ЗОРІ ВІЩУЮТЬ ЧИ, РАДШЕ, ШАХРУЮТЬ?
Згідно з найдавнішими літописними переказами, астрологія виникла близько 100 тисяч років тому. Тоді люди не володіли ще законами природи на сучасно обґрунтованому рівні, тож, не розуміючи суті більшості навколишніх явищ, обожнювали небесні світила, приписуючи їм вищу позамежну волю.
Тобто вони вважали, що зорі (а ще більше планети) якимось дивовижним чином мотивують людські характери, поведінку й навіть будущину. Таке бачення речей збереглося донині, хіба що обрісши у середньовіччі ще й масою допоміжних цифрових викладок і таблиць.
ПРО ДВА ВЕЛЬМИ СУПЕРЕЧЛИВІ БОКИ ОДНІЄЇ СТАРОДАВНЬОЇ МЕДАЛІ
Утім, усе це, як кажуть, добряче припала порохом історія, тому, гадаємо, не варто спиняти читацьку увагу на ній надто довго. Принаймні куди цікавіше, погодьтеся, було б наразі «зіштовхнути лобами» якого-небудь запеклого критика зі щирим апологетом цього вчення. Що, власне кажучи, ми спробуємо зробити, надавши вільну газетну трибуну для висловлювання своїх поглядів одному з найдосвідченіших вітчизняних зорезнавців і не менш відомому медику. З останнього і почнемо.
Отже, слово — провідному науковому співробітникові Київського інституту геронтології імені Д. Чеботарьова професору Олександрові Вайсерману.
— Хоча з подачі академічної науки до астрології традиційно було прийнято ставитися поблажливо, вважаючи її своєрідною дешевою забавкою для непосвяченого люду, та однак у наш час раптом з'ясувалося, що деякі гороскопи справді мають більш ніж вагоме обґрунтування.
Зокрема, у 70-ті роки минулого століття французький психолог Мішель Гоклен по крупицях із різних джерел зібрав найточніші відомості щодо часу й місця народження 40 тисяч людей, внесених до словника «Хто є хто у світі?». Заразом ним було визначено, в якій саме фазі на той момент перебували планети Сонячної системи. Виявилося, що ймовірність народження представників творчих професій під певним знаком істотно відрізняється. Гоклен вважав, що ці розбіжності спричиняють специфічні «планетарні поля».
Проте ця гіпотеза не була належно сприйнята науковою спільнотою, а самого винуватця сир-бору було нещадно розкритиковано. Не надто соромлячись у виборі слів, опоненти глузували над дослідником і його містичними полями, котрих не фіксують жодні найчутливіші прилади.
Було навіть спеціально створено антигокленівську асоціацію Sceptics, яка почала видавати власний журнал із зображенням віслюка на обкладинці. Отож годі дивуватися, що, не витримавши цих моральних знущань, Гоклен невдовзі... наклав на себе руки.
Та однак розпочаті ним дослідження з успіхом були продовжені численними послідовниками. Зокрема, німецькому професорові Суйтберту Ертелю вдалося виявити, що видатні актори народжуються зазвичай у зоні Юпітера, вчені — Сатурна, а спортсмени — Марса.
— Олександре Михайловичу, то чи справді, на вашу думку, існують ці загадкові «планетарні поля»?
— Важко з упевненістю судити. Приміром, дехто із сучасних науковців стверджує, що річ тут якраз не в них, а в тім, що конфігурація планет на небосхилі корелює з певним рівнем сонячної активності. Те, що остання, у свою чергу, здатна впливати на біологічні земні процеси, тепер уже (після воістину революційних робіт нашого земляка Олександра Чижевського) ні в кого не викликає сумнівів.
— Саме цей фактор, наскільки я розумію, покладено в основу вашої докторської дисертації?
— Так. Проте навіть і мені не дозволили внести до її заголовка термін «астрологія». Так що довелося зупинитися на компромісному варіанті — «Залежність життєздатності та тривалості життя від особливостей раннього онтогенезу». («Онтогенез» — індивідуальний розвиток будь-якого організму від моменту зародження до смерті. — Ред.).
У моїх численних статистичних дослідженнях було отримано підтвердження того, що організм на ранніх стадіях розвитку — це своєрідна мініатюрна «антенка», яка уловлює довколишні сигнали й відповідно до них змінює свої властивості.
