НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ
КІЛЬКА СПОСТЕРЕЖЕНЬ ЗА ТИЖДЕНЬ ДО ГОЛОСУВАННЯ
Ще влітку, в перші дні після офіційного оголошення виборчої кампанії, автор цих рядків бував свідком непоодиноких дискусій серед знайомих. Мовляв, нинішня влада не витримує жодної критики, однак нині й обирати особливо немає з кого.
Коли так або приблизно так розмірковують прості громадяни, це, принаймні, можна пояснити їхньою втомою від політики чи розчаруванням від обіцянок. Але коли фактично такою самою логікою керуються деякі опозиційні лідери, це вже зовсім неприпустимо.
На превеликий жаль, спостерігаючи за процесом узгодження опозиційних кандидатів на мажоритарних округах, складається враження, що опозиційні політики сприяють збереженню влади в «регіональних» руках. Принаймні, зараз «Батьківщина» та «УДАР» так активно дискутують на предмет, чия сила опозиційніша, що окремі представники ПР відверто задоволено потирають руки.
Найпоказовіше це виглядало на позавчорашній програмі Віталія Портникова «Політклуб», що на каналі ТVі. Складалося враження, що в досягненні порозуміння найбільше був зацікавлений... ведучий. На відміну від Савіка Шустера чи Євгенія Кисельова, котрі охоче розпалюють пристрасті в студії, Портников з усіх сил пропонував поговорити про конструктив. Більше того, наголосив, що цими днями зумисне не коментує для ЗМІ поведінку «батьківщинівців» та «ударівців», аби додатково не лити воду на «млин» ПР.
«Битва» за Київ
А розпочалися непорозуміння зі, здавалося б, абсолютно логічного наміру узгодити на низці округів єдиних кандидатів. Мовляв, представники двох опозиційних сил, змагаючись між собою, додають бонусів висуванцям Партії регіонів. Ще зо два тижні тому йшлося про те, що таких округів по всій Україні налічується чотири десятки. Планувалося, що, за результатами соціологічних досліджень, кандидат, котрий набирає меншу підтримку, має знятися на користь потенційного партнера по боротьбі з чинним режимом.
Першими свій з’їзд провели однопартійці Віталія Кличка. За результатами форуму, було оголошено, що «УДАР» зніме 26 своїх кандидатів на користь «Батьківщини» і ще шістьох — на користь демократично налаштованих самовисуванців. Одним із таких виявився Олесь Доній, чия опозиційність та, скажімо так, політична порядність сумнівів ні в кого не викликає.
Навзамін Віталій Кличко запропонував партнерам по КОДу звільнити для його однопартійців 22 округи. На перший погляд, надзвичайно вигідна пропозиція, котра приведе якщо не до щасливого виборчого хепі-енду, то, принаймні, до порозуміння між спорідненими політиками.
Таке враження посилилося після того, як представники об’єднаної опозиції «розшаркалися» у відповідь. Мовляв, ні — ми знімемо навіть більшу кількість своїх кандидатів. Тільки б спільної мети вдалося досягнути... Але ейфорія тривала недовго. Перше побоювання, що не все так добре, прийшло відразу після ознайомлення «ударівського» списку потенційних екс-кандидатів.
По-перше, в базовому і принциповому для обох політичних сил регіоні — місті Києві — Віталій Кличко вирішив пожертвувати лише двома своїми висуванцями. Кандидатури зняли Олександр Сергієнко та Сергій Федорченко відповідно на користь Володимира Ар’єва та Володимира Бондаренка.
Натомість керівництву об’єднаної опозиції було запропоновано поступитися місцем одразу на семи столичних виборчих округах. Мотивував «УДАР» це тим, що проведені соціологічні дослідження демонструють перевагу саме їхніх кандидатів. У чотирьох київських округах кандидатам від опозиції пропонувалося позмагатися між собою.
Першими нерви здали у Ксенії Ляпіної — кандидата від «Батьківщини» у 216-му окрузі (Дніпровський район). Однопартійці Віталія Кличка закликали її зняти кандидатуру на користь свого висуванця Олексія Давиденка. Так от, Ляпіна заявила, що ініціатива «УДАРу» є провокацією, оскільки її рейтинг значно перевищує потенційний результат Давиденка. Уже тоді стало очевидно: якщо об’єднана опозиція і зніме деяких кандидатів, то явно не в тих округах, про які просить «УДАР».
