АЛЬОНА МОЗГОВА: БУТИ АРТИСТОМ, А НЕ ПРОЕКТОМ
Сьогодні нашими гостями є творчий тандем — Альона Мозгова й Володимир Ткаченко.
Кожен з них є яскравою творчою особистістю. Скажімо, Альона Мозгова не тільки донька легендарного співака й композитора Миколи Мозгового, а й значуща фігура в українському шоу-бізнесі. У 2003 році вона познайомила Україну з конкурсом «Євробачення». Була організатором і продюсером музичного телефестивалю «Пісня року» і музичної премії Ukrainian music awards. Співпродюсує в Україні «Кращі пісні року», «Золоту шарманку», «Золотий грамофон».
Володимир Ткаченко стрімко розвиває співочу кар'єру, маючи за плечима значні творчі перемоги: фіналіст проекту «Ти — зірка» національного відбору на «Євробачення (2006 р.), срібний призер конкурсу «Новая волна-2007», фіналіст телешоу «Х-фактор» (2010 р.). Штурмує музичний простір ще і як композитор.
— Пані Альоно, на якій діяльності Ви нині найбільше зосереджені?
— Насамперед на продюсуванні співака Володимира Ткаченка. Паралельно беру участь в організації масштабних концертних заходів, які ми знімаємо і монтуємо. Відповідно я співпрацюю з різними телеканалами. Як співачка давно не виступаю, не бачу в цьому ніякого сенсу.
— Ви, очевидно, причетні до організації вечорів пам'яті вашого батька в Палаці «Україна»?
Альона Мозгова: — І творчо, і менеджерськи. Третього червня відбудеться черговий вечір пам'яті, а другого пройде І Всеукраїнський конкурс молодих виконавців імені Миколи Мозгового. Це велика і відповідальна робота, часу залишається дедалі менше. Але я щаслива людина: роблю те, що подобається. Улюблена робота — це й сенс життя, і хобі, і задоволення.
— Після конкурсів ловиш себе на думці: знову хтось блиснув, яскраво про себе заявив і... зник.
— Це проблема всіх конкурсів і талант-шоу. Деякі організатори беруть на себе зобов'язання надалі опікуватися розвитком артистів. Але, на жаль, їх не виконують. В основному ніхто від початку не ставить завдання займатися долею артистів. Я зважила всі «за» і «проти», проаналізувала роботу конкурсів на території України й за кордоном, і виробила формулу, яка мені видається найефективнішою.
З поданих заявок відберемо 12 конкурсантів, яких готуватимемо: запишемо фонограми, надамо стилістів. На сцену вийдуть підготовлені артисти, ніякої самодіяльності. Не буде премій за перше, друге, третє місця. Єдиний переможець одержить не грошовий приз. Гроші не рятують артиста, навіть якщо використовуються за призначенням — для розвитку, тобто для запису пісні або зйомки кліпу. Подальша доля продукту не має перспективи. Чому? Із кліпами йдуть на музичні канали, а їх показують на комерційній основі або якщо ти зірка. Пакет ротацій початківцю одержати не реально. Усе зупиняється.
Ми, на відміну від інших, беремо на себе зобов'язання зняти відеокліп переможцеві й забезпечити серйозним пакетом ротацій на музичних телеканалах і радіостанціях України. Тому лауреат конкурсу імені Мозгового стане зіркою на певний період часу. Природно, я не братиму зобов'язання все життя його няньчити. І в кабалу нікого не збираюся заганяти контрактом: мовляв, якщо ти переміг, то мусиш три або п'ять років цілком належати мені як організатору конкурсу. Рік ми співпрацюємо в аспекті якихось концертів, надаємо розкрутку, а далі артист іде у велике плавання сам.
— Я так розумію, що зірки рівня Ані Лорак або Олександра Пономарьова за ротації не платять?
— Ні. А коли вони тільки починали свою кар'єру, тоді і явища такого не було — платити за трансляцію кліпів і пісень. Усе вирішували дружні контакти.
