Пам'ять
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Понедiлок Вересень 29, 2014

"ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА", архiв новин за 2013 рiк.

ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА var _gaq = _gaq || []; _gaq.push(['_setAccount', 'UA-6198717-6']); _gaq.push(['_trackPageview']); (function() { var ga = document.createElement('script'); ga.type = 'text/javascript'; ga.async = true; ga.src = ('https:' == document.location.protocol ? 'https://ssl' : 'http://www') + '.google-analytics.com/ga.js'; var s = document.getElementsByTagName('script')[0]; s.parentNode.insertBefore(ga, s); })(); СУСПІЛЬСТВО
ДОВІЧНЕ УВ’ЯЗНЕННЯ: ВІД ПУКАЧА ДО ТИМОШЕНКО?..
Пристрасті стосовно прокурорського звинувачення Юлії Тимошенко у нібито причетності до вбивства народного депутата Євгена Щербаня не вщухають, особливо після заяви очільника цього відомства Віктора Пшонки про те, що, буцімто, ще у 2001 році слідство мало інформацію про таку причетність.

Власне, резонанс від цієї заяви — чи не більший від першого повідомлення про причетність екс-прем’єра до резонансного вбивства. Адже так виходить, що відповідальні особи досі приховували цю інформацію. Причому, не лише від широкої громадськості (ну, там, в інтересах слідства, чи що), а й від особи, на чиєму контролі трималося розслідування справи Щербаня. Йдеться про екс-президента нашої держави Леоніда Кучму.
Леонід Данилович уже заявив, що в ті часи, про які нині згадує пан Пшонка, йому нічого не було відомо про причетність Юлії Тимошенко саме до цього злочину. І це притому, що Кучма ніколи не був симпатиком пані Тимошенко. Більше того, за часів його перебування на найвищій посаді Юлія Володимирівна як тільки не переслідувалася, в тому числі й перебуваючи в Лук’янівському СІЗО...
Версій щодо нинішнього екскурсу Віктора Пшонки в минуле українські та зарубіжні аналітики уже зробили чимало. Головний лейтмотив хоча б скільки-небудь незалежних спостерігачів однозначний — чинна влада будь-що намагається «пришити» лідерці опозиції причетність до вбивства. І на цьому шляху вона не зупиниться ні перед чим. Мета тут єдина — засудити Тимошенко до довічного ув’язнення, таким чином назавжди позбавивши її можливості повернутися до великої політики.
Цікаво також, що саме нинішнього тижня до довічного ув’язнення був засуджений фігурант іншого резонансного злочину — вбивства журналіста Георгія Ґонґадзе. Йдеться про генерала Олексія Пукача. Нагадаємо, його затримали ще влітку 2009-го, і відтоді тривало довге й ґрунтовне розслідування. Минуло понад три з половиною роки, і от саме тепер Пукача засуджують до такого самого довічного терміну, що пропонується застосувати і до Юлії Тимошенко. Та ще й одразу після того, як за екс-прем’єрку непрямо заступився Леонід Кучма, котрий окремими політиками досі називається причетним до вбивства Георгія Ґонґадзе...
Можливо, подібний збіг обставин — елементарна випадковість. Однак в Україні велика політика завжди розгортається за такими сценаріями, що вірити в подібні випадковості чомусь усе важче й важче. От і нині за несподіваним для багатьох зізнанням Кучми послідувала заява його колишнього охоронця Миколи Мельниченка. Мовляв, Леонід Данилович говорить неправду, і в його кабінеті, котрий Мельниченко, за його неодноразовими свідченнями, прослуховував, не раз звучали прізвища Юлії Тимошенко та Павла Лазаренка саме в контексті розмов про «справу Євгена Щербаня».
Зрештою, словам Миколи Мельниченка уже давно ніхто не дивується. Проте схоже, що тут він перехитрив сам себе. Річ у тім, що представники Генпрокуратури на чолі з очільником цього відомства говорили про 2001 рік, коли колишній помічник Павла Лазаренка Петро Кириченко, буцімто, «здав» Юлію Володимирівну. Леонід Кучма, реагуючи на таку версію, ймовірно мав на увазі той самий період.
Але ж у 2001-му Миколи Мельниченка вже давно не було в Україні. Відтак фіксувати слова, думки та помисли колишнього президента він ніяк не міг. Якщо ж Мельниченко має на увазі більш ранній період, скажімо, 1999 чи 2000 роки, то на той момент усі прив’язки Тимошенко до справи Щербаня можна було розглядати не інакше, як пустопорожні слова, які без підтвердження, бодай словами Петра Кириченка (що, згідно з версією прокуратури, датовані 2001 роком) нічого не варті.
Але в тім-то й біда, що більшість сучасних гучних заяв дуже рідко підтверджується навіть такою елементарною логікою. Таке враження, що нинішні виконавці політичного замовлення на Тимошенко просто діють так само, як свого часу діяв нині засуджений Олексій Пукач. Тобто бездумно і беззаперечно виконують будь-які накази згори, абсолютно не замислюючись про наслідки і про те, що згодом хтось інший може виконувати такі ж накази, але вже відносно нинішніх виконавців...
Звісно, звинувачення Олексію Пукачу, котре впродовж п’яти годин зачитувалося в приміщенні Печерського районного суду міста Києва, здатне шокувати будь-кого. Склалося враження, що навіть у судді, котрий оголошував вирок, періодично підступав клубок до горла. І за будь-яких інших обставин тема Пукачевого вироку була б головною, щонайменше, кілька днів, а то й тижнів.
У цьому контексті достатньо пригадати, як улітку 2009-го, після затримання Пукача, прямо скажемо, у «мертвий» інформаційний сезон, про цю подію говорили з усіх телеефірів і мало не в кожній другій газетній статті. Але нині сам факт винесення вироку затьмарюється словами Пукача про те, що він буде з ним згоден, «якщо поруч зі мною в цій клітці будуть Кучма та Литвин».
З одного боку, суд не взяв як докази уже згадувані плівки майора Миколи Мельниченка. До того ж єдиним замовником убивства журналіста Ґонґадзе (виходячи із судового рішення) стає екс-міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко, названий у судовому вердикті особою, проти якої порушено окрему справу. Однак Кравченко — давно мертвий і ніяких свідчень давати не може...
З іншого боку, згадана репліка Олексія Пукача ніби знову протягує тонесеньку ниточку до екс-президента Леоніда Кучми. Ніхто ж не знає: чи з власної ініціативи Пукач публічно, на камери, вимовив свою фразу про клітку, Кучму та Литвина. Знову ж таки: ну ніяк не вдається позбутися відчуття, що це — своєрідний натяк Леонідові Даниловичу, щоб він поменше висловлювався перед пресою. А тим паче не в руслі з нинішньою «генеральною лінією», котру чинна влада обрала стосовно Юлії Тимошенко.
Що ж до Володимира Литвина, то він уже так давно перебуває «на гачку» в «регіоналів», що нинішня згадка про нього, ймовірніше, не містить якихось перспективних планів. Так, ніби про екс-спікера Пукач пригадав «в нагрузку» зі спогадами про екс-президента.
Від такої української дійсності уже давно голова йде обертом. Особливо тоді, коли точно знаєш: найближчим часом очікувати якогось іншого підходу — годі.

Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:
  • У ФОКУСІ ЗАРУБІЖНИХ ЗМІ

назад »»»

Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на «DUA.com.u».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».