ТРИВОГИ ТУРЕЦЬКОЇ ЕКОНОМІКИ
Протягом десятирічного перебування при владі Партії справедливості і розвитку (ПСР) турецька економіка стала синонімом успіху і добре проведених реформ. Економічний розвиток став основою як суспільно-політичної стабілізації країни, так і амбітної зовнішньої політики ПСР. Але дедалі виразніше видно ризики через невирішені проблеми: дефіцит обігових коштів, критичну залежність від короткотермінового зовнішнього фінансування та незавершеність реформ, зокрема в освіті.
Це породжує небезпечну ситуацію залежності Туреччини від інвесторів, переважно західних. Туреччина стала заручником власного іміджу — країни економічного успіху і стабільного суспільно-політичного стану. Будь-які зміни цього образу можуть призвести до відтоку капіталу, як під час загальнонаціонального протесту влітку цього року. У Туреччині залишаються зовнішні ризики, пов’язані зі змінами ставлення інвесторів до ринків, що розвиваються.
У 2002–2007 роках економіка цієї країни розвивалась у середньорічному темпі 7,2%. Туреччина успішно пережила світову фінансову кризу, і після сповільнення зростання ВВП у 2008 році до 0,6%, а потім рецесії (падіння ВВП на 4,6%) настав потужний підйом (у 2010 році — ріст на 8,8%, у 2011-му — на 9,2%). Економічному успіхові сприяли реформи, ініційовані міністром економіки Кемалем Дервішем після економічної кризи у 1999–2001 роках, і стабілізаційні програми МВФ (2000–2001 рр.). Ці реформи продовжила ПСР, яка після виборів 2002 року здобула парламентську більшість, і стабілізувавши політичну ситуацію, створила позитивний клімат для реалізації реформ.
Уряд ПСР розпочав приватизацію нерентабельних державних підприємств, а її наслідком, серед іншого, став безпрецедентний наплив закордонних інвестицій. Також здійснена вдала реформа банківської системи, яка пом’якшила наслідки світової фінансової кризи. Туреччина запровадила плаваючий валютний курс, посилила бюджетну дисципліну, збільшила незалежність Центрального банку та стабілізувала інфляцію.
Турецька економіка скористалася також природними умовами географічного положення, тобто близькістю ринків ЄС і зростаючою популяцією, потенціал якої не повністю використовується (у 2001–2012 рр. населення країни збільшилося на десять мільйонів — до 75 млн). Туреччині також сприяла добра економічна кон’юнктура у світі та початок переговорів про вступ до Євросоюзу, що стало додатковим імпульсом для проведення реформ і впливало на позитивне ставлення інвесторів до країни.
Ріст ВВП і ще більше — купівельної спроможності населення та переконаності суспільства у значному поліпшенні економічної ситуації лежать в основі популярності ПСР у країні, а також амбітної закордонної політики, здійснюваної Анкарою. Турецька економічно-політична модель позитивно сприймається як в ЄС, так і в країнах Близького Сходу, і стала експортним товаром Туреччини. Економічний успіх дозволив Туреччині відігравати роль лідера на Близькому Сході і бути рівноправним партнером ЄС.
Якщо в макроекономічному вимірі Туреччина провела ефективні реформи, які дозволили стабілізувати економічну систему, то брак комплексної реформи держави не дозволяє долучитися до когорти розвинутих держав. До значних проблем належить також відсутність реформ у системі освіти — лише у 2012 році продовжено обов’язковий період навчання у школах від 8 до 12 років, але не здійснені заходи з поліпшення якості навчання. Водночас зрівняно значення освіти у світських та релігійних школах, що викликало звинувачення в ісламізації суспільства. Незавершеність освітньої реформи негативно впливає на кваліфікацію робочої сили.
Уряд не зміг реформувати ринок праці: частка осіб, активних на ринку праці у 2011-му, становила 50%, а жінок — лише 28%. Крім того, з огляду на зростання демографічного тиску, нових робочих місць створюється менше, ніж входить нових працівників на ринок.
Утримується відносно висока мінімальна зарплата попри значну різницю вартості життя в окремих регіонах Туреччини (величина мінімальної зарплати становить приблизно 400 євро). Податкова система залишається неефективною, а додана вартість експортованих виробів — низька, хоча відбулося поліпшення у структурі експорту з Туреччини (частка виробів на середньому технологічному рівні зросла у 2001–2010 роках з 25 до 40%). Проблемою турецької економіки залишається також корумпована і політизована судова система (цього року розпочалась її реформа) і велика залежність бізнесу від політики.
Це означає, що Туреччина залишається у фазі трансформації і потребує подальших реформ, спрямованих на структурні зміни в економіці. Їх наслідком має стати: ріст якості та обсягу експорту, опертя, більшою мірою, на ньому економічного зростання, а не, як досі, на внутрішньому споживанні, поліпшення кваліфікації робочої сили, збільшення кількості активних осіб на ринку праці, підвищення продуктивності праці та конкурентоспроможності турецької економіки.
