Проблема
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Середа Серпень 10, 2022

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 19 Лютий 2016 13:01

Як вирішуються питання переселенців?

Rate this item
(1 Vote)

Ук­раї­на ні­ко­ли не ма­ла до­сві­ду спіл­ку­ван­ня з бі­жен­ця­ми. На­то­мість за­раз ба­га­то ук­ра­їн­ських міст стик­ну­ли­ся з внут­ріш­ньою міг­ра­цією та пе­ре­се­лен­ця­ми. По­міч­ною в цьо­му ста­ла стра­те­гія єв­ро­пей­ської про­гра­ми «Між­куль­тур­ні міс­та», яку укра­їн­ці ре­алі­зу­ють у сво­їх міс­тах.
Як ви­рі­шую­ть­ся проб­ле­ми пе­ре­се­лен­ців в Ук­раї­ні, роз­по­ві­ли ко­рес­пон­ден­ту «ДУ» екс­пер­ти: ди­рек­тор Цен­тру со­ціо­ло­гіч­них до­слі­джень Ме­лі­то­поль­сько­го пе­ду­ні­вер­си­те­ту Світ­ла­на Афа­нась­єва, ди­рек­тор де­пар­та­мен­ту куль­ту­ри Луць­кої міськ­ра­ди Те­тя­на Гна­тів, ке­рів­ник апа­ра­ту Сум­ської об­лас­ної ра­ди Вік­то­рія По­річ­ка, пред­став­ник ор­га­ну міс­це­во­го са­мо­вря­ду­ван­ня Ме­лі­то­по­ля Оле­на Ду­би­ні­на, пред­став­ник гро­мад­ської ор­га­ні­за­ціі «Аген­ція еко­но­міч­но­го роз­вит­ку міс­та Пав­ло­град» Оле­на Шу­лі­ка, пред­став­ник цен­тру «Біб­ліо­теч­на сис­те­ма Він­ни­ці» Ні­на Ско­рик.

Ме­лі­то­поль
— У Ме­лі­то­по­лі ба­га­то про­жи­ває пред­став­ни­ків різ­них на­ціо­наль­но­стей. Що ро­бить міс­то, аби різ­ні ет­но­си мог­ли по­ро­зу­мі­ти­ся і мир­но іс­ну­ва­ти?
Світ­ла­на Афа­нась­єва: Я стала ініціатором створення інтеркультурної стратегії міста Мелітополя. У нас проживає багато етносів. Я зрозуміла, що ми можемо розробити свою стратегію, узявши за основу стратегію європейської програми «Міжкультурні міста». Провели анкетне опитування, яке адаптували під Україну. Працювали понад п’ять місяців. Якщо в Європі існує десять пунктів, то ми вибрали лише п’ять.
— Які са­ме?
Світ­ла­на Афа­нась­єва: Перший блок складався з міжкультурних комунікацій. У Польщі досить давно вчаться іноземні студенти, а ми зіштовхнулися з подібною проблемою нещодавно. Почали замислюватися, як саме нам слід зустрічати іноземних студентів, а також переселенців із Криму та Сходу України, бо їх у нас стає дедалі більше. Як їх інтегрувати в місто?
Другий блок — створення бізнес-центрів. Найперше — визначити, як переселенці, які приїжджають до нас, можуть реалізуватися у сфері бізнесу. Ми також почали співпрацювати зі ЗМІ, адже раніше вони подавали переважно сенсації негативного спрямування. Нині ситуація змінилася, і тепер вони почали працювати на позитив.
Третій — створення креативного простору. У цьому просторі ми знаходили місця — профілакторії, гуртожитки, де проживають переселенці. Запрошували їх брати участь у реалізації стратегії. Це допомогло створити в нас громадську організацію «Час». Переселенці хочуть не тільки адаптуватися на новому місці, а й інтегруватися, почуватися, як удома.
Четвертий блок присвячений стосункам переселенців, і не лише їхнім.
П’ятий — туризм. Ніщо так не поєднує людей, як туризм, знання іншої культури та цінностей.


