225+225=445, або У ЧОМУ СЕКРЕТ ПОСТВИБОРЧОЇ АРИФМЕТИКИ
Довгоочікуване оприлюднення результатів парламентських виборів Центральною виборчою комісією, вочевидь, стало головною подією минулого вікенду. Показово, що відбулася вона саме у вихідні. Формально так сталося тому, що ЦВК мала закінчити свій непростий підрахунок до 12 листопада.
Узагалі, якщо йдеться про акції протесту, то проводити їх зручніше якраз у вихідні. І якби представники опозиції рішучіше закликали громадян прийти до стін Центрвиборчкому, скажімо, минулої неділі, коли оголошували результати саме в мажоритарних округах, цілком імовірно, що до п’яти округів, де мають відбутися перевибори, додалося б, принаймні, ще кілька.
Хоч би там як, а після 12 листопада український парламент наступного, сьомого скликання, отримав переважну більшість народних обранців. Перевибори мають відбутися лише у п’яти найскандальніших округах, які детально було проаналізовано в минулому числі. Нині ж саме час уважніше поглянути на нових народних обранців.
Партія регіонів: потенційні сумісники плюс найстарший депутат
Попри всі масові невдоволення і не надто високу явку, партії влади вдалося провести до Верховної Ради найбільшу кількість своїх протеже. Передусім, це стало можливо саме завдяки зміненому торік Закону про вибори. Якби волевиявлення відбувалося за попередніми правилами, «регіонали» не могли б претендувати на формування більшості навіть теоретично.
Вони й тепер формально її не отримають, адже, згідно з офіційними результатами ЦВК, ПР матиме 185 депутатів — 72 «списочника» та 113 мажоритарників. Це — на десять депутатів більше, ніж Партія регіонів отримала за результатами минулих парламентських виборів 2007 року.
Цікаво також, що останнім «списочником», котрий станом на сьогодні отримає мандат, став колишній голова Федерації профспілок України Олександр Стоян. Для тих, хто забув, нагадаємо: десять років тому він був обраний до парламенту під другим номером «Нашої України», котру очолював майбутній президент Віктор Ющенко.
Звісно, що нині на 72-му номері кількість депутатів-«регіоналів» не обмежиться. Вочевидь, чимало обраних за списками залишиться працювати у виконавчих структурах.
Так, перший заступник глави Адміністрації Президента Ірина Акімова, відповідаючи на запитання про те, чи прийматиме депутатський мандат, відповіла вельми туманно: «Буде видно».
Ще «ясніше» прокоментував своє майбутнє міністр юстиції Олександр Лавринович: «Як на біржі праці скажуть, так і буде. Буду вибирати з того, що запропонують». Натомість його колега з Кабміну, міністр регіонального розвитку, будівництва й житлово-комунального господарства Анатолій Близнюк повністю передав відповідальність за своє майбутнє в надійні руки глави держави, не особливо переймаючись своєю долею. «Є Президент, якщо він скаже, що я потрібен тут, то я буду працювати міністром. Скаже йти в Раду — піду туди».
Між тим, згідно із законодавством, обрані народними депутатами особи для отримання депутатського мандата повинні у 20-денний термін подати до ЦВК документи про звільнення з попереднього місця роботи. Такий термін спливе зовсім скоро — 3 грудня.
Ще майбутня фракція Партії регіонів буде цікава тим, що саме в її лавах законотворитиме найстарший за віком народний обранець. Це — Юхим Звягільський, колишній в. о. прем’єр-міністра (1994) та колишній фігурант гучних кримінальних справ, порушених екс-генпрокурором Владиславом Дацюком у середині 90-х. Нагадаємо, панові Звягільському тоді навіть довелося на кілька років залишити Україну і перебратися до Ізраїлю.
Утім, усі ті кримінальні справи луснули, немов мильні бульбашки. І тепер саме Звягільському випаде честь відкривати роботу нового законодавчого органу. До речі, є в цього депутата ще одна «родзинка». Він — єдиний з-поміж українських парламентарів, котрому вдається законотворити в усіх семи скликаннях поспіль.
«Батьківщина»: хтось здобуває імунітет, хтось втрачає
В об’єднаної опозиції як спадкоємиці БЮТу цього разу буде 101 депутатський мандат. За списками «Батьківщині» вдалося не надто відстати від «регіоналів» — усього на десять депутатських місць. Отже, до ВР зайде 62 об’єднані опозиціонери. Причому, на відміну від ПР, опозиційний список надто просуватися не буде, бо до виконавчих структур «батьківщинівці» не йтимуть (та їх туди ніхто й не запрошуватиме). Тому нині їхній список закінчується на прізвищі Олександра Дубового — чинного народного депутата з фракції БЮТ.
