ГАЗОВІ ЗИГЗАГИ
Нещодавно, а точніше 8 жовтня, Росія запустила другу гілку газогону «Північний потік». Тож нова магістраль, збудована в обхід України, має вийти на повну потужність.
Урочисте відкриття відбулося на березі Балтійського моря, біля бухти Портова. Із запуском другої нитки газопроводу його акціонерів привітав президент Росії Володимир Путін. У своєму відеозверненні він наголосив, що «Північний потік» здатний задовольнити зростаючі потреби Європи в енергоресурсах. Адже російський газ постачатимуть найкоротшим маршрутом і без транзитних ризиків. Готовність системи до постачання газу підтвердив і присутній на відкритті маршруту голова комітету акціонерів газогону Герхард Шрьодер.
Загальна потужність труби, яка з'єднала Росію, одного з найбільших постачальників газу у світі, з Європою, сягне 55 млрд кубів на рік. Першу чергу газогону було запущено у листопаді минулого року. Акціонерами проекту стали російський «Газпром», який володіє 51% акцій, дві німецькі компанії, яким належить по 15% акцій, а також французька та нідерландська компанії, котрі мають по 9% цінних паперів.
«Північний потік» започаткував новий маршрут для експорту російського «блакитного» палива до Європи. Газогін завдовжки 1,2 тис. км проходить по дну Балтійського моря від російського Виборга до Німеччини. До запуску цього газопроводу російське пальне постачали до європейських держав двома шляхами — територією Білорусі, а потім Польщі, а також через Україну і Словаччину. Причому на останній маршрут припадало більш ніж дві третини поставок.
Із початком роботи першої гілки «Північного потоку» російський газ почав надходити до Німеччини та інших західноєвропейських країн напряму, що призвело до скорочення транзиту через Україну та Словаччину. Загальна сума інвестицій у «Північний потік» становила 7,4 млрд євро. А з урахуванням витрат на операційну діяльність всі капіталовкладення сягнули 9 млрд євро. Витрати розподілені пропорційно участі у проекті.
Сума залучених у будівництво газогону коштів вважається рекордною для подібних проектів. Утім, у керівництві російського «Газпрому» такі витрати називають економічно доцільними. І вже розмірковують над будівництвом наступних гілок газогону, які зокрема обіцяють прокласти й до Великої Британії.
Проект не схвалювали уряди кількох країн — членів Євросоюзу. Естонія, Латвія, Литва та Польща протягом тривалого часу виступали проти прокладання газопроводу по дну Балтійського моря. Проте в остаточному підсумку їхніх узгоджень не знадобилося. «Північній потік» був прокладений через територіальні води п'яти країн (Росії, Фінляндії, Швеції, Данії, Німеччини), які, нарешті, й схвалили проект газогону.
«Газпром» нещодавно заявив, що Україна, яка була основним транспортним коридором «блакитного» палива до Європи, після повного запуску «Північного потоку» і будівництва газопроводу «Південний потік» матиме нульове значення для експорту російського газу. Однак на тлі 20% зменшення обсягів транзиту російського «блакитного» палива територією України такі заяви схожі на політичну пропаганду, зауважують експерти.
Сумнівні успіхи
У Росії про успіхи «Північного потоку» частіше говорять у майбутньому часі. Від запуску першої гілки газогону жодного разу не було його заповнення більш ніж на 30–40% планової потужності. Як повідомила компанія, що керує цим проектом, за останні одинадцять місяців було прокачано 9 млрд кубів газу першою гілкою. Тож ця гілка вже «шкутильгає», і доцільність будівництва другої викликає у експертів певні сумніви. Оскільки таке недовантаження передбачає не надто швидку окупність проекту.
У цьому винен сам «Газпром», його негнучка цінова політика — концерн продає газ за високими цінами, що прив'язані до цін на нафту. А його конкуренти постачають пальне європейським країнам дешевше. І запуск другої нитки газогону без зміни цінової політики навряд чи вирішить ризики його рентабельності. Європа видобуває незначні обсяги «блакитного» палива і купує його у Норвегії та Алжиру. До речі, Норвегія навіть постачає більше пального (29%), ніж Росія (27%). Європейські держави купують також зріджений природний газ, його постачальники теж пропонують нижчі ціни. Які саме, експерти не можуть сказати, бо це комерційна таємниця.
Західні концерни, які беруть участь у північному проекті, є транспортними компаніями і постачальниками газу, тож мають вибір. Ринок пропонує різні ціни, і компанії купують газ там, де дешевше. Водночас вони матимуть певні збитки.