Луцьк
— Па­ні Те­тя­но, роз­ка­жіть, будь лас­ка, як Луцьк ви­рі­шує проб­ле­ми пе­ре­се­лен­ців?
Те­тя­на Гна­тів: Луцьк розташований за 100 км від Польщі і 120 км від Білорусі. Місто багатонаціональне. Ми завжди пишалися тим, що інтеркультурна політика, політика толерантності присутня в місті. Усі національності живуть у злагоді.
У 2011 році ми також створили платформу інтеркультурних міст. Це дало нам нові можливості для комунікації. У нас з’явилися нові друзі. Почали вести активний діалог. Провели багато заходів. Одним із спільних заходів, які ми успішно реалізуємо з Павлоградом, — це «Західний Донбас. Подолання стереотипів для довіри і надії». З’явилася нова тема — переселенці, учасники АТО.
— Скіль­ки в об­лас­ті пе­ре­се­лен­ців?
Те­тя­на Гна­тів: Якщо на початку 2015 року було зареєстровано 905 переселенців, то зараз — 608. З цього можемо зробити висновок, що відбувається міграція біженців. Вони не знаходять роботи, тому змушені мігрувати далі. Це проблема державного рівня, адже ми не можемо на рівні міста забезпечити роботою людей. Проте існує великий плюс — це високий рівень свідомості громадян. У місті спостерігаю згуртованість мешканців, моменти взаємодопомоги, взаєморозуміння. Люди організовують різноманітні фонди задля допомоги. Приємно спостерігати підйом суспільної активності.
— Як змі­нює­ть­ся по­лі­ти­ка міс­та у зв’яз­ку з по­ді­ями в Ук­раї­ні?
Те­тя­на Гна­тів: Зараз робиться акцент на взаєморозумінні і взаємодопомозі, взаємодії. Дуже важливим є залучення громадськості. Слід уже замислюватися, що буде завтра, після війни. Ми всі дуже хочемо, щоб війна закінчилася.

 

Сум­щи­на
— Сум­щи­на ме­жує з Ро­сій­ською Фе­де­ра­цією. Пев­но і став­лен­ня в міс­ті до пе­ре­се­лен­ців не­од­но­знач­не?
Вік­то­рія По­річ­ка: Питання інтеркультурних міст — це не лише робота з іноземними громадянами, а і з біженцями. Це стало серйозною проблемою для області, яка межує з російським кордоном. На території Сумської області проживає більш як 50% етнічних росіян. Українці, які проживають на території Сумщини, досить тісно пов’язані з цією культурою і розмовляють російською, мають родинні зв’язки по ту лінію фронту.
Ми протягом багатьох років навіть не думали про воєнні дії, а були налаштовані дружити і будувати відносини. Сумська область мала цілу низку серйозних проектів, у тому числі у вільних економічних зонах із Росією. І для нас стало шоком те, що відбулося в Україні. Відбулися зміни стереотипів. Нині люди мусять адаптуватися. На території Сумської області не було зареєстровано жодного випадку негативного ставлення до осіб, які розмовляють російською.
Проблема переселенців надзвичайно важлива. Ми зіштовхнулися з тим, що не були готові відповідати цим викликам. Громадські організації багато зробили для переселенців в економічному плані, надається психологічна допомога. Переселенці забезпечуються роботою, надається соціальна допомога, житло. Щоб допомогти переселенцям, до роботи долучилися практично всі громадяни.
— Які про­ек­ти ре­алі­зую­ть­ся у ва­шо­му міс­ті?
Вік­то­рія По­річ­ка: Проект, який реалізується в місті Суми, започатковано у 2010 році. Навчальні установи Сум узяли участь у цьому міжнародному проекті «Музика між культурами». Він був заснований завдяки польським колегам і працює донині. Ідеться про формування готовності до міжкультурного діалогу учнів і студентів через пізнання музики.
Цей міжнародний науковий проект був розроблений у тісному співробітництві з Приморською академією (Польща). Програма розрахована на восьмикласників. Вони знайомилися з музикою і національними традиціями тих країн, які є прикордонними з Україною і основними нашими партнерами. Цей проект затверджений на рівні Міністерства освіти і включений до освітньої програми та активно впроваджується на Сумщині.