Перші п’ятірка й десятка списку об’єднаної опозиції відома всім. Тут і справді, здебільшого, перевірені парламентські бійці. Виняток — лише один. Це — Микола Княжицький, керівник опозиційного телеканалу ТВі, котрий, до речі, також зробив чимало для того, щоб точка зору опозиційних кандидатів бодай якось доходила до мас. Цікаво, що пан Княжицький частенько повторює, що під час політичних протистоянь минулих років (2004-й, 2006-й, 2007-й) ніколи не ставав на бік тієї чи іншої сили. Часи змінюються та, вочевидь, наш колега-журналіст з його громадянською позицією й справді буде не найгіршим народним депутатом.
Від об’єднаної опозиції обрано, зокрема, Арсена Авакова — колишнього керівника Харківської області. Нагадаємо, позаторік він брав участь у виборах мера Харкова і, за результатами екзитполів, переміг Геннадія Кернеса. Однак офіційний підрахунок голосів показав дещо інші цифри, після чого Аваков змушений був залишити межі України, щоб уникнути переслідувань. Нині, напевне, варто очікувати його повернення на Батьківщину.
А от яким буде майбутнє тепер уже майже екс-народних депутатів Юрія Гримчака чи Андрія Шкіля, нині сказати непросто. Вони опинилися за межами прохідної частини списку й, цілком імовірно, піддаватимуться утискам з боку влади. Гримчак немилий «регіоналам» за те, що був одним із організаторів парламентських заворушень під час ратифікації так званих харківських угод (про пролонгацію перебування на нашій території російського Чорноморського флоту).
А стосовно Шкіля, то в Генпрокуратурі періодично натякають на потребі поновити справу «9 березня 2001 року». Тоді учасники акції «Україна без Кучми» виявляли своє ставлення до тодішньої влади на вулицях. Саме Андрій Шкіль був одним з ініціаторів тих масових заворушень. Певний час він навіть перебував за ґратами і звільнився звідти саме після здобуття десять років тому депутатського мандата.
Що ж до опозиційних депутатів-мажоритарників, то з більшістю з них ми детально знайомилися на сторінках «ДУ» в попередніх числах. Нині лише наголосимо, що зараз їх — 39. Отож, кількісний склад потенційної фракції «Батьківщина» у новій Верховній Раді вельми символічний — 101 парламентар. До речі, один із керівників опозиції Олександр Турчинов днями підтвердив, що в парламентських стінах об’єднана опозиція справді матиме одну фракцію. Попри те, що до її складу увійшло кілька партій, подрібнюватися на різні парламентські сегменти вони не мають наміру.
«УДАР»: на «ринг» викликаються...
Знаменитому боксеру Віталію Кличку поталанило привести до парламенту 34 своїх однодумців за партійним списком партії «УДАР». Зрозуміло, що найхаризматичнішим тут є сам лідер нової парламентської партії. Від нього ж залежить і подальша доля цього політичного проекту. Хоча б тому, що стійкого електорального ядра в «УДАРу» наразі ще немає. Виборці, що віддали свої голоси за команду Кличка, дуже уважно придивлятимуться саме до його поведінки в парламентських стінах.
Неабиякого національного змісту «УДАРу» додає другий номер списку — письменниця Марія Матіос. Людину з більшою антипатією до чинної влади серед мистецького загалу ще треба пошукати. Тож «УДАР» із, так би мовити, поміркованої опозиції може з часом і радикалізуватися.
Це, до речі, помітно вже тепер. Скажімо, Віталій Кличко чи не найбільше з-поміж усіх підтримав Анатолія Гриценка з його ідеєю про «обнулення» списків і невходження опозиції до нового парламенту. І це притому, що Гриценко — один із очільників «Батьківщини», а не «УДАРу». Хоч, як уже було сказано на всіх політичних «тусовках», процес «обнулення» за нинішніх умов настільки непростий, що затівати його опозиціонери навряд чи й почнуть.
Серед інших відомих «ударівців», що за кілька тижнів стануть повноцінними народними депутатами, Валентин Наливайченко — екс-керівник Служби безпеки, екс-міністр фінансів Віктор Пинзеник, народний депутат і колишня прес-секретар Віктора Ющенка Ірина Геращенко.
Депутатами від «УДАРу» стануть і колишні мер Одеси Едуард Гурвіц та голова Ради Міністрів Криму Сергій Куніцин. Це, так би мовити, представники південного українського лобі, котрі чинну владу не жалують здавна.
