МУЗИЧНА СПОВІДЬ ВАДИМА ГЛАДКОВА
Його ім'я добре відоме київським шанувальникам класичної музики, особливо тим, хто цікавиться мистецтвом гри на фортепіано. Попри те, що Вадим Гладков п'ятнадцять років живе і працює за кордоном, він майже щороку виступає у рідному місті, даруючи слухачам зустріч зі справжнім мистецтвом, яке незмінно хвилює, зворушує і вражає.
Так сталося і цього року, коли талановитий музикант блискуче виступив із сольним концертом у Колонному залі імені М. Лисенка Національної філармонії України. А виконав він цікаву і солідну за обсягом програму, до якої увійшли твори Ференца Ліста — «Гімн коханню» із циклу «Поетичні і релігійні гармонії», соната для фортепіано сі мінор та Петра Чайковського — «Думка», «Роздум із циклу «18 п'єс для фортепіано», тв. 72 № 5 та концертна сюїта з балету «Лускунчик» (у перекладі для фортепіано Михаїла Плетньова).
Слухачів знову вразила блискуча техніка Вадима Гладкова у поєднанні з глибоким прочитанням виконуваних творів, особливо оригінальна філософська трактовка високого романтизму Ф. Ліста, передовсім сонати, без зайвої сентиментальності, нові акценти у звучанні роялю. Зворушив присутніх у залі і витончений ліризм творів П. Чайковського, які сприймалися інакше завдяки тому, що піаніст свідомо уникав штампів, зумів знайти і передати особливі нюанси, які надавали музичним шедеврам дивовижної глибини.
Отож не дивно, що після концерту музиканта довго не відпускали зі сцени вдячні слухачі, котрі аплодували йому стоячи.
Як розповів після виступу Вадим Гладков, навчатися грі на фортепіано він розпочав у дитячій музичній школі № 1 під керівництвом Л. Гавріної та своєї мами Тетяни Гладкової. У 1997 році закінчив із відзнакою Національну музичну академію України імені П. Чайковського (клас професора В. Сагайдачного). А з 1995 по 1998 рік навчався у Вищій музичній школі Королеви Софії в Мадриді під керівництвом професора Дмитра Башкірова і асистента Г. Єгіазарової.
В. Гладков — лауреат численних міжнародних конкурсів, зокрема він є володарем Гран-прі ІХ Міжнародного конкурсу піаністів Da Cidade do Porto (Порто, 1992 р.), І премії на конкурсі імені М. Лисенка (Київ, 1992 р.), ІІ премії і спеціального призу публіки на Х Міжнародному конкурсі піаністів Сiudad de Ferrol (Ферроль, 1994 р.), І премії на ХІІ Міжнародному конкурсі піаністів на острові Ібіца (Сан Карлос, 1998 р.) та ін.
Піаніст бере участь у багатьох фестивалях, виступав із концертами у Великій Британії, Німеччині, Нідерландах, Італії, Іспанії, Португалії, Франції, Швейцарії, Чехії, Словаччині, Фінляндії, Естонії, Росії, Монголії, Японії. Від 2000 року Вадим Гладков працює у Вищій музичній школі Королеви Софії і веде фортепіанний клас у «Центрі музичної освіти Катаріна Гурска» в Мадриді.
На запитання, музика яких композиторів є для нього улюбленою, Вадим Гладков відповів:
— Це, власне, та музика, над якою я в певний момент працюю, готуючись до виступу. Для того, щоб її краще зрозуміти і донести до слухачів, її треба сприйняти як улюблену.
— Як Ви зазвичай готуєтеся до концертів?
— Це залежить від конкретного випадку, чи грав раніше ті твори, які збираюсь виконувати, від ступеня їхньої складності.
— Чи великий нині в Іспанії інтерес до класичної музики, зокрема фортепіанної?
— Він суттєво зростає, хоч не досяг того рівня, як в Україні. Донедавна там не було професійної школи власних піаністів, переважали музиканти-аматори.
— Чи відрізняються наші слухачі від іспанських?
— Так, різниця є. Вони щирі і доброзичливі, однак не настільки підготовлені, як наші, щоб відрізнити досить легко якісне виконання від посереднього.
— Чи легко Вам було адаптуватися до іншого менталітету, традицій і мови?
— Іспанці дуже схожі за менталітетом до українців, такі ж відкриті до спілкування, привітні та гостинні. Тому проблем у цьому плані не було. А іспанську мову вивчив ще під час першого року навчання у Вищій музичній школі Королеви Софії в Мадриді. Іноземні студенти там кожного дня по три години вивчають мову, і вже через три місяці починають розмовляти. А нині у мене немає проблем у спілкуванні зі студентами та мешканцями Іспанії.
— Чим Вас найбільше вразила Іспанія?
— Своєю різноманітністю, від зеленої півночі до випаленої сонцем Андалусії. Кожний район країни має свої звичаї, традиції, мовний діалект, неповторну кухню. Я виступав у багатьох містах Іспанії і побачив чимало цікавого. Звичайно, вразили мене своєю старовинною архітектурою Толедо і Саламанка, старовинна фортеця — палац Альгамбра поблизу Гранади, знаменитий королівський палац Ескоріал, не менш відомий собор Саграда Фаміліа («Святе сімейство») — шедевр архітектора Гауді в Барселоні. А ще — фантастичний за багатством колекцій всесвітньо відомий музей живопису «Прадо» у Мадриді.
— А як Ви ставитеся до іспанської кориди?
— Це дуже старовинна традиція, яка сягає своїм корінням у глибину століть. Биків спеціально вирощують. Цікаво, що бик у кориді символізує чоловіче начало, а тореадор — жіноче. Кожний елемент двобою, кожний його атрибут має певну символіку. Однак нині я ставлюся до цього звичаю негативно, особливо відтоді, як став вегетаріанцем. Так само негативно ставлюся й до використання тварин у циркових виставах, до утримання їх у зоопарках.
— Ваше творче кредо?
— Не зупинятися на досягнутому, постійно рухатися вперед, адже досконалості в мистецтві не має меж. Від 2005 року я граю в дуеті з монгольською піаністкою Мендмаа Доржійн, з якою здобув І премію на VІІ Міжнародному конкурсі імені Е. Гріга в Осло (Норвегія). І це ще одна спроба пошуку нових шляхів у музичному мистецтві.
Сергій ПИРОГОВ
також у паперовій версії читайте:
- «ВІЙ» ПО-НОВОМУ
- УВЕСЬ СВІТ — ТЕАТР, А ГАМЛЕТ У НЬОМУ... ЖІНКА
- КНИГА ПРО «КИЇВСЬКИЙ ПЕРІОД» ТВОРЧОСТІ ВРУБЕЛЯ
назад »»»