Наука і техніка
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
П'ятниця Квiтень 23, 2021

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 07 Серпень 2015 13:20

Чому Бразилія зупинилася на спільному з Україною шляху в космосі?

Rate this item
(0 votes)

Ми­ну­ло вже чи­ма­ло ча­су від­то­ді, як Бра­зи­лія на­при­кін­ці 2013 ро­ку при­пи­ни­ла фі­нан­су­ван­ня бі­на­ціо­наль­ної (ук­ра­їн­сько-бра­зиль­ської) ком­па­нії «Ал­кан­та­ра Цик­лон Спейс», яка бу­ла ут­во­ре­на в 2007-му (від­по­від­но до укла­де­но­го в 2003-му між­дер­жав­но­го до­го­во­ру про дов­го­стро­ко­ве спів­ро­біт­ниц­тво що­до ви­ко­рис­тан­ня ра­ке­ти-но­сія «Цик­лон-4» на пус­ко­во­му цен­трі Ал­кан­та­ра) і має фі­нан­су­ва­ти­ся обо­ма сто­ро­на­ми на па­ри­тет­них за­са­дах.

Протягом останніх місяців почали ширитися чутки про те, що нібито Бразилія, мотивуючи свій намір економічними та деякими іншими причинами, взагалі збирається розпочати процес денонсування українсько-бразильського міждержавного договору 2003 року.


Тож, прагнучи з’ясувати, що ж насправді відбувається нині у Бразилії навколо бінаціональної компанії «Алкантара Циклон Спейс» і всього міждержавного співробітництва двох країн у космічній сфері, кореспондент «Демократичної України» кілька днів тому попросив прояснити ситуацію досвідченого експерта — радника голови Державного космічного агентства України (ДКАУ) Еду­ар­да Куз­не­цо­ва.

З НАШОГО ДОСЬЄ. Еду­ард Куз­не­цов — ве­те­ран віт­чиз­ня­ної кос­міч­ної га­лу­зі, про­тя­гом п’ят­над­ця­ти ро­ків (1995–2010) пра­цю­вав за­ступ­ни­ком ге­не­раль­но­го ди­рек­то­ра На­ціо­наль­но­го кос­міч­но­го агент­ства Ук­раї­ни (НКАУ), а з 2010-го й до­ни­ні є рад­ни­ком го­ло­ви ДКАУ. Він— ла­уре­ат Дер­жав­ної пре­мії в га­лу­зі на­уки і тех­ні­ки, за­слу­же­ний пра­ців­ник про­мис­ло­во­сті, пер­ший ві­це-пре­зи­дент Аеро­кос­міч­но­го то­ва­ри­ства Ук­раї­ни. Сво­го ча­су Еду­ард Іва­но­вич був од­ним з іні­ці­ато­рів фор­му­ван­ня пер­спек­тив­ної ідеї що­до вті­лен­ня у жит­тя про­ек­ту, який зго­дом от­ри­мав на­зву «Ал­кан­та­ра Цик­лон Спейс», та вхо­див до ро­бо­чої гру­пи, яка го­ту­ва­ла ві­зит у Бра­зи­лію то­діш­ньо­го Пре­зи­ден­та Ук­раї­ни Лео­ні­да Куч­ми, що по­клав по­ча­ток спів­ро­біт­ниц­тву двох дер­жав у кос­міч­ній га­лу­зі.

 

— Щоб прояснити нинішню ситуацію та причини її виникнення, потрібен хоча б короткий історичний екскурс, — говорить Едуард Кузнецов. — У середині 90-х років ХХ століття ми, прогнозуючи можливі сценарії розвитку ракетно-космічної галузі України та ймовірні зміни у відносинах між різними державами в глобальному світі, дійшли висновку про необхідність побудови незалежного стартового комплексу для українських ракет-носіїв, обравши для цього одну з країн, яка, з одного боку, має космічні амбіції, а з іншого — економічно спроможна реалізувати такий престижний проект у короткі терміни.

