Пам'ять
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Понедiлок Вересень 29, 2014

"ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА", архiв новин за 2013 рiк.

ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА var _gaq = _gaq || []; _gaq.push(['_setAccount', 'UA-6198717-6']); _gaq.push(['_trackPageview']); (function() { var ga = document.createElement('script'); ga.type = 'text/javascript'; ga.async = true; ga.src = ('https:' == document.location.protocol ? 'https://ssl' : 'http://www') + '.google-analytics.com/ga.js'; var s = document.getElementsByTagName('script')[0]; s.parentNode.insertBefore(ga, s); })(); УКРАЇНА І СВІТ
ЗНИЩЕННЯ ХРАМІВ
Ще сто років тому віруючі в Христа становили 20% мешканців Близького Сходу, нині — лише 4%. «Християнство — найбільш переслідувана релігія світу», — зазначила Ангела Меркель.
Протягом десятиліть християни підтримували світські диктатури, які гарантували їм безпеку у мусульманських країнах. Тепер їм за це мстять. Християнам на Близькому Сході «Арабська весна» принесла правління ісламістів, переслідування і страх.

Християнські дівки
Від єгипетських «стражників віри» можна дізнатися, що «бути мусульманкою, для якої зразком для наслідування є дружини Пророка, набагато краще, ніж християнкою, для якої зразком є дівки. А бути мусульманином, який бореться за честь і віру, краще, ніж християнином, який краде, ґвалтує і мордує дітей».
Це пишуть ті самі люди, які минулого року рушили з «коктейлями Молотова» під західні посольства, бо почувались ображеними через розміщення в Інтернеті любительського запису «Невинуватість мусульман», який показував Пророка Магомета у непривабливому вигляді.
На початку вересня фонд Pro Oriente, екуменічний інститут римо-католицької архидіецезії Відня і зверхники східних церков опублікували сумний документ про християн на Близькому Сході. «Ми глибоко стурбовані і просимо владу держав регіону, лідерів релігійних спільнот, міжнародні організації і представників суспільства про діалог, припинити насильство і вести політику гарантії свободи релігії і совісті. Християни завжди були важливим елементом регіону і, напевно, у майбутньому будуватимуть спільноту на основі миру і взаємної поваги», — пишуть ієрархи.
Якщо буде якесь майбутнє. Бо ще сто років тому віруючі в Христа становили 20% мешканців Близького Сходу, а нині — лише 4%. Це відсоткове падіння пов'язане, зокрема, з еміграцією і високою народжуваністю мусульман. Упродовж останніх років різко знизилася кількість християн у Сирії, Єгипті та Іраку.

Мовчання
Релігійна меншість масово виїжджає з арабських країн. І це не новина. Після утворення держави Ізраїль, коли в регіоні запанували націоналізм і панісламізм, ставлення до євреїв погіршилося. Тільки до 1953 року з арабських країн, Ірану і Туреччини їх виїхало понад 300 тисяч. У самому Єгипті після Другої світової війни було 100 тисяч євреїв, досі в Каїрі залишилося кілька порожніх синагог. Щоб потрапити в середину, треба пройти контроль безпеки, як у найсуворішому аеропорту.
Лорд Джонатан Сакс, колишній головний рабин Великобританії, порівнюючи ту втечу з нинішньою ситуацією християн, пояснює, що не може «не відчувати долі віруючих у Христа глибоко і особисто». «Бачимо загрозу для християн у Сирії, палаючі церкви в Єгипті. Два роки тому згорів останній храм у Афганістані, мільйон християн виїхало з Іраку», наводить дані він у британській газеті «Телеграф». Дивує, чому влада держав, де християни становлять більшість, не захищає єдиновірців? Сакс нагадує слова Мартіна Лютера Кінга: «Наприкінці запам'ятаймо не слова наших ворогів, а мовчання наших друзів».
Та є винятки. Минулого року Ангела Меркель на зустрічі Лютеранської церкви назвала християнство найбільш переслідуваною релігією світу. Але таких висловлювань небагато. Невілл Кейрк-Сміт, керівник міжнародної організації «Допомога церкві у потребі», у «Телеграфі» «кладе карти на стіл»: «Розмова про переслідування християн нині політично некоректна, бо панічно боїмось ісламу і мусульман».

