Пам'ять
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Понедiлок Вересень 29, 2014

"ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА", архiв новин за 2012 рiк.

ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА var _gaq = _gaq || []; _gaq.push(['_setAccount', 'UA-6198717-6']); _gaq.push(['_trackPageview']); (function() { var ga = document.createElement('script'); ga.type = 'text/javascript'; ga.async = true; ga.src = ('https:' == document.location.protocol ? 'https://ssl' : 'http://www') + '.google-analytics.com/ga.js'; var s = document.getElementsByTagName('script')[0]; s.parentNode.insertBefore(ga, s); })(); СУСПІЛЬСТВО
У РАДУ — ЗІ ЗРАДОЮ?
ПЕРШІ ДНІ РОБОТИ НОВОГО ПАРЛАМЕНТУ НЕ ПОЗБАВЛЕНІ СУПЕРЕЧЛИВИХ ПОЧУТТІВ
Майже магічне поєднання «трьох дюжин» (12.12.12), обране парламентською підготовчою групою для початку роботи Верховної Ради сьомого скликання, схоже, зробило свою справу. Принаймні, перший день роботи новообраного парламенту справді виявився незвичним. Причому новацій не бракувало в усіх відношеннях...

Коли біле міняють на чорне...
«Регіонал» Юхим Звягільський став четвертим найстаршим народним обранцем, котрому випала честь озвучувати з трибуни депутатську присягу. Нагадаємо, у двох попередніх скликаннях цю місію виконував нині покійний представник КПУ генерал Іван Герасимов. Парламенту четвертого скликання офіційно давала старт (нині теж покійна) лідерка Конгресу українських націоналістів Ярослава Стецько. У третьому скликанні найстаршим був академік Ігор Юхновський — здоров’я йому побільше у немолодому 87-літньому віці.
Друга кардинальна новація стосувалася вбрання найчисельнішої опозиційної фракції. Представники «Батьківщини» з’явилися на сесію в чорних светрах із портретом своєї ув’язненої лідерки на грудях і написом «Свободу політв’язням!» на спині. Такий стиль одягу дуже контрастував із тим, у якому бютівці розпочинали свою пленарну діяльність у п’ятому та шостому скликаннях — білосніжних светрах та футболках із зображенням серця.
Неофіти Верховної Ради — «свободівці» — також прийшли під купол «у формі». На них були вишиванки, щоправда, не однакові, а з найрізноманітнішими мистецькими витворами.