З огляду на ці фактори перспективною кандидатурою було визнано Бразилію, яка до того ж має надзвичайно вигідні умови стосовно географічного розташування їхнього пускового центру Алкантара. Адже він за своїми координатами перебуває всього лише трохи більше ніж у двох градусах широти на південь від екватора. А таке приекваторіальне розташування точки старту дає можливість за рахунок більшої відцентрової сили, що виникає внаслідок обертання нашої планети навколо своєї осі, при тих самих енергетичних параметрах ракети-носія виводити на навколоземні орбіти космічні апарати більшої маси.
Крім того, космодром Алкантара, розташований у штаті Мараньян біля атлантичного узбережжя Бразилії, характерний ще й широким діапазоном можливих азимутів пуску ракет, які виводитимуть супутники на різні орбіти — колові, еліптичні та перехідні до геостаціонарних.
Хоча на той час (90-ті роки ХХ століття) можливості Бразилії щодо розробки ракетно-космічної техніки були досить скромними, але великим було бажання цієї країни увійти до світового клубу космічних держав. Натомість Україна мала широко знаний у світі потужний науковий, виробничий і кадровий потенціал у ракетно-космічній галузі. Тож запропоновану її фахівцями ідею створення спільного проекту, усебічно обговорену з обох сторін, погодили на найвищих рівнях — і 21 жовтня 2003 року було підписано міждержавний договір.
Розпочався період поглибленого знайомства фахівців обох країн: бразильці прилітали в Україну — у Київ та Дніпропетровськ, а наші неодноразово бували у Бразилії.
Поступово сформувалася структура проекту, яка складалася з трьох частин. Було вирішено, що розробку однієї з них — створення ракети-носія «Циклон-4» та організацію виробництва таких ракет — здійснюватиме й повністю фінансуватиме Україна. Створення ж загальної інфраструктури космодрому Алкантара (дороги та інші комунікації, приміщення для монтажу ракет-носіїв, реконструкція аеропорту і морського порту тощо) мала здійснювати та повністю фінансувати Бразилія.
Стосовно ж спорудження на космодромі наземного комплексу та його наступної експлуатації, то для цього у 2007 році було утворено — на міждержавних засадах — бінаціональну компанію «Алкантара Циклон Спейс» (АЦС), а її фінансування обидві сторони встановили у співвідношенні 50%:50%. Засновниками АЦС стали з боку України Національне (нині — Державне) космічне агентство і Фонд держмайна, а з боку Бразилії — Міністерство науки і технологій та Бразильське космічне агентство.
До бінаціональної компанії українська сторона відрядила висококваліфікованих фахівців — інженерів і менеджерів — як киян із центрального апарату Державного космічного агентства, так і дніпропетровців із КБ «Південний машинобудівний завод» (серійний виробник ракет-носіїв).
— У чо­му вба­чаю­ть­ся при­чи­ни не­од­но­ра­зо­вих за­три­мок у спо­ру­джен­ні на бра­зиль­сько­му пус­ко­во­му цен­трі Ал­кан­та­ра на­зем­но­го ком­плек­су для «Цик­ло­нів-4»
— Таких причин, — відповідає Едуард Кузнецов, — декілька. Одна з них — це бюрократична тяганина у Бразилії щодо отримання потрібних дозволів, ліцензій, сертифікатів тощо. Наприклад, лише на те, щоб отримати ліцензію на будівництво, пішло понад півтора року. Та й саму бінаціональну компанію АЦС було утворено, повторюся, у 2007-му — аж через чотири роки після підписання міждержавного договору.
Інша суттєва затримка сталася через те, що обрану для спорудження комплексу ділянку, коли на ній уже було проведено геологічні роботи для наступного будівництва, адміністративним рішенням тамтешньої влади замінили на інше місце розташування майданчика. А згодом... повернулися у початкову точку. Це призвело до чималої втрати не тільки часу, а й марно витрачених грошей.
Ще один негативний момент спричинився з огляду на те, що ми мали попередню домовленість про проектування стартового комплексу на Алкантарі з розташованим у Москві федеральним державним унітарним підприємством «Конструкторське бюро транспортного машинобудування» (КБТМ). Ця спеціалізована фірма, яка володіє у своїй справі чималим досвідом, у попередні роки неодноразово була партнером українського КБ «Південне», розробляючи стартові комплекси для створених у Дніпропетровську ракет-носіїв із сімейств «Циклонів» і «Зенітів».
