УКРАЇНСЬКИЙ КООПЕРАТОР НА ШЛЯХУ ДО СУПЕРМАРКЕТУ
Генеральна Асамблея ООН оголосила 2012-й Міжнародним роком кооперативів. Як обслуговуючі сільськогосподарські кооперативи розвиваються у світі й в якому стані перебувають в Україні? Про це інтерв'ю з керівником напрямку «Розвиток ринкової інфраструктури» Проекту USAID «АгроІнвест» Миколою Гриценком.
— Чому ООН надає кооперації такого важливого значення?
— Генеральна Асамблея ООН постійно відзначає роль кооперативів у зниженні рівня бідності насамперед серед сільського населення. Для незаможних об'єднання в кооперативи — це забезпечення зайнятості та соціальної інтеграції. На міжнародному рівні сільськогосподарські кооперативи також визначаються як елемент самодопомоги. Наприклад, в Україні в час агресивних методів формування ринкової економіки селяни залишаються незахищеними. І якщо не об'єднаються, то не зможуть протистояти комерційним структурам, котрі є посередниками в ланцюгу виробництва та збуту сільськогосподарської продукції.
Бідні прошарки виробників, об'єднуючись, задовольняють свої потреби у навчанні, розвитку соціального капіталу в місцевості, де живуть. Жодна організаційно-правова форма виробників, приватних структур не зацікавлена так, як кооперативи, сприяти розвитку соціального капіталу на територіях, де розвивається ця структура.
У світі особливого значення набувають сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи, ощадні каси, спілки взаємодопомоги. У сільській місцевості немає розвинутої сфери банківських, касових послуг. Лише кооперативні структури можуть вирішити цю проблему. Така сама ситуація і в Україні.
— Як Україна відреагувала на проголошення Генасамблеєю ООН 2012-го Міжнародним роком кооперативів?
— У своїй резолюції Генеральна Асамблея звернулася до всіх країн — членів ООН — організувати комітети для підготовки заходів на підтримку розвитку кооперації. Приблизно в 50 державах створено такі національні комітети. В Україні теж були спроби, навіть готували проект указу Президента, але цього не відбулося. Єдина структура — «Укоопспілка» — своїм рішенням створила власний комітет з питань відзначення Міжнародного року кооперативів. «Укоопспілка» — член Міжнародного кооперативного альянсу. По суті, вона нині представляє Україну на міжнародному рівні у сфері кооперації.
— Яке місце займає кооперація в економіці різних держав світу?
— Кооперативи різних секторів економіки в усьому світі налічують майже мільярд осіб. Це — сьома частина населення. Кооперативи активно розвиваються у понад ста країнах. За оцінками експертів, вони створили більш ніж 100 млн робочих місць.
У країнах Західної Європи кооперативи виробляють до 50% продукції харчової промисловості. Наприклад, у Фінляндії — 40%. У Євросоюзі через кооперативи реалізується 60% товарної продукції аграрного сектора, у скандинавських державах — 80, у Японії та Китаї — 90 відсотків.
У Європі кооперація забезпечує основні канали збуту продукції. Зокрема, у Скандинавії — 70%, у Нідерландах — 65, у Німеччині, Франції — 52–55%. Передовсім кооперуються дрібні виробники молока, овочів, фруктів.
У Канаді історично склалося так, що насамперед кооперуються виробники зерна. Вся зернова продукція реалізується через кооперативи. Є потужна група сільськогосподарських кооперативів — «Саскачеванський пшеничний кооператив», «Пшеничний кооператив Альберти» і «Манітобський елеваторний кооператив», які об'єднують 100 тис. фермерів. Вони мають у своєму розпорядженні 800 елеваторів, три портових елеватори, свій флот для перевезення зерна, 200 млинів.
Водночас у Канаді розвинуті й кооперативи зі збуту молока. Головна їх мета, поряд зі збутом,— відстеження якості молока. Якщо член кооперативу здав неякісне молоко і воно потрапило до загальної ємкості (молоковоза на 60 т), він має відшкодувати всю вартість молока і його виключають з кооперативу. Виключений з кооперативу, він не може знайти ринок збуту.
У Канаді відпрацьовано основний економічний механізм стимулювання фермерів об'єднуватися в кооперативи. Фермери, які сформували цивілізовані канали збуту продукції, організували контроль за її якістю, мають право на преференції з державного бюджету — на дотації тощо. Фермер, який не є членом організованого каналу збуту продукції, не є членом кооперативу, не має доступу до державних фінансових ресурсів.