Убиті, ув'язнені, тортуровані
Абстрагуючись від політичної коректності, важко заперечити факти: життя християн у мусульманських країнах — не мед. Open Doors — міжнародна організація, яка проводить моніторинг становища християн, у щорічній доповіді World Watch List представляє ганебний список країн, де християни найчастіше стають жертвами переслідувань.
Його очолює Північна Корея, де християнство нелегальне, а 70 тисяч людей ув'язнені в таборах праці за віру. Решта першої десятки — це: Саудівська Аравія, Афганістан, Ірак, Сомалі, Мальдіви, Малі, Іран, Ємен і Еритрея. Вісім із них — мусульманські країни, які перебувають під загрозою ісламського екстремізму. Вашингтонський дослідницький центр Pew Forum on Religion and Public Life зазначає, що християн переслідують у 111 країнах світу.
Проте не варто тішити себе ілюзіями, що йдеться виключно про банду ошалілих бородатих радикалів. У багатьох мусульманських країнах релігійні авторитети і навіть влада якщо не санкціонують, то принаймні не карають за переслідування і дискримінацію християн. Мусульмани на Заході галасливо домагаються своїх прав і скаржаться на дискримінацію, але дуже легковажно ставляться до релігійної толерантності на власному подвір'ї.
«Необхідно знищити всі церкви на Аравійському півострові», — закликав у минулому році шейх Абдул Азіз ібн Абдулла, великий муфтій Саудівської Аравії. Шановний шейх напевно не включав у цей список ультраконсервативне королівство саудів, бо хоча там мешкає понад мільйон християнських іммігрантів, нема жодної церкви, а публічне практикування іншої віри, крім ісламу, є нелегальним.
У Саудівській Аравії, Мавританії, Ірані, Бахрейні, Йорданії, Кувейті, Катарі, Омані, Ємені, Судані і Малайзії закон суворо забороняє апостазію, що на практиці найчастіше означає прийняття християнства. У Судані, Малайзії, Ірані, Саудівській Аравії і Мавританії апостати караються смертю. У решті країн спостерігається публічний остракізм християн. Право передбачає можливість позбавлення їх громадянства, анулювання шлюбів чи вилучення посвідчень особи. Хоча у Корані нема безпосереднього наказу смертної кари за відступництво від віри, а Аллах чітко говорить мусульманам: «Нема примусу в релігії», апостати стають жертвами так званих убивств честі.
Турецький письменник Зія Мераль пише, що права людини щодо апостатів явно порушуються: «Їх убивають таємні агенти або лінчують. Вони стають жертвами вбивств честі. Їх ув'язнюють, катують і психічно переслідують, відмовляють у доступі до спецслужб, у праці та освіті. Кожного дня їх дискримінують в освіті, фінансах і соціальній допомозі».
У травні саудівський суд засудив двох чоловіків до батога і ув'язнення, бо вони нібито намовили подругу прийняти християнство. У 2010 році прийомні батьки сиротинця, розташованого в Атлаських горах у Марокко, були відіслані у свої країни, зокрема у США, Нову Зеландію і Великобританію, за уявне навернення мусульманських дітей до християнства. У Марокко, одній із найбільш толерантних мусульманських країн, можна практикувати інші релігії, крім ісламу, але навернення заборонене. Тим часом останніми роками у Північній Африці множаться християнські місії, які часто діють під прикриттям мовних курсів, шкіл чи фіктивного бізнесу. Християнські духовні визнають, що такі аматори роблять їм у регіоні дуже негативний піар.

Будинок зі знаком «X»
Нелегко також бути єгипетським коптом. Хоча вони становлять 10% єгиптян, їхня доля — суцільна низка проблем. За часів диктатури Хосні Мубарака їх дискримінували у політиці, фінансах, на ринку праці. Лише одиниці з них були в армії, поліції і судах.
Після повалення диктатора, коли до влади прийшли військові, їхня доля ніяк не поліпшилась. У жовтні 2011 року під час нападу на коптів, які протестували проти зруйнування церкви під Асуаном, загинуло 27 осіб.
З приходом до влади «Братів-мусульман» дозвіл на будівництво церкви межував із дивом, а публічно політики називали християн «ворогами ісламу». Тому, коли з'явився шанс на повалення президента-ісламіста Мухаммеда Мурсі, копти підтримали рух протесту і повторний прихід до влади військових. І знову радість виявилася передчасною.
Після повалення Мурсі радикали помстилися християнам. На вкинутому в Інтернет записі з провінції Аль-Мінжі серед ночі палає церква, молоді бородачі не припиняють кидати по ній камінням. У них у руках вогнепальна зброя і «коктейлі Молотова». Тієї ночі спалили чотири церкви, 20 магазинів, дві школи і сиротинець. Мешканці Аль-Мінжі пізніше розповіли Human Rights Watch (HRW), що атаковані будинки раніше хтось позначив знаком «Х», намальованим чорним спреєм.
Подібні напади відбувались у шести єгипетських провінціях. А на Синаї, де після падіння Мубарака майже безкарно орудують групи ісламських радикалів, застрелили священика, який робив покупки на базарі.
Винні не тільки екстремісти. Поліція й армія не захищають церкви і бізнес християн. «Після повалення президента Мурсі було зрозуміло, що напади неминучі, «Ісламське братство» від самого початку звинувачувало коптів у сприянні його усуненню. А влада залишалася бездіяльною», — написано у заяві HRW.
Священик у Малаві, містечку у провінції Аль-Мінжі, розповідає, що неодноразово дзвонив у поліцію, коли натовп підпалював його церкву. Та незважаючи на те, що виклик прийняли, ніхто не з'явився. Так само було у Далга, де коптський єпископ просив втрутитися каїрську владу і армію. Але безрезультатно — 14 серпня натовп напав на будинки і магазини, які належать християнам. «Нема Бога, крім Аллаха, а християни — його вороги!», — кричали радикали.
Коптам набридло бути цапами-відбувайлами при кожному посиленні політичного напруження в Єгипті. Тільки у 2012 році з країни виїхало 100 тисяч християн.