Передбачалося, що КБТМ і цього разу проектуватиме стартовий комплекс для пусків «Циклонів-4» із бразильського космодрому Алкантара. Проте раптом російська фірма чомусь (?!) відмовилася від фінансово вигідної для неї участі в українсько-бразильському проекті. Що стало причиною такої відмови, можна лише здогадуватися (між іншим, відбулося це задовго до погіршення українсько-російських відносин через анексію Криму і подій на сході нашої країни).
Тому нам довелося підключати до розробки стартового комплексу одне з українських підприємств. Воно у короткий термін здійснило і необхідні розрахунки, і проектні роботи. Вперше у цій сфері було застосовано такий інноваційний підхід до наземних випробувань, як сухий старт, і всі технологічні операції зі створення призначеного для бразильського космодрому стартового комплексу відпрацьовувалися в Україні — у Дніпропетровську.
На темпи робіт негативно впливала і аритмічність фінансування бразильською стороною будівництва загальної інфраструктури космодрому Алкантара, через що її реальне створення фактично ще не розпочалося. А наприкінці 2013 року Бразилія, як зазначалося на початку нашого інтерв’ю, практично припинила свою частку фінансувати діяльність бінаціональної компанії «Алкантара Циклон Спейс». Це змусило Україну обмежити свої фінансові внески в АЦС через невизначеність бразильської сторони стосовно подальшої долі спільного проекту.
— У Бра­зи­лії по­ши­рюю­ть­ся твер­джен­ня про те, що ні­би­то ни­ніш­ня склад­на еко­но­міч­на (й не тіль­ки еко­но­міч­на) си­ту­ація в Ук­раї­ні ус­клад­нює її участь у бі­на­ціо­наль­ній ком­па­нії АЦС. І на­віть пев­ні си­ли праг­нуть по­сі­яти там сум­ні­ви що­до здат­но­сті на­шої дер­жа­ви ре­алі­зу­ва­ти та­кий ве­ли­кий су­час­ний кос­міч­ний про­ект. Що Ви, Еду­ар­де Іва­но­ви­чу, мо­же­те ска­за­ти з цьо­го при­во­ду?
— Я думаю, що такі хибні твердження поширені не серед бразильських фахівців космічної галузі, а серед вузького кола тамтешніх чиновників. Але безпідставні спроби бразильських чиновників давати оцінку можливостям української ракетно-космічної галузі й взагалі ставити під сумнів її спроможність — марна справа, — говорить Едуард Кузнецов. — Адже ми не вчимо бразильців грати у футбол чи, скажімо, організовувати і проводити карнавали, оскільки в обох цих сферах вони мають світовий авторитет. Натомість українські фахівців ракетно-космічної галузі — висококваліфіковані й широко визнані у світі професіонали у створенні ракет, космічних апаратів та іншої ракетно-космічної техніки, а тому бразильцям варто б більше довіряти нам і прислухатися до наших пропозицій.
Що ж до виконуваних в Україні робіт зі створення «Циклона-4», то вони майже завершені. Зазначу, що цю нову ракету-носій (призначену для експлуатації у специфічних — жарких і вологих — умовах тропіків) її творці оснастили сучасною цифровою системою керування та новітньою БІНС — безплатформовою інерційною навігаційною системою — на основі лазерних гіроскопів. А третій ступінь ракети-носія має систему, яка дозволяє п’ятиразове включення його двигуна, що дає змогу отримання якісно нових, більш широких можливостей для побудови тих чи інших орбіт для космічних апаратів.
У нашій країні вже виготовлено й значну частину обладнання для наземного комплексу на Алкантарі. Проте немає куди везти це обладнання — через неготовність до прийняття його бразильським космодромом.
— Вра­хо­ву­ючи всі ці ню­ан­си, яке, на Ваш по­гляд, май­бут­нє очі­кує між­дер­жав­ний ук­ра­їн­сько-бра­зиль­ський про­ект? І чи ре­аль­ни­ми є чут­ки про на­мір Бра­зи­лії зу­пи­ни­ти свою участь у ньо­му й де­нон­су­ва­ти до­го­вір 2003 ро­ку?