За такої конкуренції споживання російського газу не зростає шаленими темпами, як запевняють російський президент і керівники «Газпрому». До того ж експерти нагадують, що відповідно до вимог Третього енергопакета ЄС, потужності газогону, до якого приєднався «Північний потік» на континентальній частині Європи, мають зарезервувати значні обсяги потужностей для можливого доступу третіх осіб. Тож із двох гілок «Північного потоку» цілковито може бути завантажена тільки одна. У річному обсязі транзиту газу має бути не більш як 27 млрд кубів.
Наміри Росії збільшити обсяги постачання пального, тобто збудувати третю й четверту гілки газогону, нездійсненні, зауважують експерти. Про це рік тому говорила канцлер Німеччини Ангела Меркель. Німеччині не потрібні додаткові гілки у цьому проекті, питання в тому, аби повністю запрацювали існуючі. «Північний потік» проектували до кризи, коли економіка європейських країн успішно розвивалась і потребувала багато енергоносіїв.
Він був пріоритетним для Європи, спільним із Росією. Одначе ніхто не міг спрогнозувати, що у світі спалахне фінансово-економічна криза і зменшить споживання газу. Виникла так звана тиха сланцева революція. Внаслідок цієї революції надлишки зрідженого газу зі Сполучених Штатів почали надходити в європейські термінали. Ціни на такий ресурс були на 50–70 дол. нижчими за газпромівські.
Забезпечивши профіцит потужностей на маршрутах із транспортування пального, «Газпром» отримав можливість маніпулювати транзитними потоками. Це дає змогу шантажувати не тільки держави-транзитери, зокрема й Україну, а й європейських споживачів. Обсяги транзиту російського палива через нашу країну цьогоріч зменшилися майже на 23%, цьому посприяв і запуск «Північного потоку» в обхід України.
Через новий газогін прокачується 9 млрд кубів. До Північної Європи російський газ постачають і через колишній «Бєлтрансгаз» територією Білорусі. Тут транзит дещо збільшився, адже «Бєлтрансгаз» білоруси продали Росії. Майже на максимумі працює газогін «Ямал — Європа». Тож на Північну Європу спрямовано кілька російських газопроводів, але для одного регіону стільки їх не потрібно. Виходить, що йде конкуренція між газогонами самого «Газпрому».
Північна Європа нині не потребує надвеликих обсягів газу, його споживання значно зменшилося порівняно з докризовим періодом. Експерти нагадують і про те, що Європа не поспішає нарощувати закупівлі дорогого російського газу, маючи можливість купувати його у більш лояльних постачальників.
Головне— не панікувати
Торік через територію України було прокачано 99 млрд кубів російського газу. Цьогоріч обсяги будуть меншими, прогнозують експерти, але значно більшими за потужності «Північного потоку» на 55 млрд кубів. Та фішка в тому, що через нашу державу газ йде не тільки на Північ Європи, а й до Центральної Європи і Туреччини. Призначення цього «блакитного» палива не повністю конкурує з поставками до Північної Європи. Тому Україна залишається значним транзитером, і перекачає цьогоріч близько 80 млрд кубів палива, сподіваються експерти.
Російська влада на тлі складних переговорів із Україною, яка намагається домогтися зниження цін на «блакитне» паливо, вирішила прискорити реалізацію ще одного транзитного проекту — «Південний потік». Він має обминути Україну по дну Чорного моря. Протягом останніх чотирьох років «Газпром» успішно підписав документи про співпрацю з потенційними учасниками цього проекту. Наша країна розраховувала на те, що реалізувати проект не вдасться, якщо Туреччина не дасть дозволу на будівництво. Але Росія подолала цей рубіж, отримала добро. На жаль, значна кількість країн — членів ЄС — схвалила цей південний проект, пішла на компроміс із «Газпромом», хоче отримати певні прибутки від транспортування газу.
Теоретично економіка мала б перемогти, адже постачання газу через нашу державу, за підрахунками німецьких фахівців, утричі дешевше, ніж морськими обхідними газогонами. Проте Росія будує політичні проекти і не зважає на економіку.
Якщо врахувати велику вартість південного проекту і неоднозначні перспективи зі збільшенням споживання газу європейськими країнами, то комерційна вигода від експлуатації «Південного потоку» викликає ще більше сумнівів, ніж майбутнє «Північного потоку». Очевидно, що українська газотранспортна система є традиційним і дешевшим маршрутом постачання російського газу до країн Європи.
До того ж керівництво Євросоюзу не гарантує поблажливого ставлення до будівництва «Південного потоку». Це може створити додаткові труднощі для реалізації проекту. «Газпрому» ж не вдасться повною мірою уникнути залежності від країн-транзитерів, оскільки південний маршрут проходитиме територією Болгарії чи Румунії. Тож Україні експерти радять спокійно сприймати політично-газові маршрути. І ще враховувати те, що фінансово-економічна криза триматиметься щонайменше років десять, тому реальне просування проекту «Південний потік» — під великим питанням. Україна залишатиметься значним транзитером.
