«КРАЩЕ МАТИ ДОРОГУ І БОЄЗДАТНУ АРМІЮ, НІЖ ДЕШЕВУ, АЛЕ НЕ БОЄЗДАТНУ...»
Начальник Генерального штабу — Головнокомандувач ЗС України генерал-полковник Володимир Замана вважає, що започатковані у війську реформи суттєво підвищать обороноздатність нашої країни.
На календарі 2013 рік. Українські військові зустріли його з надією на кардинальні зміни у Збройних Силах, які їм обіцяють ось понад два десятиліття, тобто від самого початку їх створення.
Слід зазначити, що останнім часом керівництво держави, Міністерства оборони змушені були переглянути своє ставлення до армії. Бо коли стан справ надалі залишатиметься таким, яким він є нині, то через кілька років про армію як таку доведеться забути. Так кажуть як незалежні військові експерти, так і військовики, в тому числі представники МО та Генерального штабу.
Замість оркестрів — бойові частини
Наразі Збройні Сили перевантажені різними структурами, які не впливають на їхню боєготовність, але «з'їдають» чимало коштів, асигнованих на їхнє утримання. Приміром, військові оркестри. При всій повазі до людей, які в них служать, зауважу, що вони аж ніяк не впливають на боєготовність нашого війська. Натомість обходяться для Міністерства оборони більш як у 100 млн грн щороку. Щоб читач краще зрозумів, багато це чи мало, скажу, що у 2011 році на підвищення бойової готовності усіх сухопутних військ було виділено 36 млн!..
При цьому тисячі військовиків відволікаються від занять з бойової підготовки для виконання непритаманних для них функцій. Зокрема, саме вони змушені охороняти військові містечка, вивільнені в результаті скорочення військових частин, що раніше в них дислокувалися.
Загалом гроші платників податків, тобто наші з вами, витрачаються неефективно. Складається враження, що люди, причетні до розподілу коштів, або не розуміються на справі, якою займаються, або їм, вибачте, наплювати, як і куди їх спрямовують. Тому, кажуть у військовому відомстві, найближчим часом на цьому «фронті» відбудуться кардинальні зміни, скеровані на їхню економію.
Зокрема, за словами начальника Генерального штабу ЗС України — Головнокомандувача ЗС України генерал-полковника Володимира Замани, планується в три-чотири рази зменшити чисельність органів управління військами. Є структури, в яких керівників більше, ніж підлеглих, тому потреба навести в них лад давно назрівала, але до неї не доходили руки попередніх керівників відомства.
— В основу перспективної системи управління буде покладено міжвидовий принцип керівництва угрупованнями військ, — говорить Володимир Михайлович. — Основу нової армії становитимуть військові частини сил постійної готовності чисельністю до 65 відсотків від усього особового складу.
Саме їм приділятимуть найбільше уваги, як, між іншим, прийнято в арміях цивілізованих країн, насамперед Північноатлантичного альянсу. Ці частини і підрозділи будуть призначені для запобігання можливим військовим конфліктам, вони прикриватимуть важливі державні та військові об'єкти, виконуватимуть інші важливі завдання, пов'язані із забезпеченням обороноздатності країни.
Не скажу, що всі без винятку військовики, почувши про можливість достроково змінити військові однострої на цивільні костюми, потирають від задоволення руки. Скорочення — болісний процес для будь-якого працівника, тим паче для військової людини. Проте без непопулярних заходів нині не обійтися. Так, ідеальним був би варіант утримання особового складу ЗС, який ми зараз маємо. До того ж чисельність нашого війська не така вже й велика. Проте все упирається в кошти, точніше їхню відсутність.
Краще мати нечисленну армію, яка б могла адекватно реагувати на можливі загрози, ніж таку, яка була б грізною лише на папері. Говорячи про чисельність війська і спроможність виконувати покладені на нього завдання, не можу не згадати початок 40-х років минулого століття і Червону армію.
За чисельністю це було одне з найбільших військ у світі. Одначе це не допомогло їй дати гідну відсіч німецькому вермахту, який за кілька місяців дійшов аж до Москви. Цьому сприяло чимало факторів, але однією з основних причин такого швидкого просування ворога вглиб СРСР була слабка підготовка військ, застарілі техніка і озброєння. Це, як пише в своїх спогадах Костянтин Симонов, визнавали після війни і радянські маршали...
