А взагалі, крім суто показної, так би мовити, розважальної частини, до програми форуму увійшло також майже півсотні фахових семінарів, що відбувалися на спеціально обладнаних для цього техномайданчиках. Приміром, у перший виставковий день численним нашим іноземним гостям було представлено проект нового туристичного іміджу України, розроблений на замовлення вітчизняного Держтурагентства (і цілковито, до речі, схвалений присутньою його головою Оленою Шаповаловою).
Вирувала активність і на довколишніх стендах, де, зокрема, проводили свої презентації «Інкомартур’93», «Куди завгодно», «Наталі Турс», «Оазис Тревел», «Соната Тревел», як, утім, і не менш відомі медіа-посередники: журнал «Міжнародний туризм», каталог «Феєрія мандрів» тощо.
А от уже наступного четверга (тобто 27 березня) повноцінними володарями Експоцентру стали професіонали ділового й корпоративного туризму, причому для участі в їхньому робочому «ворк-шопі» зареєструвалося аж 183 жваво зацікавлених у цьому компанії! Що ж стосується медичного туризму (визнаними євразійськими лідерами з якого зараз цілком по праву вважаються Туреччина та КНР), то детальніше про сьогодення й найближчі перспективи розвитку цієї порівняно нової сфери обслуговування дивіться попередню нашу публікацію у № 11 «ДУ» — проблемний авторський матеріал академіка Л. П. Пирога.
А загалом, якщо підвести риску під усіма найбільш запалими в душу виставковими подіями, слід було б, насамперед, винести величезну щиру подяку безпосереднім організаторам цього справді знаменного ювілейного дійства. Спонукавши учасників нашого туристичного ринку хоча б тимчасово забути про деякі дрібні внутрішні протиріччя чи навіть куди більш серйозні зовнішні негаразди, вони тим самим на практиці посприяли всебічному творчому згуртуванню вітчизняних фахівців своєї галузі в цю вельми тривожну для багатьох «епоху перемін»!
* * *
Пропонуємо читачам ознайомитися з цікавим тематичним інтерв’ю, взятим кореспондентом «ДУ» у присутнього на форумі Надзвичайного і Повноважного Посла Грузії М. Уклеби:
— Батоно Міхо, яке ваше враження щодо нинішньої стадії розвитку міждержавних контактів?
— Мої попередники чимало зробили задля відновлення дружніх взаємозв’язків між нашими країнами. Утім, майже те ж саме стосується і моїх українських колег-дипломатів, котрі працювали в Грузії. Зокрема, були проведені політичні консультації на рівні МЗС, коли в середині минулого року Віктор Майко приїздив у Тбілісі. Не кажучи вже про постійні консультації з євроінтеграційних питань...
У свою чергу, наш міністр із проблем діаспори Коте Сургуладзе теж кілька разів побував в Україні (Київ, Одеса, Донецьк). Узагалі наша діаспора задіяна тут досить активно: в її складі достатня кількість вельми успішних підприємців, 31-а офіційно зареєстрована громада, тобто практично в кожному місті України є своя бодай невеличка грузинська діаспора.
Під час цього візиту ми відвідали всі наші культурні центри, недільні школи, спеціалізовану грузинську бібліотеку в Києві. Окрім того, тут є й безліч грузинських (переважно — дитячих) танцювальних ансамблів, котрі блискуче зарекомендували себе не лише на теренах України, а й у найвіддаленіших куточках земної кулі. Міністр передав у дарунок щасливим дітлахам наші золототкані національні костюми (більше ста комплектів). До речі, користуючись слушною нагодою, хотілося б висловити вдячність представникам виконавчої влади на місцях (Одеса, Херсон, Харків, Запоріжжя, Полтава), які всіляко підтримують життя діаспори.
А взагалі основна моя місія полягає в якісному поліпшенні давніх добросусідських зв’язків. Причому, якщо декотрим іншим державам частенько доводиться (звичайно ж, із суто дипломатичною метою) мало не «висмоктувати з пальця» якусь там взаємну зацікавленість, то в цьому разі славетні імена Лесі Українки (музей у Сурамі), Давида Гурамішвілі (музей у Миргороді), Івана Кавалерідзе (меморіальний музей на столичному Андріївському узвозі) цілком переконливо, гадаю, промовляють самі за себе. І, зокрема, важко навіть пригадати, до кого ще просте грузинське населення ставиться з такою неприхованою любов’ю, як до ваших співвітчизників (про що в чисельному вимірі можна судити за відповідним стрімким зростанням щорічних пасажиропотоків).
— Але ж даруйте: при нинішній відсутності повноцінних дипломатичних контактів з Росією ваше керівництво волею-неволею змушене проявляти куди гнучкішу політику стосовно інших сусідніх держав. Чи не цим, далебі, пояснюється наша теперішня взаємна симпатія?
— Україна вважається для нас третім за значущістю торговельно-економічним партнером. Це поготів відрадно, що спільних сухопутних кордонів у нас із вами, як відомо, немає. І водночас із тим у позаминулому році сума взаємного товарообігу становила, приміром, 764 мільйони доларів, а на сьогодні сягнула вже мільярда. Баланс, звісна річ, на користь України, тобто ваш сукупний експорт суттєво перевершує вартість товарів, що поставляються з Грузії. І все ж третє місце (після ЄС і Туреччини) — це, погодьтеся, щось, та означає! Зокрема, обидві контейнерно-поромні переправи (Керч — Поті та Іллічівськ — Батумі) практично без перебоїв працюють на повну вантажопідйомність.
