Цей самодіяльний музей створено руками ентузіастів. Авіатори вирішили увічнити історію авіадивізії, 26 льотчиків і штурманів якої в роки Другої світової війни отримали почесне звання Героя Радянського Союзу. А в мирні часи авіатори доклали дуже багато зусиль для підтримання бойової готовності свого з’єднання, полки якого тривалий час дислокувалися в Полтаві, Прилуках (Чернігівська область) та Калузькій області (РФ).
Полтавці й досі, навіть після того як дивізію от уже понад десять років як розформовано, із вдячністю згадують військових авіаторів, котрі зробили дуже багато для обласного центру. Зокрема, в плані військовопатріотичного виховання молоді.
За роки, що збігли з дня відкриття самодіяльного музею, де, здається, кожен експонат зберігає тепло рук тих, хто створював його експозиції та збирав буквально по крихтах свідчення про історичне минуле дивізії, його відвідали тисячі людей.
Ознайомитися з експонатами музею, які розповідають як про історію гвардійського з’єднання, так і про минуле СРСР — країни, якої вже немає, не тільки приходять жителі обласного центру, а й приїжджають екскурсії з інших українських міст і навіть зза кордону.
Приміром, музей відвідали льотчики ВПС США, які гостювали в Миргороді. У його залах, з любов’ю оформлених художникамиаматорами, можна побачити експозиції, присвячені різним періодам історії як самого з’єднання, так і військової авіації колишнього СРСР, а згодом і України. Полтава в цьому сенсі — унікальне місто. Хоча б тому, що край обласного центру й нині функціонує військовий аеродром.
Тепер там, як раніше, не ревуть потужні двигуни легендарних надзвукових «Ту22М2», прозваних на Заході «бекфайєрами», а гуркотять моторами вертольоти 18ї вертолітної бригади Сухопутних військ України. Тематичні зали музею знайомлять відвідувачів з участю воїнівавіаторів у різних історичних подіях: від створення в 30х роках минулого століття в Полтаві військового летовища до участі авіаторів у боротьбі за незалежність України.
До речі, всупереч волі радянського командування авіатори полтавського 184го гвардійського авіаційного полку ще в лютому 1992 року на площі біля обласного драматичного театру імені М. В. Гоголя з власної ініціативи і за велінням сердець склали присягу на відданість Україні, заявивши про перехід полку до Збройних Сил молодої української держави.
Експонати музею розповідають про найпам’ятніші події в житті дивізії, які важко відділити від історії як обласного центру, так і України в цілому — про мужність особового складу дивізії в роки Другої світової війни, спільну радянськоамериканську операцію «Френтик», центром якої була Полтава, участь полтавських авіаторів у випробуванні атомної зброї на Новій Землі в середині 50х років, виконання інтернаціонального обов’язку під час радянськоафганської війни, прийняття на озброєння нової авіаційної техніки (у тому числі надсучасних на той період стратегічних літаків «Ту160», які базувалися в Прилуках) тощо.
Звісно, нині, коли історію країни вкотре трактують поновому, декому може здатися неактуальним прагнення активістів музею повертати його відвідувачів у часи тотального застою та комуністичного минулого, відголоски яких усе ще міцно тримаються у куточках пам’яті мільйонів українців. Але без знання минулого, як відомо, дуже важко рухатися вперед, до нового життя...
Як філіал Центрального музею Збройних Сил України «Полтавський музей Дальньої авіації», під який передають три гектари землі, що належить Міністерству оборони, складатиметься з кількох об’єктів. Власне, з двоповерхового приміщення самого музею, зовнішнього експозиційного майданчикавиставки артилерійського озброєння, каплички на честь загиблих авіаторів, яку активісти звели своїми руками, алеї, де вишикувалися в ряд бронзові погруддя Героїв Радянського Союзу — льотчиків і штурманів авіадивізії.
Передають музею і одну з двоповерхових казарм загальною площею в дві тисячі квадратних метрів, яка нині стоїть пусткою після того, як дивізію розформували. Там створять центр військовопатріотичного виховання молоді. І, схоже, він буде аж зовсім незайвим у комплексі музею, бо події в зоні АТО довели наявність серйозних прогалин у підготовці молоді до захисту Батьківщини. Штат музею затверджено в кількості 15 осіб.