Будеш жити, як заплатиш
Протягом 30 місяців заколоту проти уряду Башара Асада третина з двох мільйонів сирійських християн втекла з країни. Список причин довгий: 27 липня терорист-самогубець вчинив теракт у християнській дільниці Дамаска, вбивши чотирьох осіб. У квітні митрополити з Алеппо Мар Грегоріос Йоханна Ібрагім і Булос Язігі були викрадені «невідомими злочинцями». Невідомо, що з ними сталося. У вересні екстремісти напали на християнські монастирі у Малулі неподалік Дамаска, де донині говорять мовою Христа — арамейською. Місцевих силою навертали до ісламу.
Багато сирійських християн у душі підтримують режим Асада. Це чистий прагматизм — диктатор сам походить із меншини (шиїтської секти алавітів), тому за його часів християни, алавіти чи друзи жили в Сирії спокійно. Тепер вони бояться, що після падіння Асада на них чекає правління ісламістів, які не вибачать їм лояльності до диктатора.
У Кусейрі — невеличкому містечку між Хомсом і кордоном з Ліваном — до війни мешкало 10 тисяч християн. Коли місто перейшло в руки ісламських радикалів, вони звинуватили їх у співпраці з режимом. «У мечетях закликали, щоб нас вигнати. Ми мусили їм платити, щоб нас не вбивали»,— розповіла німецькому журналу «Шпігель» мешканка Кусейри Рім, у якої ісламісти вбили чоловіка. Майже всі християни втекли з Кусейри.
Не всі сирійські християни підтримують Асада. У 2011 році влада видалила з країни єзуїта Паоло Далль-Огліо з пустельного монастиря Мар Муса. «Чим довше триває боротьба, тим більше причин для страху будуть мати християни, бо буде більше радикалів», — прорікав він у розмові з «Нью-Йорк Таймс». І коли місяць тому нелегально повернувся у Сирію — його вбила «Аль-Каїда».

Виїжджайте або загинете!
Сирійці не є винятком. Десятиліттями християни на Близькому Сході підтримували світські диктатури, що гарантували їм безпеку у країнах із домінуванням мусульман. Для них «Арабська весна» — смута в Тунісі, Лівії, Сирії, Єгипті — замість сподіваної свободи принесла хаос і правління ісламістів.
Але наразі найгірша доля християн в Іраку. Після падіння Саддама Хусейна у 2003 році розлючені сунітські радикали звинуватили їх у колаборації із Заходом. У 90-х роках в Іраку мешкало 1,2 млн християн, наприкінці 2003-го — менш ніж півмільйона, у нинішньому році — неповні 200 тисяч. Донині вони отримують листи: «Виїжджайте або загинете!» Буває, що в листі загорнута куля. «Християни настільки перелякані нападами, що бояться вже навіть ходити до церкви», — розповідає у розмові з «Телеграфом» священик Ендрю Уайт, вікарій церкви Святого Георга у Багдаді, єдиної англіканської церкви в Іраку.
Джон Еспозіто, керівник центру мусульмансько-християнського порозуміння в університеті Джорджтаун, нагадує, що християнські спільноти на Близькому Сході є старшими, ніж араби та іслам. Але коли європейський колоніалізм дійшов до арабського світу, до нього почали ставитися, як до спроби нав'язати свою віру. Той самий механізм почав діяти після американської інтервенції — іракські християни не тільки потрапили в центр збройного протистояння шиїтів і сунітів, а й, на додаток, стали символом загарбників.
Проблему бачать і мусульманські публіцисти. «Християни сприяють розвитку бізнесу, освіти, медицини, медіа, літератури. Якщо надалі будуть виїжджати в такому темпі, втратимо в багатьох галузях — безпеки, технології і культури»,— попереджав недавно економіст і колишній йорданський міністр Джавад Анані на сторінках «Аль-Хад», назвавши християн «сіллю цієї землі».
Принц Газі бін Мухаммад, радник йорданського короля Абдулли, говорив кілька тижнів тому, що «вперше за сотні років арабські християни стали ціллю». А вони здавна були в цьому регіоні, вони не чужі, не колонізатори, переконував він на конференції, присвяченій християнам.

За матеріалами іноземних медіа підготував Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:

назад »»»

Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на «DUA.com.u».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».