Подібні механізми стимулювання розроблено і в Європейському Союзі. Якщо виробники об'єднуються в кооператив, то отримують п'ять років для завершення та узгодження всіх процедур спільної діяльності. У цей час вони мають право продавати поза межами своєї кооперативної організації не більш ніж 50% власної продукції, й вже отримують певні преференції. Після завершення цього терміну фермери переходять на вищий рівень об'єднання. Вони отримують статус Організації виробників (ОВ), вищий рівень преференцій, дотацій, але не мають права жодного кілограма продукції продати поза цими межами збуту продукції.
Поляки теж не пасуть задніх. Використовуючи законодавство ЄС, їхні підходи, вони встановили у себе ще одну норму ідентифікації Організацій виробників. Міністерством сільського господарства Польщі затверджено перелік продукції й мінімальних її обсягів, які мають реалізуватися через обслуговуючі кооперативи. Якщо фермери, котрі об'єдналися в кооператив, реалізують менше цієї мінімальної норми продукції, вони не мають права називатися кооперативом, не мають права на преференції.
— Як на цьому тлі виглядає Україна?
— Є думки, що Україну не можна порівнювати з Польщею, державами Прибалтики, оскільки вони — члени ЄС, тож мають дотації з бюджету Євросоюзу. Та я хочу навести приклад Молдови, маленької за територією країни, яка не входить до ЄС. Там при Міністерстві сільського господарства створено спеціальне агентство, яке адаптувало до економічних умов Молдови правила ЄС щодо підтримки розвитку обслуговуючих кооперативів. Преференції для фермерів, які об'єдналися в кооперативи, фінансуються коштом державного бюджету.
Для членів кооперативів — фізичних осіб — також установили нульову ставку податку з фізичних осіб, за домовленістю з банками зробили нижчою на десять пунктів відсоткову ставку за кредитами. Згадане агентство має щорічний субсидіарний фонд підтримки розвитку кооперативів у 35 млн. євро.
А Україна нині веде мову про виділення на такі цілі п'яти мільйонів гривень з державного бюджету. Коли порахувати, то виходить менше гривні на одне селянське господарство. Та ще не відомо, чи ці гроші виділять і як вони дійдуть до кооперативів, чи не потраплять до таких, які будуть створені за одну ніч.
Одне слово, на цьому тлі ми виглядаємо скромно.
— Українська історія кооперативного руху давня. Які зараз перспективи?
— Мої прогнози щодо розвитку кооперації невтішні. Ми маємо 150-літню історію кооперативного руху. До революції в Україні в кооперативи було об'єднано понад 60% сільського населення. Нині, за моїми підрахунками, до кооперації долучено не більш ніж 0,3% сільського населення.
Відродження сільськогосподарської кооперації в нашій новітній історії розпочалося 1997 року з ухваленням Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію». Відтоді кооперативи поступово набирали обертів і пік мали у 2004-му — тоді в Україні було понад 1100 сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів. Але, починаючи з 2005 року, пішов різкий спад цього руху і тепер в Україні, за статистикою, налічується близько 500 кооперативів, а насправді працює, можливо, 200–250.
Починаючи з минулого року, Міністерство аграрної політики та продовольства активніше розвиває сільськогосподарську обслуговуючу кооперацію, шукає варіанти її підтримки.
— Чому, на вашу думку, виникає потреба у відродженні в Україні традиції кооперативного руху?
— Для нас важливе питання організації виробництва трудомісткої сільськогосподарської продукції дрібними виробниками в особистих селянських господарствах. За статистикою, в Україні в особистих селянських господарствах виробляють 97–99% картоплі, 80% овочів, плодів і ягід, близько 80% молока і до 50% м'яса. Це — значна частина сільськогосподарської продукції, вона практично виробляється вручну за допомогою лопати і найголовніше — не має цивілізованих каналів збуту. У світі формуються жорсткі тенденції щодо збуту продукції, й Україна не зможе їх уникнути. Це означає, що дрібні виробники без об'єднання, створення власних потужностей для зберігання та передпродажної підготовки продукції не зможуть її самостійно збувати за вигідними цінами.
— Які це тенденції?
