ЗЕМНІ І КОСМІЧНІ ЗІРКИ ВИДАТНОГО КОНСТРУКТОРА
Українські вчені і працівники вітчизняної ракетно-космічної галузі відзначили в Дніпропетровську і Києві 90-річчя від дня народження видатного творця бойової ракетної і мирної космічної техніки Володимира Федоровича Уткіна — двічі Героя Соціалістичної Праці, лауреата Ленінської і Державної премій, дійсного члена академій — АН УРСР, АН СРСР, Російської академії наук і Міжнародної академії астронавтики, який, на жаль, тринадцять років тому пішов від нас у вічність.
Урочистості в Дніпропетровську і Києві
Перший із двох згаданих етапів урочистостей — дніпропетровський — відбувся на розширеному засіданні (за участю численних вітчизняних та зарубіжних цивільних і військових гостей) науково-технічної ради державного підприємства «Конструкторське бюро «Південне». Саме в цьому колективі творців ракет (організації, яка у різні часи носила різні назви) Уткін плідно працював протягом більш як 38 років, пройшовши шлях від інженера-конструктора до начальника і головного (згодом генерального) конструктора цього уславленого, довгі роки суперсекретного КБ.
Другий — київський — акт вшанування пам’яті Володимира Федоровича відбувся у конференц-залі НАНУ в нашій столиці, де за годину перед цим проходило засідання Координаційної ради з організації спільних робіт конструкторського бюро «Південне» і установ Національної академії наук України.
Там було розглянуто хід виконання у 2013 році планів генеральної угоди щодо їх співпраці й ухвалено план такого співробітництва у створенні новітньої ракетно-космічної техніки на 2014 рік. Документ своїми підписами скріпили співголови Координаційної ради — президент НАНУ академік Борис Патон і генеральний конструктор — генеральний директор КБ «Південне» Олександр Дегтярьов.
А після цього учасники зборів слухали спогади про академіка Уткіна, якими поділилися відомі науковці, конструктори й ветерани ракетно-космічної галузі, та переглянули фільм про його життя і діяльність. Завершилися ж урочистості презентацією підготовленої до ювілею і виданої в Дніпропетровську місткої (670 сторінок), інформаційно насиченої та проілюстрованої багатьма фотографіями різних років книги «Уткін. Зірки генерального конструктора». На цьому засіданні побував кореспондент «Демократичної України».
Буремні фронтові дороги
Володимир Уткін народився в містечку Пустобор на Рязанщині 17 жовтня 1923 року. Навчався спочатку в неповній середній школі у Лашмі — робітничому селищі, де мешкала сім’я, а згодом — у дев’ятому та десятому класах однієї із середніх шкіл міста Касимов. Школу закінчив на відмінно 21 червня 1941-го.
А наступного дня — 22-го — розпочалася війна з німецько-фашистськими агресорами, й у липні того ж року Уткіна призвали до лав Червоної армії та направили хлопця, якому йшов вісімнадцятий, до Ульяновського військового училища, котре готувало сержантів-зв’язківців.
Після закінчення цього закладу Володимир воював у складі окремих рот зв’язку на різних фронтах — Волховському, Північно-Кавказькому, Південному (який потім став 4-м Українським), 3-му Білоруському і 1-му Білоруському. Був нагороджений двома орденами Червоної Зірки, кількома медалями. Перемогу 1945-го старший сержант Уткін зустрів у Берліні.
Шлях у ракетобудування
Демобілізувавшись з армії, Володимир восени сорок п’ятого повернувся додому — в Лашму. А у 1946 році він вступив до Ленінградського військово-механічного інституту, де якраз тоді було утворено новий факультет реактивного озброєння.
У квітні 1952-го Уткін успішно завершив навчання у вузі й, отримавши диплом інженера, потрапив за розподілом у підпорядкований Міністерству оборони Науково-дослідний інститут № 4, який знаходився у підмосковному містечку Болшево. Проте з’ясувалося, що в цьому НДІ не було жодних сподівань на якесь житло, а Володимир тоді вже був одружений і вони з Валентиною мали дворічну доньку.
Тож, здобувши відповідний дозвіл від військових, Уткін поїхав до Дніпропетровська, де його прийняли на роботу інженером-конструктором в один із підрозділів тамтешнього автозаводу, на той час уже перетвореного на секретне ракетобудівне підприємство № 586, підпорядковане Міністерству озброєнь.
А першою «квартирою» для сім’ї Уткіних, як і для декого з його колег, став... торговельний зал гастроному, який тоді ще тільки споруджувався неподалік від заводу. У тому приміщенні сім’ї молодих спеціалістів жили, відокремившись одна від одної підвішеними на мотузках простирадлами...
Поступово побут почав налагоджуватися, на ракетобудівному заводі № 586 Уткін працює у відділі головного конструктора — старшим інженером, згодом — начальником сектора. Коли ж у квітні 1954-го на базі згаданого заводського відділу головного конструктора було утворено Особливе конструкторське бюро (ОКБ) № 586 на чолі з Михайлом Кузьмичем Янгелем, Уткін був уже досить досвідченим фахівцем.