Найбільший ризик для турецької економіки становить зростаючий структурний дефіцит обігових коштів та велике значення так званих гарячих грошей для фінансування економіки. Це робить країну залежною від закордонних інвесторів. Економічна ситуація пов’язана також із внутрішньополітичною стабільністю Туреччини та з динамікою подій у її оточенні, передовсім із конфліктом у Сирії. Загрозу становить також стриманість інвесторів до ринків, що розвиваються, а проведення Сполученими Штатами жорсткої монетарної політики може викликати відтік капіталів із ризикованих ринків, до яких зараховується і Туреччина.
Уряд усвідомлює ці загрози і, прогнозуючи подвоєння потреби на енергію протягом найближчих десяти років, намагається знизити кошти нових поставок, а також розбудувати власні джерела енергії (у 2011-му 72% енергоносіїв, використаних у Туреччині, походило з імпорту). Елементами цієї стратегії є: будівництво двох атомних електростанцій (перша має бути введена в експлуатацію у 2023 році); лібералізація ринків електроенергії і газу; пошук власних джерел енергії (наприклад, сланцевого газу); будівництво електростанцій на основі власних запасів бурого вугілля.
Необхідність забезпечення дешевих джерел енергії та, зрозуміло, питання безпеки також становлять одну з причин налагодження Туреччиною співпраці з іракським Курдистаном. У жовтні цього року Туреччина розпочала будівництво газопроводу в іракський Курдистан, розраховуючи на імпорт десяти мільярдів кубометрів газу щорічно за цінами, значно нижчими, ніж російські та іранські (головні постачальники газу до Туреччини).
Розвиток експорту разом зі зменшенням залежності від імпортованих джерел енергії може вплинути на зменшення дефіциту обігових коштів. Водночас проблемою залишається висока частка імпортованих напівфабрикатів в експортних товарах — до кризи вона становила, за оцінками МВФ, 70%, а збільшення імпорту безпосередньо корелювалося зі зростанням експорту та внутрішнього споживання. Після кризи ця кореляція похитнулася з огляду на збільшення експорту товарів з низькою доданою вартістю (продукти харчування, будівельні матеріали) до країн Північної Африки і Близького Сходу.
Уряд ПСР веде активну політику, яка має на меті промоцію турецького експорту у світі та модернізацію структури експорту через збільшення частки високотехнологічних товарів. Уряд, зокрема, розвиває мережу торгових радників у країнах, які купують турецькі товари (за час правління ПСР їх кількість збільшилась утричі — до понад 200 осіб) і підтримує експортерів шляхом надання аналітики ринків, допомоги в організації і фінансуванні (до 7,5 тис. доларів) бізнесових подорожей для встановлення торговельних контактів. Турецька влада формує списки країн, перспективних для розвитку експорту.
Подібно до енергетики, дії, які мають за мету перебудову структури і розвиток експорту, розраховані на тривалу перспективу та інтегрально пов’язані з глибокими реформами економіки. Це означає, що вони суттєво не вплинуть на обсяг обігових коштів найближчим часом.
Безпосередня загроза для економіки генерується напливом спекулятивного капіталу та ризиком банківського сектора, тобто низький рівень заощаджень у банках (перевага кредитів над депозитами) і залежність банків від зовнішнього кредитування. Короткотерміновий борг становить третину всієї заборгованості Туреччини і генерується головним чином через банки, на які припадає 68% цього боргу. Така велика частка короткотермінових боргів у загальному боргу банківського сектора викликає побоювання щодо здатності здобути капітал для сплати боргу.
Туреччина має ризик відпливу «гарячих грошей». Надходження «портфельних» інвестицій до Туреччини у 2012 році подвоїлось і становить 38 мільярдів доларів. Улітку 2013-го Туреччина пережила відтік капіталу — у червні і липні він становив понад чотири мільярди доларів, що було пов’язано як із протестами на захист парку Гізі, так і зі зміною ставлення інвесторів до ринків, що розвиваються.
У зв’язку з існуванням ризику відтоку капіталу, ключовим для Туреччини є утримання позитивної картини серед закордонних інвесторів. Нині дві з трьох найбільших рейтингових агенцій (Moody’s і Fitch) утримують рейтинги Туреччини на інвестиційному рівні, але S&P та IHS дають обережнішу оцінку, побоюючись загрози «втечі» капіталу і внутрішньої ситуації у Туреччині.
Реформи зі створення ефективних інституцій з регуляції, реалізовані за період правління ПСР, не привели до будівництва конкурентної і продуктивної економіки. Про це свідчить, зокрема, залежність експорту від імпортованих напівфабрикатів і структурний дефіцит обігових коштів.
Вирішення цих проблем вимагає подальших реформ (передбачених, зокрема, у плані розвитку на 2014–2018 рр.), імплементація яких залежить від збереження нинішнього тренду у розвитку економіки і позитивного образу в очах інвесторів. Це дуже складно з огляду на виклики, які стоять перед ПСР на внутрішній арені: невпевненість щодо мирного процесу з курдами, соціальні напруження, виявлені під час протестів на захист парку Гізі, та наближення місцевих і президентських виборів.
Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- ВЗЯТО КУРС ДО ПОРОЗУМІННЯ
назад »»»