 

Ме­лі­то­поль
— Ме­лі­то­поль — це при­фрон­то­ве міс­то. Пер­ші хви­лі пе­ре­се­лен­ців прий­ня­ла і ва­ша об­ласть, па­ні Оле­но. Роз­ка­жіть, як бу­ло.
Оле­на Ду­би­ні­на: Запорізька область межує з Донецькою. 200 км відокремлює нас від зони бойових дій. Коли в червні 2014 року почалися бойові дії, звісно, мирні жителі тікали до прилеглих областей. На сьогодні у Мелітополі офіційно зареєстровано 4 тисячі 527 переселенців, із них — 1320 дітей. У перші ж дні, коли приїжджали переселенці, в нашому місті був створений оперативний штаб. Він протягом півроку працював цілодобово.
Ми приймали людей у будь-який час доби. Для розташування штабу було обрано найзручніше місце і приміщення. Була зручна транспортна розв’язка, щоб люди з вокзалу чи трасою могли відразу дістатися до нас і одержати допомогу. У штабі працювали служби, в тому числі медична, психологічна.
Ми підключили студентів педагогічного університету для того, щоб, поки батьки реєструються, вони могли займатися з дітками, їх заспокоювали. Усім нужденним безплатно надали житло за рахунок міської й обласної програми. 304 особи протягом півроку тричі на день безкоштовно забезпечили гарячим харчуванням.
— Як ви ви­рі­шу­ва­ли пи­тан­ня влаш­ту­ван­ня ді­тей?
Оле­на Ду­би­ні­на: Була скликана нарада директорів шкільних установ і поставлено завдання: усіх дітей переселенців приймати поза конкурсом, адже є дитсадки переповнені, і вже нікуди приймати дітей. Малечу переселенців приймали в першу чергу. Ці діти в школах, дитячих садках були під особливою увагою адміністрацій, установ і батьківських комітетів. Завдяки багатьом людям, які опікувалися проблемами переселенців і, зокрема, їхніх дітей, 1 вересня всі школярі-переселенці пішли до навчальних закладів одягнені, взуті, маючи повний набір навчального приладдя, канцтоварів тощо.
Протягом півроку жителі міста Мелітополя, як один, відгукнулися на заклик про допомогу. Було створено базу збирання одягу, адже серед біженців були такі, котрі прибули, як мовиться, в чому стояли: в шортах, у в’єтнамках, з малими дітками... Було дуже страшно і дуже відповідально. Ми з цією проблемою майже впоралися. На сьогодні усі забезпечені житлом. Багато знайшли роботу. Чимало створили в нас родини з громадянами нашого міста. Упродовж цього періоду в Мелітополі народилося 36 малят.
— Чи про­дов­жу­єте спів­пра­цю­ва­ти з во­лон­те­ра­ми?
Оле­на Ду­би­ні­на: Так. Ми й досі працюємо з благодійними, релігійними організаціями. Щодня родини одержують продукти харчування, предмети побуту та гігієни. Але коли ми ставимо запитання дітям «Чого ви хочете найбільше?», вони відповідають: «Повернутися додому». Тому набагато легше запобігти проблемі, ніж потім вирішувати її.

 