У 91-му українська армія успадкувала від «непереможної й легендарної» чимало військової техніки і озброєнь, які за своїми тактико-технічними даними не лише не поступалися зарубіжним аналогам, а й (за багатьма показниками) перевершували їх. Але за час, що минув відтоді, вони застаріли як морально, так і фізично. Найкращий вихід із ситуації — перехід на новітні, сучасніші зразки техніки, якими ринок озброєнь перенасичений. До того ж Україна має власний оборонно-промисловий комплекс, підприємства якого виробляють продукцію військового спрямування, що продається в десятки держав світу.
У МО немає для їхнього придбання коштів. Тому воно, зважаючи на реалії сьогодення, пішло шляхом модернізації. До речі, його використовують навіть такі країни, як США, ФРН, Велика Британія.
Нині вже відремонтовано майже 40 літаків і вертольотів, десятки комплексів протиповітряної оборони, а також близько 20 кораблів наших Військово-Морських Сил.
Нещодавно затверджено план будівництва військових кораблів класу «корвет», у цьому напрямі зроблено перші кроки. Якщо цей план виконуватиметься як слід, до 2020 року на воду буде спущено перший корабель.
До професійної армії— кроком руш?..
Вустами перших осіб військового відомства нам обіцяють, що через кілька років Україна матиме, нарешті, професійну армію. Кажучи іншими словами, в ній не служитиме жодний солдат-строковик. Песимісти запевняють, що цього не станеться, мовляв, надто дорого вона обходитиметься для державного бюджету. Згодний, що недешево. Проте водночас і теперішня обходиться в добру копійку. Такий приклад.
Щоб підготувати командира танка чи бойової машини піхоти, потрібно близько 20 тис. грн і чотири-п'ять місяців навчання. Термін служби становить лише рік. Тож виходить, що половину терміну служби людина опановує військове ремесло, а половину служить. Чи не надто дороге задоволення для ЗС, держави загалом?
Бо ж при такому підході підготовка фахівців для армії та їхнє використання за призначенням не витримує жодної критики. Зовсім інша справа контрактник. Отримавши фахову підготовку, він сповна використовуватиме свої теоретичні й практичні навички, постійно їх удосконалюючи під час проходження служби. Подібна практика існує в більшості країн світу.
Харчування солдата строкової служби обходиться для державної скарбниці 40–42 грн на добу. За місяць — 1200 грн. Коли до цієї суми додамо ще 250 грн грошового забезпечення, то отримаємо 1500 грн. А ще є банно-пральне обслуговування, проживання в казармах, утримання яких теж «влітає» в солідну копійку. Якщо все взяти до уваги, то виходимо на 2–2500 грн.
А ось контрактника не потрібно годувати, забезпечувати йому проживання в казармі тощо. Йому треба лише справно платити за виконання ним обов'язків, пов'язаних із забезпеченням обороноздатності країни. Решта — його проблеми. Проте, зауважу, платити потрібно не ті гроші, які він зараз отримує, а значно більші — такі, які відповідали б його фізичним і моральним затратам. А вони, ці затрати, значні, враховуючи специфіку військової служби.
— Розрахунки показують, що при переході на комплектування війська військовиками контрактної служби витрати фонду грошового забезпечення суттєво не зростуть, — вважає начальник Генерального штабу ЗС України генерал-полковник Замана. — Крім того, відпаде необхідність у первинній щорічній підготовці сержантського та рядового складу. До того ж краще, врешті-решт, мати дорожчу в утриманні боєздатну професійну армію, ніж менш затратну, але не боєздатну.
Будуть гроші— будуть реформи
Чи будуть реалізовані плани щодо кардинального реформування Збройних Сил України, проголошені Президентом України — Верховним головнокомандувачем, керівниками самого військового відомства?
До речі, нещодавно у ньому вкотре відбулися кадрові зміни: замість Дмитра Саламатіна ним керуватиме Павло Лебедєв — колишній кадровий військовий. Відразу після призначення він заявив, що реформи, започатковані його попередниками, будуть продовжені. Хочеться вірити, що так воно і буде. Проте одного бажання міністра і його найближчого оточення замало, щоб наша армія не лише не втрачала боєздатність, а й підвищувала її.
