Земля і люди
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Четвер Березень 28, 2024

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 20 Вересень 2019 11:01

Хвала рукам, що пахнуть... глиною

Rate this item
(1 Vote)

Багаторічний творчий шлях, на якому дуже легко заблукати, для полтавки Світлани Пасічної став наче гірською стежиною, яка крутими схилами таки вивела її до вершин справжнього мистецтва і світового визнання. Її роботи — художні вироби з кераміки зайняли своє місце як у приватних колекціях поціновувачів керамічної культури, так і в престижних закордонних галереях. А сама обдарована полтавка неодноразово ставала володаркою найпрестижніших премій і нагород у світі мистецтва.
Так, 1989 року мисткиню було нагороджено золотою медаллю президента Італії, а згодом — відзнакою Гран-прі 1991 року на Міжнародному бієнале художньої кераміки в Італії.

Золоту медаль привезла додому ця тендітна жінка з питливим поглядом і у 1994 році з Франції, де виставляла свої доробки на XIV Міжнародному бієнале художньої кераміки тощо.

Пані Світлана — учасниця найповажніших мистецьких фестивалів, конкурсів і форумів, котрі проходили у різних куточках світу. Там полтавка своїми оригінальними творами демонструвала, які невичерпні запаси скарбів минулого, керамічну культуру, якій тисячі років і яка й нині розвивається, мають українці.
Шлях до омріяної стезі — високого мистецтва почався для Світлани Миколаївни ще в дитячі роки, коли батьки вперше привели її до Полтавської художньої школи. Потім були роки навчання в Миргородському керамічному технікумі, де майбутня майстриня опановувала секрети виготовлення та розпису художньої кераміки.
А далі, напевне, сама доля привела талановиту керамістку до міста, в якому С. Пасічна остаточно зробила свій життєвий вибір на користь художньої обробки глини.
«Практику учні Миргородського технікуму проходили у Санкт-Петербурзі — тодішньому Ленінграді. Сама атмосфера цього унікального міста, де на кожному кроці відчуваєш подих історії і бачиш багатовіковий результат творчості видатних архітекторів, скульпторів, художників тощо, надихала і нас, студентів, на нові звершення», — пригадує художниця початок свого поступу у серйозне мистецтво.
«Мене буквально ошелешили і зачарували зали Ермітажу, до якого я ходила майже щодня. Його скарби — картини, скульптури, статуетки тощо, авторами яких були всесвітньо визнані майстри, наче магнітом притягували мій погляд, — ділиться своїми ленінградськими враженнями С. Пасічна. — Саме в ті дні я остаточно зрозуміла, що присвячу своє життя мистецтву. У стінах технікуму мені стало тісно...»
Але місто на Неві підготувало випускниці технікуму серйозні випробування, які спочатку необхідно було пройти, щоб остаточно переконатись у правильності свого вибору і не зійти з творчого шляху. Перша спроба вступити на навчання до Вищого художнього промислового училища у Ленінграді, яке мало статус академії, провалилася.
«Конкурс був величезним. Притому що на відділення кераміки приймали всього десять осіб, — пригадує художниця. — Шансів потрапити на навчання до престижного закладу у мене, простої випускниці художнього технікуму, майже не було. Перший же іспит — з малювання — я провалила...
Завдання виконала, як мені здалося, бездоганно, але професори — члени приймальної комісії залишилися незадоволеними. Мені заявили, що малюю я непогано, але в... академічному стилі. Так, як нас учили в технікумі.
Приміром, передаю об’єм моделі переважно за допомогою світла. А в училищі, до якого я мрію вступити, техніку малюнка використовують дещо іншу. І перевчити мене буде дуже важко...»
Довелося забирати документи. Невдачею виявилася й друга спроба полтавки стати студенткою художнього училища. І тільки з третього разу настирливість і талант дівчини перемогли. Її зарахували до лав студентів.
«Правда, на відділення художньої кераміки мені вступити не вдалося — занадто великим був конкурс. Навчена повчальним досвідом двох попередніх років, коли я безрезультатно складала іспити, вирішила, що втретє вступатиму на відділення художнього скла, — веде далі С. Пасічна. — Хай це була і не кераміка, в яку я влюбилась, але я таки здійснила свою мрію і стала студенткою відомого на весь світ училища...»