Пав­ло­град
— Пав­ло­град — шах­тар­ське міс­то. Яка ни­ні там си­ту­ація?
Оле­на Шу­лі­ка: Так, наше місто — шахтарське. Наші шахтарі виконують свій обов’язок, захищаючи рідну землю в зоні АТО, а також добувають 50% вугілля для всієї України.
У Павлограді працює громадська організація «Агенція економічного розвитку міста». Організація робить проекти для переселенців, а їх у нас більше, ніж у Мелітополі. На сьогодні — 6300 людей. Молодіжний проект називається «Вільна мама». Молоді люди як волонтери допомагають організовувати дозвілля для мам та їхніх дітей.
Ми не завжди можемо вирішити всі проблеми переселенців. У нас також є проблема дошкільної освіти — отримання місця в дитячому садочку. Трапляються випадки, коли мами переселенців не завжди можуть влаштуватися на роботу, шукають можливість десь підробити, а дітей ніде залишити. На допомогу їм і було створено проект, який був дуже успішним.
— Ви од­ра­зу по­ча­ли пра­цю­ва­ти з пе­ре­се­лен­ця­ми?
Оле­на Шу­лі­ка: Ми спочатку не знали, як із переселенцями працювати. Усе практично робилося на волонтерських засадах. Не було жодної підтримки, а була ініціатива, яка всіх згуртувала. Об’єдналися громадські організації, медики, волонтери, молодь. Ми віддавали переселенцям усе, що мали.
До нас переселенці почали приїжджати наприкінці травня. Перша родина — з міста Слов’янська. Переселенці ромської національності у складі 24 осіб, серед яких і діти. Найменшенькій — три тижні. І ми не знали, що робити, але вчилися. Це був наш перший практичний досвід. Вирішували проблеми з харчуванням, житлом, одягом. Слава Богу, що це було літо. І тільки з жовтня одержали державні виплати, тоді нам стало набагато легше.

 

Він­ни­ця
— З яки­ми проб­ле­ма­ми сти­ка­ли­ся бі­жен­ці у Він­ни­ці?
Ні­на Ско­рик: У 2013 році був відкритий центр для біженців, щоб їх можна було адаптувати до українських реалій у нашому місті. Він був відкритий з ініціативи Європейського Союзу. Мер міста підхопив цю ідею. Йому вона сподобалася. Місто дало приміщення, зробили ремонт, і центр почав функціонувати. На той час це був перший центр в Україні.
Протягом року до центру звернулося 200 осіб. Це були представники Анголи, Сирії, Пакистану. Ніхто не очікував тоді, що центр стане у пригоді нам, українцям. Проблема переселенців дуже гостро стоїть у всій Україні, в тому числі і в нашому місті.
— Скіль­ки пе­ре­се­лен­ців у вас за­ре­єс­тро­ва­но?
Ні­на Ско­рик: В області зареєстровано 11 тисяч осіб із Донецька і Луганська. Місто не могло прийняти всіх, тому селили в районах і містах обласного підпорядкування. Були створені умови для того, щоб люди могли там працювати, займатися сільським господарством. У 2014 році в нас було створено на базі бібліотеки Центр міжнаціонального розвитку.
У Вінниці проживає близько 30 національних меншин. Був майданчик для того, щоб представники польської діаспори, чеської, російської, єврейської збиралися, представляли свою культуру, спілкувалися, могли обмінюватися своїми проблемами і намагалися їх вирішувати. Зараз ця бібліотека стала центром для переселенців. На базі бібліотеки зустрічаються люди з Луганська, Криму, Донецька. У нас безплатний Інтернет. Ми допомагаємо їм шукати роботу.
— А яка си­ту­ація з пра­це­влаш­ту­ван­ням?
Ні­на Ско­рик: У місті існує неофіційний принцип: якщо є вакансія в бюджетній сфері, то брати на роботу, насамперед, людей із Луганська, Донецька й АР Крим. Теж саме стосується дитячих закладів. У нас прозора електронна черга в дитячі садки, але переселенцям у першу чергу надається право потрапити в дитячий садок, який розташований ближче до будинку. Програма успішно працює. Багато людей, яким ми допомагали, були взяті на роботу.
Проблема з переселенцями існує в нашому місті. Не всі вони хочуть себе показувати, що вони переселенці. Це пов’язано з тим, що люди з Луганська, Донецька бояться, аби інформація про них не потрапила до терористів, адже можуть виникнути проблеми в їхніх родичів, які залишилися на окупованій території, з будинками, нерухомістю в цих містах. На будь-яких заходах, які ми проводимо і на яких присутні ЗМІ, переселенці просять їх не знімати і не показувати їхні обличчя. Це теж досить велика проблема. Тому потрібно більш толерантно ставитися до цих громадян.
Інна БОРИСОВА

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».