Привести «тушку» легко, вигнати — важче
Решта парламентських новацій не стосувалася якихось зовнішніх атрибутів. Усе — набагато серйозніше. Хоч би з огляду на те, що практика недотримання узятих зобов’язань, ніби вірус, поширилася на новообрану Верховну Раду від першого дня її діяльності.
Ще напередодні сесійного дня «у три дюжини» стало відомо про те, що двоє новообраних народних депутатів, котрі прийшли до ВР під прапором опозиційної «Батьківщини», відмовилися писати заяви про вступ до однойменної фракції. Новітніми «тушками» стали батько й син — Олександр та Андрій Табалови, про яких трішечки нижче розповімо детальніше.
Поки ж варто зауважити, що слова віце-спікера попередньої Верховної Ради Миколи Томенка виявилися пророчими. Днів десять тому в одному з інтерв’ю він прогнозував, що Партія регіонів зробить усе можливе, щоб перші перебіжчики були саме з лав об’єднаної опозиції.
Подібна поінформованість, чи то пак — інтуїція Миколи Томенка, звісно, не може не викликати поваги. Однак значно цікавіше було б зрозуміти: коли ж подібні прецеденти закінчаться? Зрештою, при формуванні своїх списків і висуваючи кандидатів у мажоритарних округах, опозиціонери нібито дуже ретельно перевіряли потенційних носіїв депутатських регалій...
Нині ж маємо потужний удар по репутації «Батьківщини», адже «Батьківщина» фактично привела їх до Верховної Ради. Принаймні, одного з них — Олександр Табалов (батько) пройшов до ВР під 49-м номером об’єднаної опозиції.
Андрій Табалов (син) обрався у 99-му окрузі, що на Кіровоградщині. Його кампанія суціль була побудована на протиставленні владі. Більше того, позавчора в інтернеті з’явилося відео, де Андрій Табалов записує звернення до виборців з нагоди приїзду в Кіровоград лідера «Фронту змін» Арсенія Яценюка. У ньому Андрій Табалов розповідає про те, який тиск чинить на нього як кандидата в нардепи влада і обіцяє: з допомогою виборців він не здасться.
Яскраві кадри з Верховної Ради, де опозиціонери (передусім, з ВО «Свобода») не пустили Табалових до сесійної зали для складання присяги, облетіли всю державу. Відтак зрадникам справді непросто буде дивитися в очі виборцям. Однак український парламентаризм доводить: самої лише моральної обструкції для депутатів замало.
Саме тому лідери фракції «Батьківщина» намагаються хоч якось загладити свою кадрову провину і вирішити питання виключення Табалова-старшого зі списків, щоб депутатом замість нього став інший висуванець об’єднаної опозиції, а на 99-му окрузі Табалова-молодшого оголосити перевибори...
Зробити це — дуже непросто. Принаймні, зі слів заступника голови Центрвиборчкому Андрія Магери, ЦВК має отримати офіційне підтвердження від Верховної Ради, що Табалови справді не склали присяги. До того ж слід буде довести, що відмовилися від її складання вони добровільно.
До речі, картки обох Табалових успішно взяли участь у кількох голосуваннях 12 грудня. Притому, що в залі їх не було з моменту фізичного витурення «свободівцями» ще о 10-й ранку.
До речі, представники ВО «Свобода» продемонстрували свою завзятість від першого дня роботи парламенту, бо, окрім інциденту з Табаловими, вони найактивніше протистояли «регіоналам» у їхніх спробах порушувати регламент (коли засідання вів представник ПР Олександр Єфремов). А ще — саме «свободівці» спиляли височенний паркан перед будівлею Верховної Ради.
Цікаво, що пред’явити їм якісь претензії щодо, приміром, псування державного майна чи щось подібне — непросто, адже з приводу цього паркану ще рік тому точилися дискусії, які межують з абсурдом. Голова Київської міськдержадміністрації Олександр Попов наполягав на тому, що КМДА не має жодного відношення до встановлення цього «шедевру архітектурної думки». Відхрещувався від встановлення паркану і керівник парламенту Володимир Литвин... А раз так — справді незрозуміло: хто цей паркан установив і навіщо він потрібен?

Хто «обрегіоналився»?
Якщо з приводу Табалових у парламенті спричинився справжнісінький скандал, то стосовно ще однієї події чомусь не було навіть ніяких заяв. Ідеться про входження народного депутата Олександра Волкова до лав фракції Партії регіонів. Нагадаємо, в парламенті третього та четвертого скликань його називали «директором-розпорядником» Верховної Ради за активну роль у формуванні прокучмівської більшості.
Із ПР у Волкова стосунки здавна не надто складалися. Навпаки, він не раз був помічений у доволі теплих відносинах з Юлією Тимошенко навіть після того, як з 2006 року не був активним гравцем у великій політиці. На виборах-2012 Волков балотувався (і переміг) як самовисуванець. Саме на цьому окрузі об’єднана опозиція не висувала свого кандидата, тож у спостерігачів були всі підстави вважати, що Волков якщо й не увійде до фракції «Батьківщина», то, бодай, залишиться позафракційним.
Та реалії демонструють зовсім іншу картину, котра знову й знову доводить: олігархи перебувають з опозицією вкрай рідко. Це, до речі, демонструє не тільки приклад Волкова. Загалом на момент формування фракцій, «регіонали» оголосили про чисельність своєї фракції у 210 депутатів (пригадується, Михайло Чечетов ще два тижні тому патетично називав іншу цифру — 223 парламентарі).
Серед цих 210-ти є доволі знакові фігури. Скажімо, Яків Безбах — єдиний не «регіональний» переможець з усіх округів на Дніпропетровщині. Він так завзято боровся з провладним протеже Анатолієм Крупським, що про 24-й округ ходила слава по всій державі. А буквально в переддень виборів тут зняли свої кандидатури і представник об’єднаної опозиції, і представник «УДАРУ». Вочевидь, сподіваючись, що це допоможе Безбаху не лише перемогти свого головного опонента, а й не входити до фракції тієї партії, яка що тільки не робила для того, щоб Безбах вибори програв.
«Регіоналом» за фракційною приналежністю став і «губернатор» Чернігівщини часів раннього президентства Ющенка — Владислав Атрошенко. Цього самовисуванця тісно пов’язують з Петром Порошенком, котрий чітко заявив про свою позафракційність. Як, до речі, і ще один соратник Петра Олексійовича — екс-«губернатор» Вінниччини Олександр Домбровський.
Не надто дивно, що до фракції ПР увійшов і такий самовисуванець, як Микола Рудьковський. Колишній соратник Олександра Мороза свого часу працював в уряді Януковича на посаді міністра транспорту.