Узагалі-то наш шоу-бізнес гуманніший від західного. У нас дотепер добре працюють дружні взаємини. Я, наприклад, щодо пакету ротації для переможців конкурсу імені Миколи Мозгового зателефонувала своїм друзям, керівникам музичних каналів Валентину Ковалю, Вадиму Орлову, Сергію Кузіну, з якими знайома багато років. Вони сказали: «Так, Альоно. Добра справа, ми з тобою в цьому човні попливемо». Вони розуміють, що для артиста найголовніше бути на очах. У нас гарні взаємовигідні стосунки. Мені допомагають, я допомагаю.
Володимир Ткаченко: — Гадаю, що конкурс імені Миколи Мозгового допоможе розв'язати чимало проблем, які не вирішують талант-шоу. Нагородження кліпом і ротаціями буде, напевно, кращою пропозицією з-поміж усіх, які є нині. Людина, не втрачаючи свободи, одержить шанс. Якщо в ній є стрижень, вона ним скористається.
Альона Мозгова: — Я сподіваюся, що в журі будуть провідні продюсери України, які в змозі відокремити зерна від плевел, тому переможець буде досить харизматичною особистістю, здатною розвиватися, а не так: конкурс минув — зник. Із суто людських міркувань я завжди йому допоможу, як і всі члени журі.
— На конкурсі «Х-фактор» у ролі суддів і тренерів фігурували Кондратюк і Сосєдов (обидва не музиканти), репер Серьога і співачка Йолка. Від початку виникала недовіра. Їх не назвеш музичними фахівцями. А от талант-шоу «Голос країни» викликає повагу — відбір і підготовку здійснюють справжні майстри своєї справи, за якими стоїть маестро Костянтин Меладзе. А наскільки ретельно Ви формуєте журі?
— Це буде конкурс, а не телешоу. Тому не потрібні яскраві, неординарні люди з огляду на імідж, щоб на них дивилися, як на того ж Сергія Сосєдова. У нашому журі будуть високого класу професійні продюсери, які точно розуміють, що конкурсанти собою являють по суті, що з них може вийти. Далеко не завжди чудовий вокаліст, прекрасний педагог можуть виявити хорошого артиста, так само не всі артисти можуть бути добрими продюсерами, хоча можуть відрізнити, чи фальшиво людина співає.
Членами журі обов'язково будуть Юрій Нікітін, Едуард Клим, Сергій Кузін. Ці люди спробували в музиці все. Кожний вивів на орбіту цілу низку зірок. Їм є що сказати артистам-початківцям. Вони знають, як їм допомогти.
— Як виник альянс Альони Мозгової і Володимира Ткаченка?
— Теж завдяки конкурсу. Коли я працювала на Першому телеканалі, ми робили відбір на конкурс «Євробачення». Це було в рамках купленого ірландського формату, який у нашому варіанті називався «Ти — зірка», щось середнє між «Фабрикою зірок» і «Х-фактором». Ми їздили по регіонах країни, прослуховували — і відібрали дванадцять виконавців. Тоді я й познайомилася з Володимиром Ткаченком. Утім, хоч мені й подобалось, як він співає, до конкретної співпраці було далеко. Наші доріжки кілька разів розходилися.
— Чи є «залізо» в характері вашого підопічного?
— Мені не подобається слово «підопічний», тому що виникає асоціативний ряд: лікар і пацієнт. Просто є дві особистості, які можуть допомогти одна одній в реалізації творчих амбіцій. Звичайно, у характері Володимира є стрижень. Він уже випробував багато зльотів і падінь. Не всі люди після такого працюють далі у сфері шоу-бізнесу. В Юрмалі на «Новой волне» Ткаченко посів друге місце в складі дуету «Барселона». Потім була аварія, відчай, глухий кут. На «Х-фактор» Володимир прийшов, щоб подолати себе...
Володимир Ткаченко: — Після чогось дуже поганого в моєму житті відбувається щось дуже добре. Наприклад, після серйозної травми я заспівав. Після аварії почав писати пісні. Після депресії, яка затяглася на рік, пішов на талант-шоу «Х-фактор». Там одержав цінний досвід, знову повірив у себе, адже були думки покінчити з музикою.
Сталася переоцінка, цілковите перезавантаження. Співав, миготів на телеекранах, артистом уже вважали. Але радості не одержував. Життя мало вигляд картинки «Бурлаки на Волзі»: багато працював, а творчості було мало — суцільний бізнес.
— Заробляли?
— Заробляв продюсер.
— Перепрошую, а що за травма була?