Школа Янгеля
В ОКБ Володимир Федорович бере активну участь у розробці кількох бойових ракет — Р-12, Р-14, Р-16. У листопаді 1960-го Уткіна призначають заступником головного конструктора, а у 1962-му — начальником 4-го (конструкторського) комплексу.
За участь у створенні стратегічної ракети Р-16У він у 1964 році став лауреатом Ленінської премії. А у 1969-му Володимиру Федоровичу — на той час першому заступнику головного конструктора КБ «Південне» (такою стала нова назва колишнього ОКБ-586) — за участь у створенні балістичного і орбітального варіантів стратегічної ракети Р-36 присвоюється високе звання Героя Соціалістичної Праці.
Коли ж восени 1971-го сталася гірка для колективу конструкторського бюро і всього вітчизняного ракетобудування подія — під час вшанування з нагоди 60-річчя 25 жовтня від п’ятого інфаркту раптово помер Михайло Янгель, Міністерство загального машинобудування (яке опікувалося цією галуззю) 29 жовтня призначило Володимира Уткіна начальником і головним конструктором КБ «Південне».
Головний і генеральний
Один із колишніх співробітників того конструкторського бюро, а зараз член президії Національної академії наук України академік НАНУ Володимир Горбулін на нинішньому ювілейному засіданні згадував, що і вибір очільника КБ тоді, у 1971-му, і входження Уткіна в ту високу й вельми відповідальну посаду відбувалися непросто.
— Сила керівника, — зауважує Володимир Павлович, — полягає не тільки й не стільки в тому, що він зробив сам, а перш за все в тому, наскільки працездатним він зробив свій колектив, і у школі, яку він залишив після себе, і у вмінні цього колективу висунути нових керівників, здатних не лише продовжити розпочату справу, а й розвинути її, зміцнивши новими ідеями.
Тож коли після смерті Янгеля Уткіну у неформальну спадщину дісталися дві бойові ракети, розроблювані у той період колективом конструкторського бюро ще під керівництвом Михайла Кузьмича, — важка Р-36М і легка МР-УР-100, процеси завершення їхньої розробки, випробування і передача на озброєння у ракетні війська стратегічного призначення відбувалися водночас зі становленням Володимира Уткіна як головного (а згодом генерального) конструктора КБ «Південне».
— Мені пощастило протягом багатьох років співпрацювати й неодноразово спілкуватися з Володимиром Федоровичем Уткіним, — наголошує президент НАНУ академік Борис Євгенович Патон. — Саме пощастило, оскільки це була унікальна, всебічно обдарована, талановита людина, справжній професіонал у ракетно-космічній галузі.
Прийнявши естафету від видатного конструктора і організатора Михайла Кузьмича Янгеля, Володимир Федорович вніс чимало нового у діяльність КБ «Південне», розвинув та примножив його успіхи. До того ж Уткін глибоко цікавився наукою, її можливостями і досягненнями, завжди приділяв величезну увагу якості і надійності бойових і космічних ракет і супутників різного призначення, створюваних в очолюваному ним конструкторському бюро.
З огляду на все це він усіляко сприяв співробітництву КБ «Південне» з інститутами Академії наук УРСР — щодо проблематики матеріалознавства, електрозварювання, міцності, кібернетики, механіки, фізичної хімії, нових методів контролю з’єднань та багатьох інших напрямів, спільні дослідження з яких успішно тривають і нині.
І бойові, і космічні
Обмежені розміри газетного нарису не дозволяють повністю навіть перелічити всі типи, різновиди і модифікації бойової ракетної і мирної ракетно-космічної техніки, створеної у КБ «Південне» за ті дев’ятнадцять років, протягом яких це конструкторське бюро очолював академік Володимир Уткін.
Зокрема, у жовтні 1975-го було введено у постійну експлуатацію систему розвідки УС-А, до складу якої входила ракета-носій «Циклон-2» (11К69). У грудні того ж року на озброєння надійшли ракетні комплекси Р-36М (15А14) та МР-УР-100 (15А15). За створення цих комплексів головному конструктору КБ «Південне» Володимиру Уткіну, як і його колезі і партнеру — очільнику виробничого об’єднання «Південний машинобудівний завод» Олександру Макарову, в серпні 1976-го вдруге було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
У ті ж 70-ті роки в КБ проектують бойовий ракетний комплекс РТ-23 із твердопаливною ракетою, яка стаціонарно базується у шахтній пусковій установці, — і водночас розробляють універсальний космічний ракетний комплекс «Зеніт» (11К77), який працює на екологічно чистих компонентах палива.