Скільки буде 1+1?
Було оголошено і про створення фракції комуністів. За нормами попереднього регламенту, така подія ні в кого не викликала б жодних запитань. Однак у гонитві за новими правилами і з метою не допустити можливості формування більш-менш незалежних парламентських груп серед самовисуванців, більшість попередньої ВР зробила комуністам справжню ведмежу послугу.
До нового регламенту було внесено норму, згідно з якою право формувати власну фракцію має та політична сила, котра подолала п’ятивідсотковий рубікон і одночасно провела своїх протеже по мажоритарним округам. Як відомо, комуністи не отримали жодної перемоги на мажоритарці. Відтак, згідно з 58-ю статтею регламенту, права на свою фракцію не мають.
Депутатська казуїстика й тут перевершила всі сподівання. Скажімо, «диригент» попередньої Верховної Ради Михайло Чечетов та нинішній член тимчасової президії від ПР Олександр Єфремов запропонували опозиціонерам, котрі абсолютно справедливо запитували: на яких підставах оголошено про утворення фракції КПУ, звертатися до... Конституційного Суду. Мовляв, нехай він тлумачить цю норму Закону про регламент. Зрештою, подібні заяви — це вже з розряду ось такого діалогу: «Один плюс один дорівнює два» — «А ви доведіть...»
Утім, стиль ведення пленарного засідання, що продемонстрував «регіонал» Олександр Єфремов, доводить: депутати від ПР саме так і діють в усіх випадках. Апогеєм стала ситуація, коли він відмовився оголошувати перерву на вимогу двох фракцій, мотивуючи це тим, що не має права цього робити... І ця людина кілька років очолювала регламентний комітет!