Наприклад, коники одного з африканських видів у нормі зелені. Але ті з них, що з'являються на світ під час масованої стихійної пожежі, мають уже чорний колір. Бо це дає змогу новонародженим комахам залишитися живими (якби вони були зелені, їх на темно-бурому згарищі неодмінно помітили б тамтешні птахи). Натомість їхні нащадки знову набувають традиційного зеленкуватого забарвлення.
Більше того, від умов розвитку може залежати навіть стать живої істоти. Скажімо, якщо кладка яєць алігатора розвивається за температури 30 °С, то приблизно з половини кладки вилуплюються самці, а з решти — самиці. Якщо розвиток відбувається за трохи нижчої температури, з тих само яєць вилуплюються тільки самці; а за вищої, навпаки, лише самиці. Причому цілком зрозуміло, що ці зміни не пов'язані із традиційним, добре знайомим нам ще зі шкільної лави (під назвою «геном») апаратом наслідування.
Подібних прикладів безліч. Отож ґрунтуючись на них, англійський дослідник Алан Лукас розробив «концепцію раннього програмування», згідно з якою сигнали, одержані організмом із навколишнього середовища впродовж періоду раннього розвитку, мають довгострокові наслідки, визначаючи остаточний прижиттєвий фенотип.
Свій вагомий внесок до цієї благородної справи було зроблено і працівниками очолюваної мною лабораторії. Зокрема, вони проаналізували відомості про дати народження й смерті більш ніж ста тисяч киян. Виявилося, що люди, які народилися наприкінці року (особливо у грудні), живуть довше «квітневих — липневих» приблизно на 2,5 року.
Окрім того, подібні дослідження незалежно від нас були проведені ще в кількох країнах. Наймасштабнішу роботу зробили вчені з Інституту Макса Планка (Німеччина). Вивчивши дані більш як мільйона жителів Данії та Австрії, вони, подібно до своїх київських колег, виявили, що люди, котрі народилися восени, жили довше, ніж «весняні».
А ось в Австралії, що розташована в Південній півкулі, картина була діаметрально протилежною — «весняні» виявилися довгожителями, а «осінні» — короткожителями. Цікаво, що для австралійців, які прожили на Зеленому континенті весь свій зрілий вік, але народилися в Англії, збереглася залежність тривалості життя від сезону народження, притаманна їхнім співвітчизникам з Північної півкулі.
Тобто маємо ще один переконливий доказ того, що сигнали, які організм отримує зі свого оточення протягом раннього розвитку, постійно дають про себе знати — чи то на рівні клітинної підсвідомості, чи у вигляді гіпотетичного мікролептонного поля, чи може навіть за допомогою якихось інших, допоки не відомих науці структур...
— Невже це також, зрештою, впирається у все ті самі таємничі зоряні каруселі?
— Ймовірно. Хоча, по правді кажучи, наразі існує дещо інша альтернативна версія. Що суть тут не так у планетарних впливах, як у... особливостях харчування вагітних мам.
— Тобто?!
— Подумайте самі: адже внутрішньоутробний розвиток «весняно-літніх» дітей проходить зазвичай за несприятливих умов (пов'язаних, приміром, із сезонним авітамінозом), а одразу після народження — у більш-менш сприятливих. У «осінньо-зимових» усе відбувається навпаки. Ось чому вважається, що саме за останнього життєвого сценарію у природи є реальна змога дещо продовжити людське життя.
— Але ж даруйте: чи не приведуть насамкінець озвучені вами доводи до карколомних демографічних зрушень?
— Насправді тут не все так просто, як попервах може здатися. Адже кілька цільових досліджень, проведених в Італії, Португалії та Японії для вивчення зв'язку інтелектуального людського потенціалу з різноманітними сезонними факторами, виявили: найвищі бали на іспитах одержують здебільшого студенти, які народилися у квітні — червні.
До кардинальних перетворень у різних сферах людської діяльності переважно схильні «серпневі» (себто, висловлюючись більш звичною у побуті термінологією, — «леви»). Натомість як серед професійних спортсменів особливу схильність до рекордів виявляють «осінні». Але чому все відбувається саме так, а не інакше, наука поки, на жаль, відповісти не в змозі.
* * *
Тепер як своєрідне концепційне порівняння, як на початку було обіцяно, наводимо експертну думку директора Київського планетарію Клима Чурюмова:
— Як відомо, у перекладі з грецької «астро-» означає зірка, а «-логія» — вчення. Тобто астрологія — це не наука, як, приміром, астрономія, а лише вчення, яке дійшло до нас від древніх мудреців.