На тлі таких гучних заяв навіть трішечки дивно, що на восьми з 22 округів «батьківщинівці» усе ж таки пішли на поступки своїм партнерам. Хоча на столичних теренах подібний приклад виявився лише одним. На окрузі № 214 «Батьківщина» відкликала Юрія Ганущака (до речі, чинного народного депутата, котрий із честю пройшов усі непрості парламентські випробування). Але й тут не все так просто. Річ у тім, що явним фаворитом перегонів у цьому окрузі вважається колишній секретар Київради Олесь Довгий. Отож невідомо, чи матиме шанс «ударівець» Віктор Чумак перемогти представника колишньої «молодої команди» Леоніда Черновецького навіть за допомогою електорального багажу знятого з перегонів Юрія Ганущака.
За будь-яких обставин, усі, без винятку, учасники виборів тримають «в умі» неписане правило: хто перемагає в столиці, той здобуває перемогу в усій державі. А тому «битва» за Київ передвиборною агітацією не закінчиться. Після 28 жовтня до цієї теми ще сміливо можна буде повертатися...
Соціологія в кожного своя?
Не надто зрозуміло також, за яким принципом опозиційні партнери проводили соціологічні дослідження для визначення лідерів, адже в окремих округах оприлюднені різними партіями дані відрізняються далеко не в межах статистичної похибки. Відмінності подекуди сягають 15–20 відсотків!
Наступний пікантний момент полягає в тому, що з округів, де проводилася соціологія, «УДАР» відкликав лише шістьох своїх кандидатів, а «Батьківщина» і того менше — чотирьох. Виходить, інших висуванців відкликали за якимось іншим принципом... От цікаво — за яким? Адже деінде вийшло ну зовсім абсурдно.
Скажімо, на 24-му окрузі, що в місті Дніпропетровську, кандидат від «УДАРу» Роман Грапко поступився місцем «батьківщинцеві» Вадиму Гетьману. Не можна сказати, що і перший, і другий ходили в лідерах, однак певну кількість додаткових голосів Гетьман, вочевидь, міг узяти. Міг. Якби наступного дня і об’єднана опозиція не заявила... про відкликання з цього округу свого висуванця.
На широкий загал виходить повний абсурд. А для більш вузького кола, ймовірно, можливими є два пояснення такої поведінки. Перше: в окрузі № 24 лідером називають заступника Дніпропетровського міського голови Анатолія Крупського (звісно, висуванця ПР). Обидві опозиційні сили просто усвідомили безперспективність подальшої боротьби. І друге — найімовірніше: об’єднана опозиція, котра зняла свого кандидата пізніше, ніж «УДАР», намагається підіграти ще одному кандидатові — самовисуванцю Якову Безбаху. Попри те, що він також має партквиток «регіоналів», Крупський бореться з ним просто нещадно. Сам же Безбах є людиною, близькою до такого відомого політика, як Віктор Пінчук. І про це в місті на Дніпрі чудово відомо всім.
Інший приклад не настільки промовистий, але повз нього також не можна пройти. Висуванець «УДАРу» в 159-му окрузі (Сумська область) Микола Буряк зняв свою кандидатуру самотужки. Тобто без узгодження з партійним керівництвом. Пан Буряк пояснив свій крок тим, що не хоче брати участі в брудних технологіях. Однак таким чином він фактично збільшує шанси на проходження в парламент Андрієві Деркачу, висуванцеві ПР. Позиції цього кандидата й так оцінюються високо.
Скандал відбувся і стосовно ще одного висуванця «УДАРу» — Олександра Кічковського з 70-го округу (Закарпатська область). Він, як і Буряк, написав заяву про відмову балотуватися сам і Центрвиборчком миттєво її розглянув. Попри всі протести представника «УДАРу» в ЦВК Олексія Карпунцова, котрий висловив сумнів, що заяву колишній кандидат писав добровільно, а не під тиском.
Серед партій теж втрати
Утім, ЦВК не обмежується зняттям лише мажоритарників. Усього станом на учорашній ранок було знято з реєстрації 564 колишніх кандидати. З них екс-мажоритарників — 475. Решта люди, котрі входили до списків партій.
