуманим приводом нікуди не зникли з наших реалій.