НІМЕЧЧИНА НЕ ВІДМОВЛЯЄТЬСЯ ВІД ЗБРОЇ
У благосній атмосфері розквіту дружби і миру Німеччини з сусідами інформація про зростання військової могутності Берліна може розглядатись як наклеп закомплексованих недоброзичливців. Але до нас доходить багато сигналів, які показують, що у свідомості німців відбулася переоцінка багатьох ідей, у тому числі воєнних.
У червні 1995 року, вперше після Другої світової війни, Німеччина наважилася направити свої війська за межі країни, на Балкани. Раніше німецькі солдати вже брали участь у місіях «голубих шоломів» у Сомалі, Камбоджі, але в ролі санітарної і логістичної служби. Інше використання армії забороняла конституція. Але в липні 1994 року конституційний суд в Карлсруе визнав, що конституція дозволяє німцям брати участь у бойових діях без географічних обмежень, якщо таким буде рішення організації, до якої належить Німеччина. Лівоцентристська «Ді Цайт» задоволено визнала, що «Німеччина врешті стає нормальною країною, як інші».
Рішення про направлення військ на Балкани було ухвалене незначною більшістю голосів після надто гострої дискусії у бундестагу. У протиборстві зійшлися «старі» ліві пацифісти з «реформованими» пацифістами з Партії зелених, чий лідер — Йошка Фішер — німецьку участь в експедиції на Балкани визнав необхідною компенсацією за неміч покоління, яке дозволило народитися злу 30-х років.
Після вступу ФРН у балканський конфлікт країною прокотилася політична буря. Зроблено та виголошено сотні аналізів «за» і «проти» військового втручання ФРН у війни. Наслідки? У жовтні 2008 року федеральний парламент ухвалив рішення про участь німецького війська в операціях ISAF в Афганістані: на цей раз — абсолютною більшістю голосів.
У вересні 2009-го командувач німецькою базою в афганському Кундузі полковник Георг Кляйн після отримання інформації про захоплення талібами цистерн із пальним попросив американців бомбардувати захоплені автомобілі, побоюючись використання бензину для терористичних нападів. Американці виконали прохання німця. Але наслідок рішення німецького офіцера був фатальним: понад сто жертв невинних цивільних громадян, яких таліби використали для допомоги у витягуванні цистерн із болота. Проте німецький командир не знав про це через погано організовану розвідку.
Хоча з полковника Кляйна зняли звинувачення у невиправданих жертвах, ця подія викликала дискусію на тему поліпшення якості командування у бундесвері.
Перші рішення про глибокі зміни в армії були ухвалені в Німеччині наприкінці 90-х років. Одним із найважливіших елементів реформи був перехід до професійної армії. Раніше у боннській республіці призов молоді розглядався як елемент виховання у демократичному дусі. Минулого року демобілізувався останній призов молодих німців. Відтоді у бундесвері служать лише професіонали.
У 2011 році міністерство оборони підготувало документ про евентуальні загрози. У ньому агресія на територію ФРН визнається малоймовірною. Тому може бути обмежена чисельність війська, призначеного для оборони: треба створити меншу, але мобільнішу і ефективнішу армію, готову до інтервенції будь-де в інтересах Німеччини.
Симптоматично, що пацифістська досі Німеччина вирішила реагувати на зменшення загрози не лише скороченням своїх збройних сил, а й ґрунтовним реформуванням відповідно до сучасних політичних потреб. Перетворення бундесверу на бойову експедиційну армію відбудеться протягом п'яти–восьми років, вважають військові експерти.
Німецька армія зменшиться з 250 тисяч до 185000 досконало вишколених і озброєних найсучаснішою зброєю професіоналів та контрактників. Останні служитимуть кілька років, а потім вноситимуться до списку резервістів і почергово викликатимуться на перенавчання, щоб не забули, чому їх навчили, і пізнавали технічні та тактичні новинки.
Застаріле озброєння буде утилізоване, щоб не обмежувало розвиток збройних сил. Бундесвер, незважаючи на зменшення чисельності, збільшує свої експедиційні можливості з нинішніх семи тисяч до десяти тисяч вояків, і в цьому полягає суть німецької військової трансформації: попри скорочення війська, його можливості збільшуються.
У нових планах німецької влади з реформування армії є цікавий нюанс. Уперше в документі цього типу вміщено запис про те, що ухвалення рішення про участь чи неучасть ФРН у закордонних союзницьких військових операціях у майбутньому повинно розглядатися під кутом зору німецьких інтересів.
Щоправда, там знайшлося місце для зауваження, що рішення про відмову від співпраці із союзниками має бути обґрунтованим, щоб не вступати у конфлікт із міжнародною спільнотою — як під час інтервенції в Лівії, коли Німеччина категорично сказала «ні» без достатніх пояснень. Декларація про «німецькі інтереси» є повною новиною на тлі традиційної політичної і військової стриманості ФРН у часи «холодної війни», особливо щодо США.
Разом із політичними і доктринальними змінами у Німеччині розвивається виробництво озброєння. Військово-промисловий комплекс не тільки здатний забезпечити свої збройні сили, а і є важливим елементом в експортному балансі ФРН. Країна на третьому місці у світі за експортом зброї, після Сполучених Штатів і Росії.
За даними доповіді Міжнародного стокгольмського інституту досліджень миру, 2005–2009 роках німецький експорт зброї подвоївся і становить 11% глобального експорту зброї. Німці продають, головним чином, підводні човни і бронетанкову зброю.
Коли у вересні 2007-го, під час першого в Росії фестивалю військових оркестрів, старший лейтенант Вальтер Ратцек бравурно повів парадний оркестр бундесверу через Красну площу, ніхто не припускав, що під ритм знаменитого прусського маршу «Прусська слава» розпочнеться плідна військова співпраця ФРН і РФ.
У минулому році відбулося підписання найбільшої в історії військово-промислової угоди: фірма Rheinmetall з Дюссельдорфа (під час війни там виробляли вбивчий автомат MG-42) збудує у військовій частині неподалік Нижнього Новгорода універсальний тренувальний центр, на якому можна навчати окремих солдатів, малі групи військових і великі тактичні з'єднання. Це реальна допомога російській армії у її спробі перескочити у ХХІ ст. Деталі контракту та участі німецьких інженерів укриті таємницею.
За даними приватної агенції Stratfor, яку називають «тінню ЦРУ», німецько-російська співпраця має далекосяжні наслідки для трансатлантичних відносин.
По-перше, це послаблює Захід. Для Росії співпраця з Німеччиною — великий шанс для пізнання специфіки підготовки західних армій, а також можливість поступового втягування Федеральної Республіки в орбіту спільних політичних дій.
Засновник Stratfor Фрідман написав прямо: «Якщо Європейський Союз ослабне, то Росія стане природною альтернативою для Німеччини».
Очевидно, не треба нагадувати, що стратегічною метою Росії є демонтування НАТО шляхом витіснення США з Європи.
Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- ВИПРОБУВАННЯ ГРУЗИНСЬКОЇ ДЕМОКРАТІЇ
назад »»»