— Хоч як це банально звучить, але для успішних реформ потрібні насамперед гроші, — вважає військовий експерт генерал-майор запасу Вадим Гречанінов. — Мені доводилося спілкуватися з військовими майже усіх країн НАТО. Так ось, всі вони одноголосно кажуть, що в їхніх арміях, які теж зазнали кардинальних реформ після закінчення так званої «холодної» війни, вони «з'їли» сотні мільйонів, а то й мільярди доларів.
Парадоксально звучить, але, приміром, утримання полку обходиться для бюджету дешевше, ніж його розформування. Якщо, звісно, цю проблему вирішувати цивілізовано, а не так, як це робили за часів Микити Хрущова, коли людей викидали з армії, не лише не виплачуючи бодай якихось компенсацій, а й не давши можливості дослужити один-два роки до права на пенсійне забезпечення.
Військові, з якими я спілкувався і які не називають зі зрозумілих причин прізвищ, побоюються, що реформи можуть застопоритися з однієї причини — браку коштів.
Безпека держави коштує дорого
Йдеться про десятки мільярдів гривень. За словами генерал-полковника Володимира Замани, з урахуванням території України, чисельності населення, протяжності державного кордону, на потреби оборони ми повинні витрачати 1,57 відсотка валового внутрішнього продукту. А це ні багато ні мало, а майже 30 млрд грн щороку. Якщо, образно кажучи, затягти паски, то цю суму можна зменшити до 22–23 млрд. Але це той мінімум, нижче якого опускатися не можна.
Коли ми говоримо про такі суми, слід зважати і на позаблоковий статус нашої держави: Україна нині, коли постане питання про збереження державного суверенітету і територіальної цілісності, може розраховувати лише на власні сили. Тому керівництво оборонного відомства наполягає на збільшенні оборонного бюджету хоча б до 1,32–1,35 ВВП. І хоча б на два роки.
За цей час МО зможе розв'язати чимало нагальних і найболючіших проблем, які найбільше впливають на боєздатність Збройних Сил. Насамперед тих, що пов'язані з професійною підготовкою захисників Вітчизни. А вона наразі, як мовиться, шкутильгає.
Для прикладу візьмемо льотчиків Повітряних сил — виду Збройних Сил, який після ліквідації ядерної зброї для нас стратегічний. Наліт у наших соколів найменший в Європі: не так давно він становив лише 15 годин. Задля справедливості скажу, що останнім часом тут відбулися певні позитивні зрушення і тепер наші «літуни» проводять в небі близько 40 годин. Найближчим часом цей показник планується довести до 42–45 годин.
Окремої розмови заслуговує таке питання, як грошове забезпечення людей в погонах. Навіть за часів колишнього Союзу його керівники розуміли важливість цього чинника, тому військові, зокрема офіцери, отримували чималі гроші. Принаймні порівняно з іншими категоріями населення. Наприклад, лейтенант одержував 250–270 карбованців, а полковник — 400–500.
За словами генерал-полковника Володимира Замани, передбачається, що через чотири–п'ять років рядовий-контрактник отримуватиме до шести тисяч гривень, лейтенант — командир взводу — понад вісім тисяч, а командир бригади — більш ніж 14 тис. Суми, погодьтеся, пристойні. Проте не забуваймо про інфляційні процеси, які на той час їх можуть знецінити.
Не забуваймо і про розв'язання такої злободенної проблеми, як забезпечення військовиків житлом. Вона, як засвідчують соціологічні опитування, найболючіша для людей в погонах. Нагадаю, що нині в гарнізонних чергах на отримання квартир перебувають майже 40 тис. військовослужбовців.
Для вирішення цієї проблеми потрібні мільярди гривень. Відсутність житла негативно впливає і на боєготовність війська, бо офіцер, змушений віддавати 75–80 відсотків грошового забезпечення за можливість мати над головою тимчасовий дах, здебільшого думає про вирішення цієї проблеми, а не поліпшення бойової підготовки серед своїх підлеглих.
...Найближчим часом українське суспільство переконається, чи реалізовуватимуться проголошені в Збройних Силах реформи, чи відбудуться бодай якісь позитивні зрушення щодо підвищення боєготовності нашого війська. Хочеться вірити, що так. Адже йдеться про спроможність українського війська гарантувати безпеку держави, її громадян. А з цим, погодьтеся, не жартують.
Сергій ЗЯТЬЄВ
також у паперовій версії читайте:
назад »»»