— Насамперед збільшення кількості супермаркетів. Дрібний виробник не може потрапити до них без формування якісних товарних партій продукції. Торік в Україні вирощено 22—24 млн т картоплі. Маємо інформацію, що в Луганській області до супермаркетів завозять імпортовану картоплю, а Росія закуповує 100 тис. т картоплі в Індії, а не у нас. У чому проблема? Наші селяни не можуть сформувати однорідні за якістю та сортом партії картоплі для постачання у вітчизняні торгові мережі й на експорт. Така ситуація і з плодоовочевою продукцією.
Інша тенденція — формування такого продукту харчування, як напівфабрикати. Селяни не можуть уроздріб цього зробити.
Нині у світі 4/5 сільськогосподарської продукції продають запакованою. У нас запакована лише 1/5 частина. Кожний селянин не зможе встановити у себе обладнання для фасування і пакування продукції, лише через об'єднання.
Найголовніше — це бізнесова орієнтація, глобалізація виробництва. Є міжнародна формула: виробництво сільськогосподарської продукції само по собі — це не бізнес. Виробництво може бути прибутковим тільки з передпродажною підготовкою і каналами збуту. Тому немає іншого шляху для наших дрібних сільгоспвиробників, ніж об'єднання.
— Чи можуть обслуговуючі сільськогосподарські кооперативи стати противагою агрохолдингам і посередницьким структурам, які фактично монополізували ринки збуту аграрної продукції?
— В Україні великі структури і трейдери диктують умови на ринку сільськогосподарської продукції, бо не мають противаги — немає кооперації, немає об'єднання виробників. Посередники за безцінь скуповують продукцію у сільського населення, яке не має доступу до ринків, і далі продають її, отримуючи прибутки. Одначе там, де люди об'єдналися і створили збутові кооперативи, посередники відступають.
У Згурівському районі на Київщині було створено кооператив, який мав займатися питаннями реалізації худоби, вирощеної в селянських господарствах. Він уклав договір із Переяслав-Хмельницьким м'ясокомбінатом. Згідно з графіком, м'ясокомбінат надсилав по худобу свій транспорт. Представник кооперативу як маркетолог вів облік і регулював усі потоки. Вже за три місяці жодного посередника по селах району ніхто не бачив. Таких прикладів чимало.
— Тобто у селян є інтерес до цієї справи. Та чи стає на заваді розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів відсутність державної підтримки?
— Складне запитання. З одного боку, створення сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів стримує недостатня поінформованість сільського населення про їхню діяльність і переваги. Попередні десятиліття радянської історії підірвали довіру людей до інституту кооперації. До того ж у незаможних селян відсутній стартовий капітал для об'єднання.
З іншого боку,— це відсутність розуміння на рівні державних органів, зокрема районних, яка економічна природа кооперації. В Україні немає єдиного кооперативного координаційного центру. У різних регіонах різні підходи.
У 2009 році в Україні було розроблено, на мою думку, вагому державну економічну цільову програму підтримки розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів на період до 2015 року з визначеним фінансуванням — 6,7 млрд гривень. 2009-го було виділено 90 млн для підтримки кооперативів передовсім на формування їх матеріально-технічної бази.
На жаль, 2011 року програму було скасовано і фінансування призупинено.
Цього року в державному бюджеті виділено 5 млн гривень на підтримку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів. Передбачено й деякі інші фінансові механізми. Проте існують фінансові перепони, які держава висуває обслуговуючим кооперативам і котрі нівелюють її допомогу.
Так, у новому Податковому кодексі закладено норму, якщо людина продає продукцію з поля нецивілізованими каналами за готівку — на ринку, то не платить податки від реалізації. Коли люди об'єдналися в сільськогосподарський обслуговуючий кооператив для цивілізованого збуту продукції, то його члени мають сплачувати різні податки (35% з обороту). У жодній галузі виробництва немає такого високого податку.
Цими податками держава заганяє у «тінь» збут продукції. На подальших каналах її збуту не формується податкова база. Якби ми узгодили ці питання, то щороку могли б виводити з «тіні» 10–15% цієї продукції й держава мала б більше зиску.
Проект «АгроІнвест» співпрацює з Міністерством аграрної політики і продовольства України у підготовці двох законопроектів, які мають врегулювати питання оподаткування сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів. Коли їх удасться відстояти, це буде найкраща перемога у Міжнародний рік кооперативів.
Михайло ВЕРНИГОРА,«Українська перспектива»
також у паперовій версії читайте:
назад »»»