МАЙСТЕР «ЗОЛОТІ РУКИ» УКРАЇНСЬКОЇ НЕЙРОХІРУРГІЇ
Доброзичлива усмішка і трішки примружені, іронічно проникливі сірі очі й міцний потиск руки. Саме ці руки Юрія Зозулі пацієнти називають «золотими». Дивлячись на них, мимохіть думаєш: скільком людям протягом п’ятдесяти років вони врятували життя, повернули здоров’я.
Днями Юрію Панасовичу виповнюється 85 років. Шістдесят із них він присвятив Її Величності Медицині.
Юрія Зозулю у такій складній галузі медичної науки, як нейрохірургія знають не лише в нашій державі, а й за її межами. Якось він сказав в одному інтерв’ю: «Якщо зіставити всі хірургічні технології, які були і які потім розвивалися, то все це відбувалося перед моїми очима».
Напередодні ювілею наш кореспондент зустрівся з Юрієм Зозулею і попросив відповісти на запитання.
— Юрію Панасовичу, існує вислів: «Якщо здорова нація, то й сильна держава». Ви завжди були на вістрі розробок національних і державних програм. Які проблеми медичної галузі вважаєте найактуальнішими й що потрібно зробити, аби наше населення мало краще здоров’я?
— Прерогативою медицини є збереження здоров’я населення держави. Проте від медицини це залежить десь на 10–15 відсотків від загальних проблем. Адже здоров’я — це і відповідні умови життя, стан навколишнього середовища і багато інших питань, пов’язаних із життєдіяльністю людини.
Забезпечити первинну ланку охорони здоров’я, надати відповідну допомогу на первинному рівні — основні завдання медицини. Велике значення має створення інституту лікарів сімейної медицини. Крім того, потрібно своєчасно спрямовувати хворих на більш високий рівень надання меддопомоги.
Якщо говорити про пріоритетні державні програми, то мені здається, що однією з найважливіших наразі можна вважати «Державну програму запобігання та лікування серцево-судинних і судинно-мозкових захворювань». Цей документ розробляли в Україні впродовж п’яти років і йдеться про те, щоб на основі визначення позитивних результатів передбачити обсяг і завдання роботи на наступні етапи виконання програми на подальші п’ять років.
Не менш важливою є Галузева науково-технічна програма «Медична допомога при черепно-мозковій травмі», яка виконується як установами НАМН, так і МОЗ України. Головна її мета — розробити і впровадити науково обґрунтовану систему організації медичної допомоги при черепно-мозковій травмі та її наслідках, уніфіковані протоколи діагностики і лікування.
Коли говорити про напрям, який мені найближчий, тобто нейрохірургію, то в ній одним із пріоритетних сучасних напрямів є застосування мініінвазивних (малотравматичних), ендоскопічних, стереотаксичних, променевих методів лікування захворювань головного і спинного мозку. Цьому сприяє розвиток і швидке вдосконалення нейровізуалізуючих (МРТ, КТ) діагностичних технологій, розробка економічних джерел іонізуючого випромінювання та методики і техніки їх застосування, створення й впровадження в клінічну практику високопрецезійних (високоточних) систем нейронавігації (визначення напрямку) при виконанні хірургічних втручань на ЦНС.
Усе це надає нові можливості для малоінвазивного чи безконтактного лікувального впливу на вогнищеві процеси у таких розділах нейрохірургії, як нейроонкологія, судинні й функціональні захворювання нервової системи. До речі, для реалізації зазначеного напрямку впродовж останніх років в Інституті нейрохірургії створено спеціальний відділ нейрорадіології та радіонейрохірургії. У комплексі з цим створено перше в Україні бюджетне відділення радіонейрохірургії, яке укомплектоване найсучаснішим лінійним прискорювачем і діагностичним обладнанням.
Звичайно, удосконалювати ці напрями, які швидко прогресують, слід постійно, і такі перспективи в нашому інституті цілком реальні.
— Потрібно мати величезну силу волі й відповідний професіоналізм, аби робити нейрохірургічні операції. Як Ви стали нейрохірургом і чому обрали найскладніший напрям у медичній галузі?
— Починаючи десь із другого-третього курсів навчання у медичному інституті, я визначив свою майбутню професію саме в галузі хірургії. Усі подальші роки навчання звертав особливу увагу на два предмети: із теоретичних — це фізіологія, патофізіологія, яка мене дуже цікавила, і зараз — це один із пріоритетів моєї діяльності, а інші — це хірургія взагалі.
У 1950 році в Україні було організовано Інститут нейрохірургії. Потрібні були кадри, відповідна їх підготовка. Директор інституту академік Олександр Арутюнов, який був членом державної комісії з розподілу студентів, у рік випуску медінституту добирав кадри для новоорганізованого Інституту нейрохірургії. Напевно, доля розпорядилася так, що я почав працювати в цьому інституті. Протягом багатьох років переконався, що зробив правильний вибір. Адже це велике щастя реалізуватися у спеціальності, яка тобі до душі, й становить сенс життя.
Моя діяльність в інституті розпочалася з того, що працював клінічним ординатором, аспірантом, захистив кандидатську дисертацію. Ми, молоді хірурги, багато працювали вдень і вночі, не шкодуючи сил. На початку 70-х років, коли в мене вже був великий досвід хірургічної роботи (в той час я керував дитячою нейрохірургічною клінікою, а потім нейроонкологічною клінікою), постало питання про започаткування мікрохірургічної технології.
Свого часу мені довелося побувати в Японії на Всесвітньому конгресі з мікронейрохірургії в Кіото і там я познайомився з досягненнями провідних нейрохірургів світу. Стало зрозумілим, що перспектива в розвитку нейрохірургії полягає в розробці й впровадженні таких технологій. Це був значний крок щодо поліпшення результатів нейрохірургічного лікування багатьох захворювань головного і спинного мозку.