На рубежі 70–80-х років XX ст. під керівництвом генерального конструктора Уткіна в КБ «Південне» створили сімейство космічних апаратів «Океан» (призначених для різноманітних океанографічних досліджень та виконання деяких інших завдань), супутник радіотехнічної розвідки «Цілина», космічний ракетний комплекс «Циклон-3», творці якого (й серед них Володимир Федорович) були відзначені Державною премією СРСР.
У 80-ті роки дніпропетровці розробляють найсучасніші й високоефективні бойові ракетні комплекси Р-36М2 («Воєвода») і
РТ-23 УТТХ («Молодець»). При цьому твердопаливна міжконтинентальна балістична ракета РТ-23 мала два варіанти: один — зі стартом із шахтної пускової установки, а другий — у складі унікального бойового залізничного ракетного комплексу, який пересувався магістралями країни. А важка міжконтинентальна балістична ракета
Р-36М2 (або ж 15А18М, якій на Заході дали індекс SS-18 і красномовне прізвисько «Сатана»), котра працює на рідких компонентах палива, базується в шахті й запускається оригінальним методом мінометного старту, стала вельми грізною стратегічною зброєю для застереження ймовірних супротивників.
У книзі «Уткін. Зірки генерального конструктора» наводиться, зокрема, оцінка, дана Володимиру Федоровичу відомим ветераном ракетної галузі (і колишнім генеральним директором «Роскосмосу») Юрієм Коптєвим: «Якби В. Ф. Уткін створив лише одну ракету 15А18М — «Сатану», то й цього було б достатньо, щоб його ім’я було вписано золотими літерами в історію нашої країни. А унікальна твердопаливна ракета мобільного базування «Скальпель» — основа єдиного у світі мобільного залізничного ракетного комплексу стратегічного призначення».
...Про різні напрями багатогранної діяльності Володимир Уткіна та його співпрацю з установами Академії наук України на ювілейних урочистостях також розповіли генеральний конструктор — генеральний директор КБ «Південне», академік Міжнародної академії астронавтики Олександр Дегтярьов та його заступник із наукової роботи, академік Міжнародної академії астронавтики Олександр Новиков, а також директор Інституту проблем матеріалознавства академік НАНУ Валерій Скороход і заступник директора Інституту електрозварювання академік НАНУ Леонід Лобанов.
— Велике бачиться на відстані, — розпочав свої спогади про Володимира Уткіна Леонід Кучма, котрий до того, як став другим президентом України, чимало років свого життя віддав праці у Дніпропетровську в КБ «Південне» і у виробничому об’єднанні «Південний машинобудівний завод».
Леонід Данилович підкреслив, що Уткін був визначним фахівцем у галузі створення ракетно-космічної техніки: «Володимир Федорович мав досить закритий характер, був неговірким, завжди серйозним та зібраним і при цьому талановитим конструктором та лідером творчих перемог дніпропетровських ракетників у найяскравіший і результативний період діяльності КБ і заводу — в 70–80-ті роки. Генеральний конструктор і у кризових ситуаціях поводився рівно, стримано та гідно, як то кажуть, умів тримати удар».
Тут, мабуть, варто нагадати, що в той час, коли генеральний конструктор Володимир Уткін очолював КБ «Південне», а Леоніда Кучму в листопаді 1986-го призначили генеральним директором виробничого об’єднання «Південний машинобудівний завод», відносини між цими двома керівниками споріднених підприємств складалися далеко не безхмарно. Незважаючи на це, нині Леонід Кучма знайшов зважені й об’єктивні слова для високої оцінки Володимира Уткіна і всього ним зробленого.
З берегів Дніпра — у Підмосков’я
У листопаді 1990-го — вже на завершальному етапі існування Радянського Союзу, під час горбачовської перебудови Міністерство загального машинобудування перевело академіка Володимира Уткіна з посади генерального конструктора КБ «Південне» (де його наступником став Станіслав Конюхов) директором розташованого у Корольові, що неподалік від Москви, Центрального науково-дослідного інституту машинобудування — головного у ракетно-космічній галузі СРСР.
Але й надалі, коли і Росія, і Україна, як і інші колишні союзні республіки, стали незалежними державами, Володимир Уткін протягом тих десяти останніх років життя (1990–2000), які відвела йому доля, мешкаючи у Москві й працюючи у Корольові, продовжував підтримувати як ділові, так і людські стосунки з колегами з конструкторського бюро «Південне» та Національної академії наук України.
Планета «Уткін»
Світла пам’ять про видатного конструктора і вченого, академіка Володимира Уткіна зберігається не лише на Землі — меморіальними дошками в організаціях, де він працював, — у Дніпропетровську та Корольові, музейними експозиціями в різних містах та бюстом у Рязані, іменними золотою і срібною медалями тощо, але й у космосі.
Адже у 2007 році одній із малих планет Сонячної системи, відкритій науковцями Кримської астрофізичної обсерваторії й зареєстрованій під номером 13477, було присвоєно наймення «Уткін».
Вадим ФЕЛЬДМАН
також у паперовій версії читайте:
назад »»»