РИНОК ІЗ ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ ПОТРІБНО ЦИВІЛІЗУВАТИ
Незабаром мине рік з того часу, як було зроблено спробу на законодавчому рівні врегулювати діяльність колекторів. Проте у парламентарів до цього не дійшли руки, а від 10 до 20 (за різними оцінками) млрд грн боргів ці «профі» продовжують вибивати на свій страх і ризик, витлумачуючи закон на власний розсуд.
На межі криміналу
Хто вони, колектори: професійні вибивальники боргів, набрані з-поміж вигнаних зі служби міліціонерів, як вважає пересічний громадянин? Чи повноцінні гравці фінансового ринку, як переконують самі представники цієї професії? Хай там як, а Міністерство юстиції ще кілька років тому зазначало, що їхня діяльність межує з криміналом. На підтвердження Мін’юст посилається на три статті Кримінального кодексу, за якими можна кваліфікувати діяльність колекторів. Це вимагання (ст.189), порушення недоторканності приватного життя (ст. 182) та примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань (ст. 355).
Серед правозахисників побутує думка, що до цього переліку варто включити й ст. 127 згаданого кодексу — катування, адже в ній ідеться про спричинення морального страждання через неодноразові спроби морального тиску з метою примусити потерпілого вчинити дії, що суперечать його волі. І зовсім очевидно, що колектори цілковито ігнорують «Закон про захист персональних даних».
Експерти Мін’юсту обґрунтовують свою позицію, посилаючись у першу чергу на Конституцію. Адже в її ст. 32 вказано: збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди не допускається, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Водночас згідно зі ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» інформація щодо фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку в процесі обслуговування чи третім особам при наданні послуг банку, і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту, є банківською таємницею. У ст. 62 міститься перелік підстав, за яких її дозволено розкривати. Серед них — письмовий дозвіл власника такої інформації.
Самі ж колектори вважають свій бізнес цілком легітимним, посилаючись на ст. 42 Конституції: «Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом». Ще однією правовою підставою вони називають главу 17 Цивільного кодексу («Представництво»).
А президент Асоціації учасників колекторського бізнесу України Олександр Ільчук заявляє, що цей сегмент діяльності — це насамперед технічні і програмні рішення, які дають змогу за невеликий проміжок часу опрацювати величезну кількість інформації про боржників, значна частина яких має борги по 100, 200, 300 грн. Кредитор власними силами не здатен виконати таку роботу з кількома десятками тисяч боржників або йому це економічно невигідно, тому альтернативи послугам колекторів немає. Адже, як свідчить аналіз, представлений Міжнародним бюро кредитних історій, протягом останнього року частка недобросовісних претендентів на споживчий кредит зросла в три–п’ять разів.
Образ колектора, що нагадує рекетира зразка 90-х років минулого століття, не відповідає дійсності, адже цією діяльністю займаються висококваліфіковані працівники ІТ-сфери, фінансисти, юристи та аналітики. До речі, асоціація розробила власний кодекс етики і навіть виконує його, стверджує О. Ільчук. Відбувається самоочищення ринку. Лише два відсотки кількості скарг, які надходять до асоціації в електронному вигляді, стосуються некоректної поведінки колекторів.
Привласнюючи повноваження суду?
Проте професійні вибивальники боргів прагнуть урегулювати цей бізнес всеохоплюючим спеціальним законом, проект якого презентували громадськості влітку. Добре розуміючи, який шлейф негативу тягнеться за словом «колектор», вони обрали для проекту досить дипломатичну назву: «Про захист прав боржників при здійсненні професійної діяльності зі стягнення грошової заборгованості у позасудовому порядку». Також прикметно, що колекторів у ньому названо стягувачами.
Цей термін одразу викликав критику з боку юридичної спільноти, адже стягувачем, згідно з чинним законодавством, є особа, на користь якої видано виконавчий документ суду. Саме суд може ухвалювати рішення про стягнення боргу. У деяких, передбачених законом, випадках такі повноваження має нотаріус, видавши виконавчий напис. Суд, розглядаючи справу, перевіряє, чи є підстави для нарахування пені і штрафу, чи правильно їх обчислено. На відміну від колекторів, які беруться, наприклад, стягувати борг за житлово-комунальні послуги за десять років, суд враховує строк позовної давності (у таких випадках він становить три роки).
Своєю чергою виконання рішення суду — компетенція державного виконавця, і тільки його. Утім, особа має право оскаржити рішення суду в суді вищої інстанції.
З огляду на це, юристи рекомендують тим, кого тероризують колектори, звертатися до міліції. Одна вкрай радикальна адвокатеса навіть стверджує: якщо колектори «смикатимуться», їх можна сміливо бити і звертатися зі скаргами в ту ж таки міліцію і прокуратуру.
Хай там як, а необхідність цивілізувати ринок з повернення боргів усвідомлюють усі. Тому ще 2009 року Кабінет Міністрів подав до Верховної Ради законопроект щодо ліцензування колекторів, однак після відставки уряду його відкликали. Першого листопада 2011 року до парламенту надійшов проект закону «Про заборону надання колекторських послуг щодо фізичних осіб-боржників». На думку його автора, така заборона мала бути тимчасовою і тривати доти, доки діяльність колекторів не буде урегульована відповідним законом.
Однак робота над проектом далі ознайомлення не просунулася. Між тим цивілізований механізм повертання боргів потрібен — без нього неможливе нормальне функціонування ні фінансового, ні реального сектора економіки.
Ніна КЛИМКОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:
- ЗАПИТУВАЛИ— ВІДПОВІДАЄМО
назад »»»