Своя сорочка до тіла ближча
У принципі, право будь-якої держави — розробляти, реалізувати будь-які транзитні проекти. Так робить «Газпром», маючи газ і гроші. Керівництво концерну запевняє, що Європа потребує додаткових обсягів газу, тому Росія будує нові гілки «Північного потоку». Призначення «Південного потоку» — зняти значні обсяги газу з українського транзитного напрямку. А це — 63 млрд кубів на рік.
Загальні потужності північного і південного проектів дорівнюють обсягам газу, які транспортували у докризовий період. Мета обох проектів — максимально зменшити прокачку газу через територію нашої країни. Але поки це не вдається. Експерти сподіваються, що південний проект не буде реалізований. Хоча й допускають певну ймовірність, що одну-дві гілки Росія може збудувати, але через п'ять чи більше років.
Компромісом було б створення консорціуму за участю Росії, кількох європейських компаній для транспортування газу до Європи з використанням української ГТС. До речі, її модернізацією зацікавились італійські, французькі, німецькі компанії. Якби питання створення газотранспортного консорціуму було вирішено раніше, зазначають деякі аналітики, то в України був би шанс створити його на рівних взаємовигідних умовах.
Час для максимально вигідних умов втрачено. Проте іншого виходу у нашої країни немає. Можна сидіти на іржавій трубі, яка вимагає величезних коштів на утримання і дивитися, як в обхід України будують нові газогони, а можна домовлятися з північною сусідкою про спільну експлуатацію ГТС.
До речі, «Нафтогаз» розрахувався з «Газпромом» за паливо, імпортоване у вересні. До Москви перерахували мільярд доларів. У третьому кварталі тисяча кубів завезеного ресурсу коштуватиме Україні 426 умовних одиниць. Від жовтня до грудня ціна буде на чотири долари більша. У першому кварталі наступного року вартість сусідського палива очікується на рівні 432 дол., прогнозують у профільному міністерстві.
Україна досі не погодила обсяги закупівлі російського газу на наступний рік. Поки тривають переговори з цього питання. Як заявив глава уряду Микола Азаров, Росія зараз отримує тимчасові вигоди від газових контрактів, підписаних у 2009 році, й ризикує втратити Україну як найбільшого покупця газу. Рано чи пізно настане час, коли наша держава припинить купувати російський газ за такими високими цінами. За словами глави уряду, Україна впроваджує енергоощадні технології й робить ставку на власний видобуток нафти і газу.
За підрахунками фахівців, наша країна зможе самостійно забезпечити себе енергоносіями за десять років. Адже у нас є запаси газу на шельфах Чорного моря — майже 2 трлн кубів. Добувати мільярд кубів щороку допоможе нашій державі одна з найбільших у світі бурових установок під назвою «Незалежність». Україна виклала за неї Сінгапуру 400 млн дол. Це ціле містечко з каютами, їдальнею, спортивним залом і кінозалом, де житимуть і працюватимуть майже сто буровиків.
Ця платформа до кінця поточного року почне буріння. А «блакитне» паливо добуватиме наприкінці наступного року. Це — друга установка, вона майже ідентична закупленій цьогоріч під назвою «Петро Годованець». Очікується, що за три роки завдяки двом платформам газу в Чорному морі видобуватимуть вдвічі більше, ніж зараз, тобто десь 3 млн кубів на рік. А це майже 10% від того, що нині закуповують у Росії. Та й саме паливо буде в кілька разів дешевше, його здебільшого споживатиме населення. Таких бурових установок у світі три десятки.
Допомогти Україні з видобутком пального вирішили й Сполучені Штати. Надали грант — 750 тис. дол. — на дослідження та подальший видобуток газу на майже сорока українських родовищ, які визнані неперспективними за радянських часів. Угода підписана послом США та компанією «Укргазвидобуток». Незабаром в Україну прибуде сучасна техніка та дослідники з Америки і почнуть встановлювати газоконденсатори на газових родовищах. За рахунок реанімації списаних колись родовищ видобуток газу в країні впродовж кількох років може зрости на п'ять відсотків.
Нині уряд розглядає питання зниження ціни на газ для промисловості, адже ціни для підприємств зашкалюють. В результаті наші компанії опиняються у неконкурентних умовах, російські отримують газ по 100–120 дол. за тисячу кубів, а наші — за майже 700 дол.
Олена КОСЕНКО
також у паперовій версії читайте:
назад »»»