П’ять років навчання у місті на Неві збігли швидко. Тоді ще були радянські часи і випускниця з Полтави отримала направлення до Молдови, де у Кишиневі стала вчити студентів творінню з кераміки. Але незабаром доля знову, і вже остаточно, привела майстриню до рідної Полтави.
«Заняття керамікою потребує багато духовних сил і матеріальних витрат, — пригадує черговий поворот у своїй творчій біографії Світлана Миколаївна. — Керамісту потрібна не лише глина, але й електроенергія, газ, власна пічка для випалення виробів тощо. А після того як від Молдови відділилося Придністров’я, на території невизнаної республіки залишилися всі енергоносії і генеруючі станції.
У Кишиневі почало зникати світло, газ, усе подорожчало... За таких умов учити керамістів стало дуже важко і затратно, і я прийняла рішення повернутися до Полтави...»
Саме у незалежній Україні, яку теж не оминули буремні часи, сповна розкрилися художній талант і творче обдарування С. Пасічної. На початку 90-х років українські митці отримали можливість брати участь у міжнародних виставках, де демонстрували свої творчі доробки і одночасно знайомилися з роботами закордонних колег.
Для С. Пасічної в ті роки доленосною стала поїздка до США, де вона взяла участь у роботі всесвітньо відомої Арт-резиденції «Макдауелл». У США тоді полтавка провела два місяці. І хоча керамікою не займалась, а малювала аквареллю, досвід виявився безцінним у плані майбутніх зарубіжних виставок і участі у творчих пленерах.
Потім її роботи з кераміки побачили поціновувачі керамічної культури Франції, Італії, Індії, Японії тощо. Саме тоді талант керамістки було гідно оцінено. Як пригадує С. Пасічна, переможців престижних міжнародних виставок нагороджували не тільки дипломами і медалями, але й грошовими преміями.
Приміром, вона отримувала премії у 20 тисяч доларів, що дало змогу почуватися матеріально незалежною від побутових і організаційних проблем, які завжди ускладнюють творчий шлях художника.
Особливе місце в біографії керамістки займають рядки, присвячені її співпраці з керамістами і гончарами відомого далеко за межами України селища Опішне, що на Полтавщині. У різні часи там було засновано декілька гончарних шкіл — Опішнянська керамічна кустарно-промислова школа, Опішнянська керамічна промислова школа, Опішнянська школа майстрів художньої кераміки. У цих навчальних закладах впроваджувались усі художні інновації — й виробничі, й мистецькі.
А нині там гостинно приймає відвідувачів з усього світу Національний музей-заповідник українського гончарства. Роки співпраці з опішнянськими керамістами Світлана Миколаївна згадує з теплотою у голосі, адже в Опішному вона працювала натхненно і вільно.
«Поміж численних жанрів народної творчості одне з головних місць посідає художня кераміка. І не в останню чергу тому, що глина здатна найвиразніше проявити всі відтінки творчості майстра, не обмежує його фантазії, — пояснює свій творчій вибір С. Пасічна.
Художній кераміці й гончарству можна вчитися все життя і постійно відкривати для себе щось нове, цікаве. Те, що згодом радуватиме поціновувачів високого народного мистецтва. У художній кераміці ви не побачите виразно окреслених вершин, досягнувши яких ти можеш заспокоїтися. Навички в цьому мистецтві можна вдосконалювати все життя...»
Нині Світлана Миколаївна, котра і на пенсії не втратила потягу до ліплення з глини, передає свій багаторічний досвід молоді і всім полтавцям, які тяжіють до художньої кераміки. Галявина на дворі Полтавського обласного краєзнавчого музею, де просто неба художниця проводить майстер-класи з виготовлення художніх виробів з глини, в такі дні стає місцем, куди приходять ті, для кого заняття із майстринею стають першими сходами на шляху до творіння майбутнього української кераміки, яке нерозривно пов’язане з майбутнім усього українського мистецтва.

Олександр БРУСЕНСЬКИЙ,
м. Полтава

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».