Ще шістьох депутатів «УДАР» провів по мажоритарних округах. Показово, що лише один із них був обраний у столиці. Це — Віктор Чумак, котрий переміг не кого-небудь, а Олеся Довгого — давнього антипода Віталія Кличка по роботі в Київраді. Щоправда, у Віктора Чумака на окрузі не було конкурентів ні з «Батьківщини», ні зі «Свободи». І це певною мірою полегшило йому завдання. А взагалі аналітики відзначають — для Кличка як потенційного претендента на посаду мера Києва такий результат не надто переконливий. І як би не сталося так, що демократичні сили знову затіють у столиці битву за «шкіру невбитого ведмедя».
Та до цього ще треба дожити. Бо в «УДАРі» вже тепер наголошують на тому, що окремі представники Партії регіонів ведуть неабияку роботу з деякими новообраними депутатами-ударівцями з приводу... співпраці з ПР. Щоправда, однопартійці Віталія Кличка поки нібито тримаються стійко і на подібні провокації не піддаються, пам’ятаючи слова свого лідера про неможливість співробітництва з ПР та її сателітами. Маючи 40, сподіваймося, надійних парламентських багнетів, справді можна вести вельми серйозну опозиційну діяльність.
«Свобода»: курс
на зменшення радикальності?
Усього на три депутати менше матиме третя опозиційна сила, що пройшла до Верховної Ради. Партійний результат ВО «Свобода» — майже 10,5 відсотка — дозволив Олегові Тягнибоку привести із собою у велику політику 25 депутатів-списочників. Ще дюжина торувала собі дорогу більш самостійним шляхом, через мажоритарні округи. І це — досить пристойний результат, враховуючи, що всього «свободівців» балотувалося по мажоритарках 35 осіб. Себто у третій частині округів вони здобули перемогу.
Насамперед, це свідчить про те, що «Свобода» не є партією одного лідера. Однак навіть попри це 37 депутатів ще мають довести свою здатність діяти в масштабах загальноукраїнської політики, інакше партія не зможе й надалі збільшувати свою популярність. А здорова націоналістична сила в нинішніх умовах Україні справді не завадить.
Отже, окрім самого Олега Тягнибока, депутатами від списку «Свободи» обрано таких відомих особистостей, як Богдан Бенюк, Ігор Мірошниченко, Андрій Мохник. А одіозні, на думку багатьох спостерігачів, Ірина Фаріон та Юрій Михальчишин перемогли в мажоритарних округах.
Їхня присутність у парламенті, поза всіляким сумнівом, доводитиме справедливість тези про те, що будь-яка партія не може бути однорідною за своїм складом. І подальший успіх «Свободи» якраз і залежатиме від того, які законопроекти будуть для неї важливішими: чи ті, де реально захищатиметься українська мова, культура, економіка, чи упор робитиметься тільки на ініціюванні заборони Компартії.
КПУ: лише
за списками
Компартія є політичною силою, що наразі отримує найменшу кількість мандатів — 32. Феномен комуністів на цих виборах звівся до того, що вони неабияк «відщипнули» від уже традиційного «регіонального» електорату, однак не зуміли перемогти в жодному (!) мажоритарному окрузі. Як тут не згадати літню серпневу відмову Спиридона Кілінкарова балотуватися в одному з мажоритарних округів Луганщини. І це притому, що позаторік пан Кілінкаров мало не виграв вибори мера Луганська. А тут — не ризикнув.
Виходить — не даремно. Бо з висуванців КПУ зазнали фіаско не лише маловідомі помічники депутатів чи секретарі міськкомів та обкомів партії. На мажоритарці не поталанило й таким відомим компартійним бійцям, як, скажімо, Катерина Самойлик (Херсонська обл.) чи Алла Александровська (Харківська обл.). Третє місце посів комуністичний радикал Євген Царьков (Одеська обл.), пропустивши вперед не лише переможця від ПР Олександра Пресмана, а й висуванку об’єднаної опозиції Ольгу Герасим’юк.
Попри все це, комуністи таки збільшили своє представництво у ВР на п’ять депутатів порівняно з чинним складом парламенту.
* * *
Та найбільша інтрига полягає в тому, як і з ким співпрацюватиме решта 50 обранців. Ідеться про 43 самовисуванців, трьох представників «Єдиного центру», двох представників Народної партії Володимира Литвина і по одному депутату від партій «Союз» та Радикальної партії Олега Ляшка. Уже зараз зрозуміло, що жодна більшість не освятиться без цієї магічної півсотні.
Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:
назад »»»