ХРИСТОС ВОСКРЕС!
5 ТРАВНЯ — СВІТЛЕ ХРИСТОВЕ ВОСКРЕСІННЯ. ВЕЛИКДЕНЬ
«Отож очистьте стару розчину, щоб стати вам новим тістом, бо ви прісні, бо наша Пасха, Христос, за нас у жертву принесений».
Прообразом новозавітної Пасхи стала Пасха старозавітна. Як у старозавітні часи був посланий Богом Мойсей, щоб вивести народ Ізраїлю з єгипетського рабства, так 1250 років потому послав Господь Сина Свого Однородженого, щоб вивести нас, немічних, із рабства гріха. «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся. Хто вірує в Нього — не буде засуджений; хто ж не вірує — той уже засуджений, що не повірив в Ім'я Однородженого Сина Божого» — читаємо в Євангелії від Іоанна.
Сказав Господь: «Вірою спасетесь!» І як у старозавітні часи віра в майбутній прихід Агнця Непорочного, Месії-Христа (єврейське — «Месія», «Мешіах»; грецьке — «Христос»; українське — «Помазаник Божий», Той, Хто помазаний благодаттю Святого Духа звершити місію спасіння) спасла народ віри від гніву Божого, так і в часи Нового Завіту віра у викупну жертву Спасителя та грядущий прихід Його у славі спасає віруючих і вірних від вічного засудження.
У старозавітні часи виразом цієї віри було помазання вхідних дверей будинків нащадків Авраамових кров'ю жертовного ягняти, а згодом — щорічне святкування Пасхи Господньої, вічної постанови для всіх поколінь народу Божого. В часи ж Нового Завіту виявом цієї віри смиренної, що чинна любов'ю, є принесення в нашому житті плодів її: довготерпіння, доброзичливості, скромності, смиренномудрості, поміркованості, щедрості, лагідності, доброти, правдолюбства... Приношення святих плодів милосердя та богопізнання.
В книзі Одкровення Господь звертається до нас так: «Ось Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить — Я до нього ввійду і буду вечеряти з ним, а він зо Мною...» От воно, помазання дверей нашого серця — помазання вірою! Прийняття в наше життя, в нашу кров і плоть — крові і плоті вчення та життя Ісусових; здійснення в нашому житті праведності Його життя. Бо коли ми причащаємося, приймаємо як основну ідею свого існування новозавітне вино вчення Христового, вчення смирення й любові (науку невипромінювання зла та випромінювання добра, яка змінює розум та звеселяє серце праведника), то воно стає кров'ю Христовою в нас. Коли ж причащаємося, приймаємо всім єством хліб виконання волі Божої, тобто практично смиряємось, — то він стає плоттю Христовою в нас. Це і є насправді «вечеря Господня», це і є Пасха новозавітна! Пасха як перестрибування, перехід («пасха», «песах» — єврейською «перехід», «перескочення») зі стану рабства гріха до стану свободи духа. Пасха — як коридор з країни, де править світоправитель темряви віку цього, до обіцяної землі торжества правди. Як перехід з краю «духів злоби піднебесних» у царство небесне — царство любові, царство Боже.
Наша Пасха — Христос. Він є Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере! Він Той, Хто явив нам шлях спасіння, шлях вдосконалення, шлях смирення. Він і є насправді той Шлях, Він і є та Пасха, як Сам мовив: «Я — Дорога, і Правда, і Життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене». Він — двері в царство Боже, як написано: «Я — двері: коли через Мене хто ввійде — спасеться...»
Христос — первородний. Він першим пройшов шлях від смерті до життя. Він, будучи безгрішним, явився «в подобі грішного тіла» і проклав нам шлях через розп'яття і смерть у воскресіння життя. І ми, що знаходимось у «гробах», чиї серця наповнені духовною мертвечиною гріха — ненавистю та заздрістю, лихою пожадливістю та зажерливістю, що суть ідолослужіння, гординею та нелюбовністю, — повинні стати на вказаний нам шлях спасіння. Нам належить розіп'яти в собі гріх разом із Христом — розкаятися, визнати гріхи свої перед лицем Його, подвигом посту й молитви прицвяхувати беззаконня свої до древа святої волі Божої. Ми маємо також умерти для гріха разом з Ісусом — самозречно зупинитися на шляхах своїх, відкрити серця наші перед небом, припинити чинити гріх, бо віра без діл мертва. А тоді ми духовно й воскреснемо з Господом, пізнавши нарешті омріяну нами свободу, ступивши крок у життя вічне...
До речі, паска, святковий кулич є ще відгоміном наших прадавніх язичницьких обрядів, а звичка «святити паску» — це вимушений компроміс церкви з язичництвом, корені якого вже загубилися у глибині віків, і належить цей звичай до так званого двовірства, яке гостро викрив у своїй праці «Дохристиянські вірування українського народу» митрополит Іларіон (в миру — професор Іван Огієнко). Зокрема, в розділі «Жертви й обряди» читаємо: «Найстарші жертовні церковні приноси — це канун і кутя, що спочатку християнства не дозволялись... Так само й пізніше до церкви приносили не тільки свої духовні молитви, а й хліб, булки, мед, полотно, рушники, хустки, плоди, паски, крашанки тощо». Великоднє порося й ковбаса, та й сама паска — це залишок дохристиянських жертов, проти чого сильно виступив у 1591 році осібним друкованим у Львові Посланням патріарх Царгородський Єремія II. Проте всі намагання викинути це з народного життя не дали добрих наслідків.
Отже, пам'ятаймо про суть свята Пасхи, і нехай звучить у наших серцях радісна й велична пісня пасхального канону утрені: «Воскресіння день, просвітимось, люди, Пасха, Господня Пасха, від смерті бо до життя, і від землі до неба Христос Бог нас привів, пісню перемоги співаючи...»
Єпископ АПЦ Олег ВЕДМЕДЕНКО
(за матеріалами Укрінформу)
[an error occurred while processing this directive]
[an error occurred while processing this directive]
[an error occurred while processing this directive]
також у паперовій версії читайте:
- ЕКСПОЗИЦІЯ ІКОН ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ У «ЗАМКУ РАДОМИСЛЬ»
- ТВОРЧІСТЬ, ЯКА ПОЄДНУЄ МАТЕРІАЛЬНЕ Й ДУХОВНЕ
назад »»»