Або й ціла партія. З перегонів знявся не хто-небудь, а перший номер партійного бюлетеня — «Собор». Представники цієї політсили пояснили свій крок тим, що вони не бажають розпорошувати опозиційні голоси. Мовляв, розуміючи, що 5-відсотковий бар’єр їм не подолати, вони вирішили закликати свій електорат підтримати котрусь із прохідних опозиційних партій.
Крок «Собору» може принести незначні зміни в бюлетені. Річ у тім, що без першого номера, № 20, що належить Партії регіонів, автоматично перетворюється на № 19, який нині належить «Батьківщині». Кількість виборців, котрі тепер можуть переплутати числа і випадково замість ПР підтримати «Батьківщину», не буде значною. Проте деінде подібних випадків можна очікувати.
До чи після...
Нинішній тиждень не обмежився розбірками з приводу зняття кандидатів. Слідом за ними почалося з’ясування стосунків щодо можливого підписання декларації про наміри співпрацювати в наступному парламенті.
Представники об’єднаної опозиції наполягають на тому, що такий документ потрібно підписати ще до виборів. Наприклад, Арсеній Яценюк днями заявив: «Ми звернулися до партії «УДАР» дати чітку відповідь: чи готові вони боронити Україну і формувати демократичну більшість у новому парламенті? Об’єднуватися треба до виборів, а не після них».
Яценюк застеріг, що коли зараз не домовитися про створення демократичної більшості, то новообрані депутати знову перебігатимуть до Партії регіонів. «А то після виборів буде ситуація, якою інфікована сьогодні Верховна Рада — знову будуть торгувати картками, як кредитками»,— додає він.
Можливо, Арсеній Петрович (та й не лише він, до речі) має рацію і подібний документ варто було б скріпити підписами. Одначе ситуація знову нагнітається тоді, коли супротивники чинної влади цього найменше очікують. Виглядає так, що «Батьківщина», після не надто вдалих спроб розібратися з мажоритарними округами, пішла в контрУДАР. Тепер усіляко прагне продемонструвати, що партія Віталія Кличка не така вже й опозиційна, як намагається себе представити.
Більше того, підписання згаданого документа заплановане на сьогодні. Якщо «УДАР» так і не погодиться стати одним із підписантів, текст скріплять лише лідери «Батьківщини» і «Свободи».
Наступний пікантний момент у тому, що пан Яценюк надто безапеляційно говорить про більшість в наступному парламенті. Днями навіть ім’я нового керівника уряду озвучив. За його словами, невдовзі після виборів прем’єр-міністром стане Сергій Соболєв.
Навіщо зараз потрібні такі заяви? Нібито Арсеній Яценюк не знає, що за перекроєною КС Конституцією кандидатуру прем’єра парламенту має запропонувати Президент. Навіть коли опозиція здобуде більшість і відправить Миколу Азарова у відставку, не обов’язково, що Віктор Янукович зверне свій погляд на нинішнього керівника опозиційного уряду Соболєва.
До того ж, можливо, в «УДАРу» є на цей рахунок власне бачення. А то виходить цікаво: ми вже все вирішили, а ви приєднуйтесь. Не кажучи про те, що цю саму омріяну демократичну більшість ще потрібно здобути.
До речі, знову не можемо обійтися без аналогій. Шість з половиною років тому (напередодні виборів до Верховної Ради п’ятого скликання) також точилися неабиякі дискусії щодо потенційної парламентської коаліції. І так само пропонували підписати схожі документи між демократичними силами. Тоді це були БЮТ, «Наша Україна», Соцпартія, блок «Костенка — Плюща» та блок «ПОРА — ПРП». Останню з перелічених політсил очолював Віталій Кличко.
У результаті виборів два останні блоки взагалі не потрапили до Верховної Ради. А перше «тріо» так ґрунтовно все узгоджувало, що, зрештою, Олександр Мороз, спокусившись спікерським кріслом, подався в коаліцію до ПР і КПУ. А Віктор Янукович повернув собі прем’єрське крісло на півтора роки.
Вам це нічого не нагадує, шановні панове опозиціонери?
Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:
назад »»»