Заплановане на червень підписання Угоди про асоціацію з ЄС — це, безсумнівно, величезний здобуток вітчизняних політиків і дипломатів. Причому оскільки я раніше працював послом у Болгарії, то маю тепер можливість судити й порівнювати згідно з власним, набутим там досвідом. Ця сусідня з вами країна у 2004 році стала членом НАТО, а через три роки була прийнята в ЄС, тож більшість перехідних процесів відбувалися ледь не безпосередньо в мене на очах. Гадаю, ви погодитеся, що слід усе-таки сповна відповідати дотримуваним такою могутньою міждержавною спільнотою (з півмільйонною — зверніть увагу — кількістю мешканців) економічним і правовим нормам. Тому-то якраз туди й вишикувалася така довжелезна черга охочих!
— До речі, якщо за радянських часів модно було повторювати «Туризм — посол миру», то зараз — не секрет — куди вже актуальнішим є інший вислів: «Туризм — це рушійна сила світової економіки і головний чинник глобалізації!» Отже, яке особисте ставлення глави дипломатичної місії до всього сказаного (як, утім, і до решти проблем, порушених на нинішньому ювілейному форумі)?
— Одразу ж зазначу із щирою кавказькою відвертістю: статистика наших туробмінів воїстину вражає! Посудіть самі: якщо у 2012 році древні землі Колхіди відвідало 76 тис. ваших співгромадян, то в минулому — вже сто, та ще й з гаком! Тобто, за кількістю туристів Україна вийшла на четверте місце, незважаючи навіть на те, що загальних кордонів з Грузією вона, нагадаю, не має.
Цьому, поза сумнівом, посприяло відкриття трьох нових регулярних авіамаршрутів: Харків — Кутаїсі, Донецьк — Кутаїсі та Львів — Кутаїсі (причому, останній з них — найдешевший: усього лиш сотня доларів туди й назад). А крім того, вже цією весною буде, як я сподіваюсь, відновлено і колишній рейс з Одеси. Та й узагалі Кутаїсі став тепер важливим транспортно-перевалочним центром, оскільки до популярного нашого чорноморського красеня Батумі можна звідти дістатися автівкою за пару годин.
Що ж до гірського туризму, то його розвитку також останніми роками приділяється в нас неабияка увага. Зокрема, відремонтовані всі магістральні шляхопроводи, налагоджена робота автозаправних станцій і придорожніх ресторанів, що відтепер принаджують до себе заїжджий люд не тільки екзотичними вивісками, а й смачною дешевою їжею. Причому останній епітет в жодному разі не випадковий, бо я можу порівняти наші реалії з тим, що раніше доводилося бачити в Болгарії і навіть, скажімо так, відчути на власній шкірі. Повірте, за цінами — день і ніч!
А що вже казати за древні християнські монастирі, яких у нас (вдумайтесь-но на мить!) у сукупності десь близько тисячі. Не дарма відроджуване після тоталітарної епохи паломництво по святих місцях становить нині левову частку від загального в’їзного туристичного дебету.
До речі, зовсім недавно ми організували в Києві вельми успішну презентацію кращих своїх рекреаційних ресурсів, в якій взяли участь понад сотня українських туроператорів, три десятки вітчизняних (з урахуванням, правда, директорів декількох наших національних парків) і, звичайно, безпосередні керівники цих відомств (з українського боку — Олена Шаповалова, а з грузинського — Гія Сігуа). Тепер на порядку денному — проведення таких самих «професійних оглядин» і в інших ваших густонаселених містах: Харкові, Донецьку, Луганську, Дніпропетровську, Запоріжжі. А крім того, туризм, як відомо, завше був привабливим і завдяки своїм інвестиційним можливостям, так що в цьому плані ми теж збираємося час від часу організовувати взаємні цільові бізнес-форуми.
У 1996 році в Києві було відкрито перший Грузинський культурно-освітній центр, нинішньою яскравою ініціативною діяльністю якого ми не можемо не пишатися. Більш того, зараз таких центрів створено вже чотири: ще один — у столиці, а також в Одесі, Харкові і Донецьку). Причому, приємно відзначити, що всі вони виникають за підтримки місцевої влади. Отож наша діаспора почувається на українській землі дуже комфортно і впевнено!
Серед ваших міст найбільше мені, із суто архітектурної точки зору, подобається Київ, Львів і, звичайно ж, Одеса (особливо, коли врахувати, що за своєрідним колоритом і навіть самою «філософією вуличного спілкування» вона якось просто до щему нагадує такий незабутній, оспіваний у легендах і милий серцю Тбілісо!) А загалом за промайнулих від початку теперішньої своєї місії півтора року мені вже вдалося побувати і на уславленому Сорочинському ярмарку, і на святкуванні традиційного Дня Дніпропетровська, і навіть на Міжнародній гуморині в Одесі. І повсюди тішать око не лише яскраві сучасні новобудови, а й радісно усміхнені прості зустрічні люди.
Уперше, пригадується, мені пощастило ступити на вашу гостинну землю ще за моїх студентських буднів, тобто майже 35 років тому. Так, звісно, чимало відтоді води спливло, а безліч навколишніх споруд, навіть міських історичних пам’яток, невпізнавано змінилося... Та все ж, хай там як, загальні закономірні тенденції, поза всіляким сумнівом, — лише на краще!
Едуард ЩУР