Отже, на відміну від недолугих астрологів, переважна більшість моїх колег вважає, що хіба лишень Сонце і Місяць здатні помітно позначатися на нашому самопочутті. Зокрема, коли в ХХ ст. видатний вітчизняний біофізик Олександр Чижевський вивчав вплив Сонця на повсякденні земні процеси (звичайно, на здоров'я), то він знайшов чимало практичних підтверджень цьому. Але дія решти планет на людину фактично нульова.
У свою чергу, інший всесвітньо відомий небесний законодавець мод Йоган Кеплер (який і сам часто-густо грішив проти науки та істини, аби хоч трохи підзаробити на цьому грошей) так виправдовував своє сумнівне хобі: «Звичайно, астрологія — брехлива й непутяща донька. Одначе що б робила її велемудра мати астрономія, коли б у неї не було цього безпутного чада? Адже навколишній світ ще й поготів безглуздіший, причому настільки, що навіть задля користі самих же батьків така от їхня пришелепкувата донька нехай уже деінколи поточить трохи ляси!».
Кеплер стверджував це як свідомий свого покликання фаховий учений, аби чітко відмежувати справжню науку, якою є астрономія, від псевдозахоплення, що межує з шарлатанством, тобто астрології. Ще за часів темного середньовіччя Й. Кеплер ставився до неї як до типового марновірства, хоча і вважав, щоправда, важливою повноцінною частиною давньої людської культури.
Схильність людей до певної професії вивчав американський фізик Дж. Мак-Джерві. Для цього він дослідив, як розподіляються дати народження 17 тисяч учених і 6000 політичних діячів щодо знаків зодіаку. Отриманий розподіл виявився випадковим.
Паризький статистик Мішель Гоклен докладно вивчив архівні дані — дату, час і місце народження 41 тис. мешканців із різних європейських країн, серед яких було 16 тис. відомих учених, письменників, артистів, спортсменів, а також 25 тис. пересічних людей.
Учений зіставив розміщення планет і сузір'їв на момент народження з типом особистості й фахом і дійшов висновку, що не існує зв'язку між характером і фахом людини, з одного боку, та її знаком зодіаку; розміщенням планет та їхніми взаємними аспектами на момент народження — з іншого боку.
На підставі цих та інших досліджень можна стверджувати: астрологія — це добре замасковане шахрайство. Адже шахраї й аферисти давно помітили, що можна з серйозним обличчям стверджувати все, що завгодно — і хтось обов'язково попадеться на гачок і повірить. Відомо, що у Франції секс-пройдисвіт Казанова нахабно обдурював жінок, використовуючи саме астрологічне причандалля; і багато хто з них легко потрапляв до його підступних тенет.
Приміром, у старій добрій Англії подібне, з дозволу сказати, «мистецтво» було цілком, як на мене, слушно визнане шахрайським. Там за правління короля Георга IV на подібних аферистів, ворожок, картярів, хіромантів, тобто всіх, хто знічев'я видурював гроші в підданих його Величності (звісна річ, на астрологів, які теж належали до цієї категорії), чекала сувора кара — три місяці каторжних робіт із конфіскацією майна.
Тому насамкінець хотілося б по-дружньому порадити сучасним легковірцям ставитися до гороскопів як до певної психологічної гри, в якій «втаємничений небесний віщун» може хіба що чимось втішити людину та підказати (спираючись на відомі йому факти біографії, відповідні потреби, здібності тощо) оптимальний напрям дій.
Адже всі ми, на щастя, живемо нині у вільній державі, тож кожний з нас має, врешті-решт, законне право помріяти над своєю пологовою картою, тобто залюбки погратися в безневинну дорослу гру, що зветься гороскопом. Та й до того ж, зізнаймося, нерідко вона дає нам унікальну можливість, зосередившись на собі, ніби з подвійною силою поринути у своє внутрішнє «я».
Проте, враховуючи, що це лишень гра, не переймайтеся надто, коли раптом зрозумієте, що далеко не все із цих хитро завуальованих астропередбачень збіглося на ділі з наявними (найчастіше не такими осяйними) життєвими реаліями.
Едуард ЩУР
також у паперовій версії читайте:
назад »»»