— Перш за все наголошу на тому,— зазначає Едуард Іванович,— що міждержавним договором передбачено завчасне офіційне подання письмового повідомлення про рішення однієї зі сторін щодо припинення співпраці. У будь-якому випадку вихід Бразилії зі згаданого проекту довгострокового співробітництва з Україною у ракетно-космічній галузі — якщо таке станеться — буде їхньою стратегічною помилкою.
Це загальмує розвиток Бразилії як космічної держави мінімум на десяток років: у ХХІ столітті до кола розвинених країн входять і входитимуть ті, хто володіє високими космічними технологіями й спроможний створювати та експлуатувати найсучаснішу ракетно-космічну техніку. Нині Бразилія перебуває, так би мовити, за крок до такої можливості — і буде прикро, якщо вона втратить свій шанс.
— Ос­кіль­ки са­ме Ро­сією при­зу­пи­не­но функ­ціо­ну­ван­ня двох між­на­род­них кос­міч­них про­грам, в яких ви­ко­рис­то­вую­ть­ся ук­ра­їн­ські ра­ке­ти-но­сії із сі­мей­ства «Зе­ні­тів», — «Мор­ський старт» (з точ­кою пус­ків із пла­ву­чо­го кос­мо­дро­му в Ти­хо­му оке­ані на ек­ва­то­рі) і «На­зем­ний старт» (з пус­ка­ми з Бай­ко­ну­ра), ук­ра­їн­сько-бра­зиль­ський про­ект що­до ви­ко­рис­тан­ня ра­кет-но­сі­їв «Цик­лон-4» на кос­мо­дро­мі Ал­кан­та­ра є ду­же важ­ли­вим для на­шої дер­жа­ви та вель­ми ак­ту­аль­ним і зна­чу­щим для її ра­кет­но-кос­міч­ної га­лу­зі.
Цей про­ект у ви­пад­ку йо­го ре­алі­за­ції по­зба­вив би Ук­раї­ну від ма­ло­при­єм­ної за­леж­но­сті у цій сфе­рі від Ро­сії, з чи­їх кос­мо­дро­мів ра­ні­ше від­бу­ва­ла­ся біль­шість стар­тів ство­ре­них у нас ра­кет-но­сі­їв, яки­ми за­пус­ка­ли­ся на нав­ко­ло­зем­ні ор­бі­ти кос­міч­ні апа­ра­ти різ­но­го при­зна­чен­ня (зок­ре­ма, і ук­ра­їн­ські су­пут­ни­ки із сі­мей­ства «Січ» то­що).
Чи не впли­ну­ла тим чи ін­шим чи­ном Ро­сія на те, як не­га­тив­но змі­ни­ло­ся у Бра­зи­лії став­лен­ня до бі­на­ціо­наль­ної ком­па­нії «Ал­кан­та­ра Цик­лон Спейс» і до всьо­го дво­сто­рон­ньо­го кос­міч­но­го спів­ро­біт­ниц­тва з Ук­раї­ною?
— На світовому ринку космічних послуг конкуренція надзвичайно висока, — говорить Едуард Іванович. — І ми постійно відчуваємо тиск із боку конкурентів, які лобіюють власні інтереси і прагнуть дискримінувати українські досягнення у ракетно-космічній галузі. Тож при реалізації українсько-бразильського проекту ми маємо не лише союзників-партнерів, а й супротивників.
Я можу тільки здогатуватися, які конкретно сили гальмують втілення в життя українсько-бразильської програми. Але варте уваги те, що, за інформацією агентства «Рейтер», Бразилія нині шукає нових партнерів для співпраці у цій сфері, в тому числі й на космодромі Алкантара, — й серед інших країн названо і Росію.
Однак Російська Федерація у найближчі роки, окрім функціонування відомих космодромів Байконур і Плесецьк (де реалізуються різні російські програми), буде зайнята будівництвом свого нового космодрому на Далекому Сході — в Амурській області (у районі Свободного), а також доводитиме до безпечної експлуатації ракету-носій «Ангара».
То чи матиме Росія можливість реалізовувати ще й якісь нові масштабні космічні проекти? Я в цьому сумніваюся. І чи взагалі потрібно Бразилії розривати договір з Україною, який передбачає взаємовигідне партнерство у ракетно-космічній галузі, і прагнути укласти подібні угоди з іншими державами? Та й чи стане Росія (чи якась інша країна) ділитися з Бразилією своїми новітніми космічними технологіями і ноу-хау й допомагати розвитку її пускових потужностей? Питання риторичне...
...До речі, ми свого часу пропонували запросити для участі в українсько-бразильському проекті третю країну — США або ж Канаду. Але тоді наші пропозиції не були почуті бразильською стороною. А реалізація цього космічного проекту без України знов-таки призведе до втрати Бразилією і коштів, і часу — й ще невідомо, яким буде результат її переорієнтації. У нашому світі, де все відчутнішою стає глобалізація, приймати такі вельми відповідальні рішення потрібно не емоційно, а прагматично і не допускати помилок, які можуть стати фатальними, — сказав на завершення нашої бесіди Едуард Кузнецов.
Вадим ФЕЛЬДМАН

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».