Зважаючи на те, що музей нині розташований на території вертолітної бригади, доступ до нього дуже ускладнений. Тому прийнято рішення відокремити територію музею від території військової частини парканом і зробити до нього окремий вхід.
* * *
Полтавський музей як філіал Центрального музею Збройних Сил України тільки оформлюється організаційно, але до цього закладу, який набув нового статусу, вже передають цікаві експонати. Вони, на думку тих, хто зберігав цих мовчазних свідків історії, мають зайняти своє місце в експозиціях саме полтавського музею.
На початку травня 2016 року до Полтави прибула група офіцерів Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, яку очолював начальник науковометодичного центру організації наукової і науковотехнічної діяльності університету, кандидат технічних наук, старший науковий співробітник полковник Олександр Челобітченко.
Столичні гості, дізнавшись про створення в Полтаві філіалу Центрального музею Збройних Сил України, вирішили передати його працівникам своєрідний експонат. Це — прапор, який група військових альпіністів 185го авіаційного гвардійського полку, що дислокувався у Прилуках і входив до складу 13ї авіадивізії, в 1988 році водрузили на вершині засніженого Казбеку у східній частині Центрального Кавказу на кордоні Росії і Грузії. Сходження на Казбек авіатори організували з нагоди 50річчя свого уславленого полку і приурочили до всесоюзної альпініади, яка тривала в СРСР з 30 квітня до 10 травня 1988 року.
«Групу альпіністівавіаторів зібрав капітан В’ячеслав Безхмельницький, — розповів подробиці тієї незвичної для армії експедиції кореспонденту «ДУ» її учасник — полковник, а тоді лейтенант О. Челобітченко. — Прапор, який ми збиралися водрузити на Казбеку, полку вручили за успішне проведення військових випробувань стратегічних літаків «Ту160», якими першими почали озброювати наш полк. Крім прапору, ми взяли із собою і капсулу з чернігівською землею. З Прилук до Моздока нас підкинули літаком «Ан26». Там переночували, а потім ВійськовоГрузинською дорогою дісталися міста Орджонікідзе, звідти — села Казбеги, а далі піднялися на метеостанцію, що на висоті 3500 метрів, де і встановили прапор...»
Прапор, який побував на Казбеку, зберігався до 1992 року в прилуцькому авіаполку. Але коли стратегічні «Ту160» пішли «під ніж» за угодою між Україною і США і полк розформували, його передали до Музею авіаційної техніки у Жулянах.
Але там дорогій для авіаторів реліквії не знайшлося достойного місця і символ мужності довго припадав пилом в одному з кабінетів. Поки його не побачили ветерани полку і не вирішили передати до музею у Полтаві.
«Ми розуміємо, що в часи декомунізації наш вчинок — передача до музею червоного прапору радянських часів може декому здатися непатріотичним. Але ми жодним чином не прив’язуємо політику до тих років, коли особовий склад нашого полку самовіддано, професійно і мужньо виконував усі завдання, які перед ним ставило керівництво.
Прапор — не лише символ минулого, але й заслужена оцінка самовідданій службі авіаторів, котрі з часом поповнили лави українського війська і стали кістяком національної армії, яка народжувалася в 90х роках в Україні. Подібні експонати мають сприяти військовопатріотичному вихованню нинішніх захисників України...» — переконаний О. Челобітченко.
* * *
У активістів, які створювали самодіяльний полтавський музей, що вже став філіалом такої поважної установи, як Центральний музей Збройних Сил України, сьогодні чимало роботи. Високий статус зобов’язує принципово поіншому підійти до організації роботи музею.
Тому планів у невеликого колективу самодіяльного музею уже багато. Але вони переконані, що виправдають високу довіру і Полтавський філіал Центрального музею ЗС України робитиме вагомий внесок у збереження історії розвитку та становлення обороноздатності України.
Олександр БРУСЕНСЬКИЙ, м. Полтава

Фото автора