РОСІЙСЬКА ПОЛІТИЧНА ОСІНЬ
Минулого тижня у Росії пройшов «осінній наступ» позапарламентської опозиції. За задумом його організаторів, цей захід мав активізувати політичні процеси, які після інавгурації на третій президентський термін Володимира Путіна повернулися у стан «керованої демократії».
Тому активісти позапарламентської опозиції закликали громадян РФ проявити волю до боротьби за політичні свободи.
Принаймні наразі лише ця вимога перетворює на тимчасових тактичних союзників представників протилежних ідеологічних напрямів: руських націоналістів, прозахідних лібералів, а також радикальних лівих і анархістів.
Кожна із названих політичних сил має власний «проект» майбутнього для Росії, жодний з яких не погоджується один із одним. Такий великий конфліктний потенціал час від часу розколює позапарламентський опозиційний рух у РФ і обмежує коло його прихильників.
Не менш серйозним недоліком цього руху є недостатньо ефективна взаємодія з парламентською опозицією, яка у Державній думі досі почувається не надто переконливо. Тому Кремль відчуває себе впевнено і не поспішає виконувати вимоги учасників щодо нечисленних протестів.
Цього разу головними вимогами мітингувальників, які, крім російської столиці, відбулися у багатьох містах Російської Федерації, стало звільнення політв'язнів і проведення позачергових парламентських виборів під контролем громадськості. Опозиціонери закликали ходити на мітинги, як на роботу, аби змусити президента Володимира Путіна розпочати діалог із позапарламентською опозицією.
Уже зараз зрозуміло, що формою такого діалогу навряд чи будуть виборчі кампанії у низці російських регіонів. Там менш як за місяць пройдуть прямі вибори губернаторів. Ця подія — знакова, зважаючи, що понад десять років глави виконавчої влади у регіонах не обиралися громадянами, а призначалися з Москви.
Тож цьогорічна політична осінь у Росії обіцяє бути спекотною. Принаймні для цього складаються усі передумови. По-перше, федеральна виконавча влада визнає, що економіка починає відчувати на собі негативні наслідки світової економічної кризи. Тому невипадково на знаменах позапарламентської опозиції з'явилися соціальні гасла, які можуть швидше, ніж абстрактні заклики до захисту прав людини, мобілізувати протестний потенціал суспільства.
По-друге, складаються передумови для координації зусиль парламентської та позапарламентської опозиції. Одним зі стимулів цього може стати позбавлення депутатського мандату одного з керівників партії «Справедливая Россия» Геннадія Гудкова, якого звинуватили у конфлікті бізнес-інтересів.
У новітній політичній історії РФ він став другим депутатом після горезвісного Мавроді, котрий втратив депутатську недоторканність. Очікують, що Геннадій Гудков стане помічником свого сина Дмитра, який залишається депутатом Думи від тієї ж партії.
У думських кулуарах поширюють інформацію про війну компрометуючих матеріалів, адже, попри конституційну заборону, політичну та бізнесову діяльність поєднує й багато депутатів від правлячої партії «Единая Россия». Черговим подразником як для парламентської, так і для позапарламентської опозиції може стати розгляд Державною думою у другому читанні закону про обмеження іноземного фінансування діяльності неурядових громадських організацій.
Натомість країни Європейського Союзу та США заявили, що продовжать фінансування структур громадянського суспільства у Росії, але ті, хто приймає таку допомогу, віднині мають реєструватися як іноземні агенти. Це може стати додатковим стимулом як у російських внутрішньополітичних процесах, так і у відносинах РФ із зовнішньополітичними партнерами.
Проте лише у разі радикального погіршення соціально-економічного становища акції протесту позапарламентської опозиції можуть стати масовими. Це сприятиме тому, що влада почує вимоги опозиції. Безперечно, цю ситуацію розуміють у Кремлі, тому там докладатимуть усіх зусиль, аби залишити позапарламентську опозицію на «узбіччі» політичного процесу.
також у паперовій версії читайте:
- ІНДІЯ ТА ПАКИСТАН ШУКАЮТЬ КОМПРОМІСИ
- НІДЕРЛАНДИ ЗБЕРІГАЮТЬ ЄВРОПЕЙСЬКИЙ БАЛАНС
- РЕГІОНАЛІЗМ ЧИ КОНФЕДЕРАЦІЯ?
назад »»»