Щодо подальшого вдосконалення технологій, які нині домінують у нейрохірургії, то крім того, що я вже говорив про розвиток радіонейрохірургії, можна додати чи зв’язати ще з напрямком мініінвазивної нейрохірургії, тобто хірургії, яка передбачає технічні засоби, котрі мінімізують пошкодження церебральних структур при втручанні на головному чи спинному мозку. Слід також відзначити такі напрями, як ендоваскулярна нейрохірургія, нейрохірургія із застосуванням ендоскопічних систем, а також такі напрями, як функціональна нейрохірургія та мікрохірургія, поєднана з нейронавігаційними системами.
— У народі кажуть про хорошого хірурга, що в нього «золоті» руки. Так само говорять і про ваші руки. А як Ви розумієте це поняття?
— Головне — це постійне вдосконалення своїх технічних і теоретичних можливостей. Звичайно, для цього також потрібні й природні дані. У хірурга повинна думка йти попереду скальпеля. Це — основний принцип його роботи.
Коли говорити про розвиток фундаментальних досліджень у галузі нейрохірургії, то я вважаю, що важливим і загальнобіологічним, у тому числі нейрохірургічним напрямком, є розробка проблем, пов’язаних із вивченням і застосуванням стовбурових клітин, їх диференціюванням у нервовій системі.
Потім розробка певних деталей, пов’язаних із можливістю застосування стовбурових нейрогенних клітин при різних видах невропатології, й в цьому напрямі зроблено лише початкові кроки. Є багато цікавого і в різних галузях нейрохірургії: у функціональній нейрохірургії, відновлювальній нейрохірургії, нейроонкології, при нейротравматичних ушкодженнях головного і спинного мозку.
— Наука зробила значний стрибок у діагностично-лікувальних методах, а це, в свою чергу, дало можливості для принципово нового ефективного лікування хворих із нейрохірургічною патологією. Одначе, незважаючи на це, кількість хворих збільшується?
— На жаль, наш прискорений ритм життя призводить до того, що чимало людей у ДТП, на виробництвах, у побутових умовах отримує ушкодження головного чи спинного мозку. Зростає також кількість нейроонкологічних хворих, що пов’язано з умовами життя та екологічним неблагополуччям. Спостерігається зростання судинної захворюваності, що призводить до розвитку ішемічних та геморагічних інсультів і до таких функціональних порушень, як паркінсонізм, епілепсія.
У дитячій нейрохірургії фактори загального плану і радіаційні впливи призводять до того, що зростає кількість вроджених вад розвитку нервової системи, що також створює певні проблеми в нейрохірургії. Слід зазначити, що сучасні візуалізуючі методи діагностики значно розширюють можливості раннього розпізнавання і вродженої, і ранньої дитячої патології.
— Юрію Панасовичу, у Вас водночас поєднались як величезний творчий талант нейрохірурга, так і організатора охорони здоров’я. Нині пройдено великий шлях, і ваша постать, безумовно, в історії медицини посідає чільне місце. Що можете сказати з огляду на минулі роки?
— Упродовж моєї діяльності як нейрохірурга найбільші результати були досягнуті в нейроонкології. Проте я б хотів зазначити, що протягом майже всього періоду свою хірургічну, клінічну роботу я поєднував із організаційною діяльністю.
Близько десяти років був головним лікарем Інституту нейрохірургії, потім понад 25 років — заступником директора з наукової роботи, а директором на той час працював талановитий вчений Андрій Ромоданов. Це була величезна школа організаційної й практичної наукової діяльності. А потім робота директором інституту. В той час, починаючи від 1991-го, мене було обрано спочатку до Національної академії наук, а потім Національної академії медичних наук. Безумовно, організаційна робота в галузі науки дала певні позитивні результати. Починаючи з 1993-го, протягом 18 років я був віце-президентом Національної академії медичних наук України.
Наразі маю більш чіткі уявлення про напрями, за якими повинна розвиватися вітчизняна медична наука. Щодо Національної академії медичних наук України, то робота у відділенні, до якого належу як академік (це відділення біохімії, фізіології та експериментальної медицини), створює певні уявлення, інформованість щодо розвитку фундаментальних основ і медичної науки, і зокрема нейронауки, яка мені найближча як нейрохірургу.
— Важливою подією стало створення на базі Товариства нейрохірургів Асоціації нейрохірургів України, яка змогла об’єднати зусилля фахівців цієї галузі.
— Структура нейрохірургічної мережі за ці роки стала розвинутою. Тепер налічується понад 100, а саме 131 нейрохірургічне відділення в різних областях України. В кожній області є багатопрофільне нейрохірургічне відділення, кафедри нейрохірургії чи курси нейрохірургії у медичних вищих навчальних закладах.
— Незважаючи на складність нейрохірургії, до Вас приходить амбітна і творча молодь, яка теж має намір більш сучасними методами рятувати життя хворих. Що можете їм сказати?
— Наші хворі — одні з найскладніших у медицині й, звичайно, вони найперше потребують розуміння і душевного співчуття. Вважаю, що довіра пацієнта до хірурга має велике психологічне значення і допомагає йому в одужанні, принаймні саме так я будував хірургічну роботу на всіх етапах своєї діяльності.
Мені здається, що тільки тоді лікар стає справжнім професіоналом, коли він відповідає усім вимогам, які є у клятві Гіппократа. Якщо людина одягла білий халат і стала лікарем, то вона повинна віддавати свою душу і серце, знання і вміння хворим, бо саме від цього залежить їхнє здоров’я.
Інтерв’ю провела Валентина СКОРОПАДСЬКА, заслужений журналіст України
також у паперовій версії читайте:
назад »»»