На військовій службі Юрій Тютюнник перебував від 1913 року. Спочатку служив у 6му Сибірському полку у Владивостоці. З 1914 року брав участь у Першій світовій війні, спочатку в чині унтерофіцера, потім офіцера. 11 жовтня 1914 року був тяжко поранений у голову в боях біля Комарового під Лодзю. Після лікування отримав невелику відпустку. Згодом служив на Кавказі, навчався в Києві в 1й гімназії, закінчив військову школу в місті Горі Тіфліської губернії.
Потім знову — у бій, знову поранення, вже у руку. Після лікування в листопаді 1916го потрапив до Сімферополя у 32й запасний полк, де прослужив до Лютневої революції.
Після утворення Української Центральної Ради Юрій Йосипович узяв активну участь в українізації частин російської армії. У березніквітні 1917 року — член полкового комітету, обраний заступником голови гарнізонної ради солдатських депутатів, організатор Першого Сімферопольського полку імені Гетьмана Дорошенка.
Згодом Тютюнник був делегований на ІІ Всеукраїнський військовий з’їзд, де його обрали членом Центральної Ради. Він залишився в Києві і почав працювати як член Українського революційного центру, хоч і був безпартійним, завжди підтримував найрадикальніші течії в Центральній Раді.
У цей час сформувався і його політичний світогляд. Він починає дивитися на революцію в Україні, як на революцію національну. Восени 1917 року організував у Звенигородці кіш (батальйон) вільного козацтва, став його командиром (отаманом).
Після захоплення Києва більшовиками у лютому 1918 року розгорнув Звенигородський кіш до 20 тисяч повстанців. 12 лютого золотоніські козаки під орудою Тютюнника розігнали повітовий з’їзд, а 13 лютого селянський з’їзд визнав український уряд.
У грудні 1918го Юрія Тютюнника мали розстріляти за наказом Головнокомандувача військами Гетьманату. В ніч проти 14 грудня отаман Палієнко, Андрій Вовк і Тютюнник підняли повстання в Лук’янівській в’язниці та після звільнення вирушили назустріч військам Директорії. У січні 1919го Юрія Тютюнника було вирішено розстріляти у штабі батальйону Правобережної Червоної армії, проте після промови генерала батальйон перейшов до Чорноморської дивізії військ УНР.
У лютому 1919 року частини Юрія Тютюнника об’єдналися із загонами Матвія Григор’єва, утворивши могутню військову групу (23 тисячі багнетів і шабель, 52 гармати, 20 бронепоїздів). Повстанці разом із Червоною армією повели бойові дії проти денікінців та військ Антанти, зайняли у березні 1919 року Херсон і 6 квітня — Одесу. А вже 7 квітня Юрій Тютюнник був призначений комендантом Одеси. У травні 1919 року, зрозумівши суть більшовицької політики в Україні, Тютюнник і Григор’єв повернули зброю проти більшовиків.
Улітку 1919 року генералхорунжий очолював групу в запеклих боях на більшовицькому фронті. Під командуванням Тютюнника українські війська визволяли Житомир.
8 листопада головний отаман Петлюра зняв з посади отамана В. Сальського, що виступав за припинення бойових дій, та призначив командувачем армії УНР Ю. Тютюнника.
З 6 грудня 1919 року по 5 травня 1920го Тютюнник брав участь у Першому зимовому поході як помічник генерала Михайла Омеляновича Павленка на чолі Київської (Стрілецької) дивізії, з якою воював проти більшовиків до осені 1920 року.
Після поразки в російськоукраїнській війні Юрій Тютюнник був інтернований до Польщі разом з іншими вояками армії УНР. Утім, вище керівництво більшовицької держави та органи ГПУ переймалися через політичну активність колишніх лідерів Української держави та війська, тож ними було організовано не одну провокацію з метою не лише дискредитувати в очах народу України колишніх очільників національновизвольного руху, а й знищити їх фізично.
Улітку 1922го співробітниками Державного політичного управління (російської контррозвідки) було створено фіктивний орган — «Вищу військову раду» (ВВР), неіснуючу повстанську організацію (операція «Синдикат4»), з метою вербування людей з оточення Тютюнника, дезінформації та захоплення повстанського генерала. 16 червня 1923 року після переправи через Дністер генералхорунжого Юрка Тютюнника заарештовано.
З політичною метою Юрій Тютюнник був реабілітований, а за наполяганням ГПУ 1924 року побачили світ одразу дві його книги — памфлет «З поляками проти України» та брошура «Под флагом демократии и национализма (авторизований переклад з українського рукопису)», котрі цілком виправдовували дії російських більшовиків на теренах України.
Згодом Юрій Йосипович працював у ВУФКУ (Всеукраїнське фотокіноуправління), де створив сценарій фільму «Звенигора», спільно з Майком Йогансеном і Олександром Довженком, проте заробітку мало на що вистачало.
Юрій Тютюнник, маючи неабиякий літературний хист, відвідував літературні засідання Вільної академії пролетарських мистецтв (ВАПЛІТЕ). А під час роботи на Одеській кінофабриці товаришував з Юрієм Яновським. Юрко Тютюнник полонив уяву молодого талановитого письменника, і той на основі його спогадів створив чудовий романдуму про буремні дні в Україні — «Чотири шаблі».
12 лютого 1929 року в Харкові Тютюнника викликали на допит і заарештували.
20 жовтня 1930 року Юрія Тютюнника було розстріляно... Реабілітовано 28 листопада 1997 року постановою Генеральної прокуратури України.
Ярослав ШЛАПАК, Укрінформ