Причому автори ескіза або не зуміли, або не захотіли придати малюнку бодай якийсь «людський» вигляд. Зображення поета і художника, чиє ім’я стало символом нації, мулятиме очі жителів селища зі стіни гімназії своїми ледь прикритими непропорційними формами...
Задумка «ощасливити» мешканців Диканьки появою оригінального муралу на стіні тамтешньої гімназії виникла в чиновницьких кабінетах Полтавської ОДА під час недавнього відзначення 204-ліття від дня народження Т. Г. Шевченка, яке з розмахом святкували на Полтавщині.
Саме тоді очільник департаменту будівництва, містобудування та архітектури Полтавської ОДА Тимофій Голбан сповістив на своїй сторінці у Фейсбуці про намір вшанувати великого поета оригінальним способом.
«На день народження прийнято робити подарунки. Тим більше, коли 204 роки виповнюється Тарасу Шевченку. Кобзар — це український супергерой. І поряд з ним будь-які персонажі Marvel та DC відпочивають. Так чому б ще раз і ще багато разів про це не нагадати дітям?
На фото — ескіз майбутнього муралу на Диканській гімназії. Вже восени його реалізують Янка Похилько та Олександр Фастовець. Як вам, друзі?» (мову оригіналу збережено. — Авт.), — звернувся до фейсбушної спільноти посадовець.
«Друзі» полтавського чиновника не забарилися з коментарями і почали активно висловлювати своє ставлення як до майбутнього муралу, так і до художніх смаків тих, кому довірили опікуватися містобудуванням на Полтавщині. До речі, свідчень про тих, кого обрали реалізувати задум чиновників, небагато.
Так, Янка Похилько на своїй сторінці у ФБ про себе написала лише кілька слів: «Архітектор-дизайнер, займаюся дизайном інтер’єрів кафе, художнім розписом стін, менеджментом...»
Інший герой публікації, який має втілити в життя ідею «Шевченка-супергероя», Олександр Фастовець так само на своїй сторінці у Фейсбуці лише вказав, що він живе в Полтаві...
Чи вплинуло активне обговорення задуму обласних чиновників на їхню позицію щодо спірної художньої цінності муралу? Відвертого, як писали користувачі, блюзнірства над образом генія українського народу, що матиме наслідком сумнівний вплив на виховання гімназистів тощо?
Кореспондент «ДУ» зустрівся з Т. Голбаном і попросив його прокоментувати ситуацію з майбутнім муралом, за створення якого платники податків на Полтавщині мають заплатити зі своєї кишені. Як з’ясувалося, попри численну і нищівну критику тих, хто дізнався про прагнення чиновника увічнити образ напівголого Т. Г. Шевченка на стіні гімназії, його позиція не змінилася: мурал таки прикрасить райцентр.
Т. Голбан підтвердив журналісту свої наміри щодо реалізації ідеї художників, яким доручив створення ескіза муралу та втілення його в життя. Правда, посадовець уже погоджується з тим, що ескіз, який представили широкому загалу, потребує доопрацювання.
«То був ескіз... Звичайно, в такому вигляді він не залишиться. Принцип залишиться той же самий, але мурал буде перероблено...» — констатував посадовець.
Розкрив він і секрет вибору художників, яким довірено втілити в життя амбіціозний проект.
«Художники — мої знайомі. Я бачив їхні роботи. І ескіз готували вони...» — зізнався керівник департаменту.
Чи обговорював Т. Голбан ідею створити мурал із керівництвом Диканської гімназії і як у навчальному закладі ставляться до його проекту?
«Яка позиція керівництва гімназії? Не знаю! Ми же ще нічого не зробили... Мурал там буде! Його ескіз виправлять...» — переконаний Т. Голбан.
Протилежної думки керівництво Диканської гімназії, яку обласні чиновники обрали своїм вольовим рішенням місцем для розміщення сумнівного проекту.
Директор гімназії Надія Горячун у своєму коментарі для «ДУ» зазначила, що не тільки здивована тим, як чиновники без відома керівництва навчального закладу намагаються розмалювати його стіну низькопробним муралом, але й тим, як у Полтавській ОДА нехтують думкою громади райцентру.
«Знаєте, коли в гімназії дізналися про цей проект, стався буквально соціальний вибух: я щодня отримувала до 200 телефонних дзвінків від обурених не лише батьків наших учнів, але й жителів райцентру, котрі протестували проти наміру намалювати на стіні гімназії Т. Г. Шевченка в такому вигляді.
Це не художній малюнок, а, вибачте, «зеківська» татуїровка, — не добирала через обурення слів директор навчального закладу. — До того ж наша гімназія носить ім’я М. В. Гоголя.
До чого нам цей витвір «мистецтва»? Колектив гімназії, батьки тощо дуже обурені наміром розмістити на нашому навчальному закладі цей мурал, який не лише геть позбавлений будь-якого художнього смаку, але й порочить світле ім’я генія українського народу.
Я й надалі опиратимуся цій ініціативі, яка народилася десь у кабінетах без узгодження з колективом гімназії та батьківською радою. Якщо такий спотворений образ Шевченка справді потрібно мати в славетній Диканьці, хай намалюють цей мурал на стіні райдержадміністрації або районного Будинку культури...»
Сьогодні у Диканьці, напевне, немає загальнішої для обговорення теми, ніж про мурал. Ідея настінного розпису, яку наполегливо спробують пропхати в обхід громади обласні чиновники у райцентрі, де панує дух художньо вишуканих творів М. В. Гоголя і чия історія нерозривно пов’язана зі становленням самостійної України, схвилювала людей, котрі не сприймають низькопробної культури.
Місцеві активісти виступають за проведення громадських слухань щодо доцільності появи в райцентрі муралу. Апелюють тим, що, починаючи децентралізацію, влада начебто наділила територіальні громади правом самій вирішувати найважливіші питання. Насправді важелі впливу на громади чиновники не хочуть випускати зі своїх рук...