Якщо органи держуправління виносять неправомірні рішення, що порушують законні права та інтереси громадян, арбітром має стати адмінсуд. Ідея створення такого гаранта рівності прав людей і держави вперше з’явилася на наших теренах у Концепції судово-правової реформи 1992 року. Створення зазначених судів було зафіксовано на законодавчому рівні під час малої судової реформи 2001 року, а згодом у Законі «Про судоустрій України» 2002 року. Наступним кроком стало ухвалення 2005 року КАСУ. І все було б непогано, якби законодавець чітко визначив компетенцію адмінсуду.
Каменями спотикання виявилися дві статті різних кодексів. Згідно зі ст. 12 Господарського процесуального кодексу до підвідомчості господарських судів належать справи у спорах, що виникають під час укладання, розірвання і виконання господарських договорів та з інших підстав, крім спорів, що виникають із публічно-правових відносин і належать до компетенції Конституційного та адмінсуду. Утім, законодавець не визначив, які саме спори маються на увазі. Названа стаття вступає в колізію зі ст. 17 КАСУ, де розписано юрисдикцію адміністративних судів.
Через те що положення розмиті, одну й ту саму справу береться розглядати і господарський, і адмінсуд, хоча часто при цьому виносять протилежні рішення. Деякі юристи називають таку можливість для маніпуляцій чи маневрування знахідкою для рейдерів. Разом із тим відомі випадки, коли жоден суд не брав справу до розгляду, аргументуючи це тим, що вона не належить до його компетенції. В результаті наявна парадоксальна ситуація: логічно припустити, що чим більше маємо судів різних спеціалізацій, тим вищою буде гарантія захисту прав. Насправді все відбувається навпаки.
Яскравим прикладом колізійності норм законодавства можна вважати спори про оскарження рішень Антимонопольного комітету України (АМКУ). Тут зіштовхуються ст. 50 Закону «Про захист економічної конкуренції», ст. 4 КАСУ і вже згадувана ст. 12 ГПК. Згідно із Законом про АМКУ такі справи належать до компетенції господарських судів. Але водночас у ст. 1 Закону «Про Антимонопольний комітет України» ця структура є державним органом. Ні в кого не виникає сумніву з приводу того, що АМКУ — це орган влади, однак спори, пов’язані з оскарженням рішень його органів, належать до підвідомчості господарських судів.
Слід підкреслити, що в цьому випадку вдалося забезпечити єдність судової практики. Спочатку позицію щодо розгляду спорів у рамках господарської юрисдикції обстоював АМКУ, згодом її підтвердили своїми рішеннями Верховний, Вищий господарський та Вищий адміністративний суди.

Критерій має бути максимально зрозумілим
Проте таке порозуміння — радше виняток. Тож юристам замість того, щоб зосереджуватися на суті справи, доводиться вдаватися до теоретичних міркувань, вивчення правовідносин між сторонами. Тобто звіряти, наскільки вона відповідає критеріям ч. 1 ст. 2 КАСУ, де говориться про те, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень із боку органів державної влади, місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій. Сказане вище можна звести до такої формули: адмінсуд повинен розглядати всі справи, де відповідачем виступає влада.
Хай там як, а критерій розмежування судової юрисдикції повинен бути максимально простим і зрозумілим, щоб людина, звертаючись за захистом своїх прав, не вдавалася до наукового аналізу глибинної місії адміністративного судочинства. Адже якщо керуватися суто теоретичними міркуваннями, то адміністративні правовідносини можна знайти повсюдно.
Неконкретність і невизначеність інколи призводять до того, що позивач свідомо обирає «не зовсім» той суд, щоб скористатися перевагами, які надає та чи інша юрисдикція. Наприклад, підприємству вигідніше оскаржувати рішення АМКУ в адмінсуді, бо в такій ситуації тягар доказування покладають на відповідача, крім того, позивач при цьому може звернутися до суду за власним місцезнаходженням. З іншого боку, оскарження рішення в господарському суді призупиняє його виконання, тоді як адміністративна юрисдикція такого бонусу не надає.
Із роками напрацьовується судова практика, і це сприяє виробленню чіткіших критеріїв розмежування підвідомчості, зазначає керівник центру «Юральянс» Костянтин Невеличко. Ці питання певною мірою також вирішують постанови пленумів, інформаційні листи Вищих адміністративного і господарського судів.
Проте ці документи не мають обов’язкового характеру, що помітно нівелює їхню цінність. Тому заклики тих, хто пройшов три судові інстанції і через кілька років поневірянь опинився біля розбитого корита через те, що звернувся до неналежного суду, терміново ліквідувати всі адмінсуди і повернути колишні повноваження Верховному Суду, непоодинокі. Кардинально вирішити проблему можна було б лише внесенням змін до КАСУ та ГПК. Однак законодавець із цим не поспішає.

Ніна КЛИМКОВСЬКА