«Битва» за спікера
Так чи інакше, а 12 грудня парламент так і не дійшов до розгляду кадрових питань.
Отож учора о десятій ранку все почалося спочатку. Опозиція продовжувала вимагати дотримання регламенту, однак голосування «за себе й за того хлопця» тривали. А це, у свою чергу, призвело ще до кількох парламентських сутичок.
Утім, проаналізувавши низку голосувань, можна дійти висновку, що «регіоналам» удалося рекрутувати до своєї поки що умовної більшості цілу низку позафракційних нардепів. Хтозна, з яких причин вони не увійшли до фракції ПР. Можливо, ще намагатимуться демонструвати відносну незалежність.
Обговорення кандидатури екс-мера Донецька Володимира Рибака, висунутого «регіоналами» на спікера, було зовсім нетривалим. Якби не ще одна сутичка, пов'язана з антиукраїнським виступом Вадима Колесниченка, то й згадати не було б чого. Хіба що вхід до парламентської зали Олександра Табалова: він умостився в самому центрі «регіональної» фракції, вочевидь, побоюючись чергової обструкції від опозиціонерів.
І ще один цікавий факт: Табалов передав свою картку для голосування головуючому на той час Олександру Єфремову. Навіщо це було зроблено уже після того, як Табалов опинився в залі, не надто зрозуміло. Можливо, він таки не до кінця визнає себе депутатом через інцидент зі складанням присяги?..
Спрощена процедура голосування, узаконена новим регламентом, дозволила Володимиру Рибаку отримати спікерський «жезл» уже опівдні. Підтримали його 250 парламентарів. Хоча з висоти ложі преси було помітно, що й під час голосування за Рибака «кнопкодавство» було присутнє.
Слідом за керівником парламенту настала черга обирати його заступників. Комуністи в обмін за свої голоси, віддані за Володимира Рибака (кінець розмовам про неможливість співпраці з ПР?), отримали можливість знову висувати свого протеже на посаду першого віце-спікера. Хоч як дивно, «традиційний» Адам Мартинюк, котрий багато років сидів праворуч від Олександра Ткаченка, Олександра Мороза та Володимира Литвина, цього разу поступився місцем Ігорю Калетнику — колишньому керівникові Державної митної служби.
Висування низки інших кандидатур на посаду першого заступника більше нагадувало фарс. Скажімо, Сергій Сас із «Батьківщини» відразу зняв свою кандидатуру, мотивуючи це тим, що об'єднана опозиція підтримуватиме висуванця «Свободи». До речі, п'ять років тому, коли більшість була у БЮТу та «Нашої України — Народної самооборони», посада першого віце-спікера була віддана «регіоналу» Лавриновичу.
Інший претендент — позафракційний Сергій Міщенко — заявив, що балотування на посаду — єдина можливість для нього як депутата виступити, адже недолугий регламент, ухвалений попереднім парламентом під кінець своєї каденції, катастрофічно звужує права позафракційних депутатів. Міщенко навіть попросив представників опозиції надати йому 45 голосів для якнайшвидшого подання до Конституційного Суду про визнання нинішнього регламенту неконституційним. Згодом же Міщенко також зняв свою кандидатуру.
На відміну від Валентина Наливайченка з «УДАРУ», котрий під час свого виступу запропонував перед тим, як говорити по персоналіях, домогтися персонального голосування. Та кого це в нинішніх парламентських реаліях хвилює... Тим паче, що в опозиційних депутатів не було навіть можливості підтримати Наливайченка. Новоспечений спікер Володимир Рибак поставив кандидатів за алфавітом, отож Калетник спокійнісінько отримав свій 241 голос.
Коли ж дійшла черга до другого заступника, Арсеній Яценюк запропонував, згідно з домовленостями опозиційної «трійки», кандидатуру «свободівця» Руслана Кошулинського. У цей процес утрутився позафракційний радикал Олег Ляшко, який запропонував на посаду віце-спікера Анжелу Лабунську — позафракційну депутатку. Зроблено це було лише з метою внести сум'яття в опозиційні ряди.
Власне, з того нічого не вийшло, бо кандидатуру віце-спікера навіть не обговорювали. «Свободівець» Кошулинський отримав 305 голосів. Оце й усе, справді принципове, досягнення опозиції за перші два дні роботи.

Азаров-2
Провладна більшість ухвалила також рішення розглядати питання про надання згоди на призначення Миколи Азарова прем'єр-міністром ще до розподілу комітетів. Напевно, зайве говорити, що зауваження опозиціонерів про те, що згідно із законодавством, голосування за прем'єр-міністра має відбуватися за присутності Президента України, були проігноровані.
Доповідь Миколи Азарова, виголошена, як завжди, вельми специфічною мовою, чимось оригінальним не вражала. Микола Янович повторив свою «мантру» про небувалі досягнення його уряду. Складалося навіть враження, що він просто повчає членів Кабінету Міністрів на черговому засіданні.
А от виступ Петра Симоненка інакше, як фарсом, назвати важко. У своєму виступі він ущент розкритикував діяльність Кабміну Миколи Азарова. Після чого патетично заявив: «Фракція Компартії обов'язково вас підтримає, щоб ви виконали свої зобов'язання».
Микола Азаров повернувся до Кабінету Міністрів із результатом 252 депутатських голоси «за»... Регіональне «коло» замкнулося?

Ярослав ГАЛАТА


також у паперовій версії читайте:

назад »»»

Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на «DUA.com.u».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».