— Під час гри в баскетбол я одержав пролам грудної клітки. Приблизно через півроку заспівав. Та несподівано зламав ніс: потрійний перелом із зсувом убік мозку. Ці випробування змусили серйозно замислитися. Я йшов стезею архітектури, та ось різко змінив маршрут. Можливо, у стані шоку відкрилося «третє око», і я побачив інші перспективи.
— Дивні знаки. Спів пов'язаний, насамперед, з диханням. А доля Вам підкидає саме таке випробування, щоб ви заспівали.
— Парадокс, але факт.
— А аварія до чого призвела?
— Нічого страшного не сталося, хоч і вдарився головою. Упав у транс, побачив себе збоку, з висоти польоту птаха (було відчуття, що вилетів з тіла), прокрутив усе своє життя й повернувся в себе. За два місяці мені подарували гітару. Швидко її освоїв за допомогою інструкцій в інтернеті. Раптом наснилася пісня: «Я вибираю».
— Депресія була пов'язана з проблемами зі здоров'ям?
— Радше ні. Як учасник дуету «Барселона» я був уплетений у невідому мені схему серйозних грошових махінацій. Прийшов до Альони Мозгової і сказав: «Я більше нікого не знаю, тільки ти можеш мене врятувати від цієї людини. Я за контрактом нібито винен два мільйони доларів. Це катастрофа».
— Тобто через наївність Ви вляпалися в кабалу?
— Серйозно вляпався.
— Хто стояв за дуетом «Барселона»?
— Олег Чорний. У мене є підозра, що ниточки тяглися в Москву до впливового режисера-продюсера. Не називатиму прізвище. Олег Чорний протоптав стежку на друге місце в Юрмалі, куди він постійно когось возить. Потім «відбиває» і заробляє гроші концертами своїх лауреатів. А я був наївний і довірливий. Та постійні обмани почали вилазити назовні. Треба було йти звідти.
— І Вам поставили в провину збиток у два мільйони доларів. Звідки така цифра?
— У контракті було записано пункт, згідно з яким я мав виплатити у разі, якщо піду раніше, можливий прибуток за три роки. Це становило два мільйони доларів. Я ж одержував десять відсотків незрозуміло від чого.
— І Альона допомогла вистрибнути з цієї ситуації?
— Вона все залагодила: серйозно поговорила з Чорним. Він віддав їй контракт.
Я попросив Альону стати моїм продюсером, на що вона відповіла: «Я спробую». Ми спробували, зрозуміли: пальто не того фасону. Альона сказала: «Володю, поки ти не почнеш писати пісні сам, нічого не вийде». Знову дороги розійшлися. Депресія... «Х-фактор»... Я запрошую Альону на концерт, де заспівав красномовну пісню з репертуару Валерія Меладзе: «Дивися, як я без тебе навчився жити, ти бачиш, я літаю».
Мозгова: — Пісня «Без суєти» мені дуже подобається. Коли я прийшла на ефір, була вражена.
Ткаченко: — Пісня для мене доленосна. Після випробувань я став сильнішим, зробив реформу у своїй голові, був готовий до справжньої співпраці.
— Що дав «Х-фактор»?
— «Х-фактор» повернув мені віру у свій шлях. Коли сам у собі «варишся», падає самооцінка. Я виніс себе на суд глядача, щоб дізнатися, чи потрібен я йому. Не зображував із себе щось, а виходив із наболілим. «Х-фактор» став шоком і шокером для мене, змусив збадьоритися й почати працювати.
— Вас вів Сергій Сосєдов. Він виправдав ваші надії?
— Скажу відверто: у моєму випадку Сосєдов був кращим варіантом. Він мене слухав і чув. Не знаю, як було б з Кондратюком, Серьогою або Йолкою. Ми часто сперечалися, але приходили до здорового компромісу. Щоправда, була ще третя, головна сторона — телеканал, який, в основному, все й вирішував. У нього був п'ятдесят один відсоток акцій. Це додавало проблем. Було б простіше, якби ми самі вирішували, що і як співати.
— Пані Альоно, а чим потужний Володимир Ткаченко?
Мозгова: — Є багато талановитих вокалістів, які прекрасно співають, але абсолютно неорганічні на сцені. Про таких кажуть: сцена їх не любить. У радянському минулому їм можна було порадити співати на радіо. Нині це не працює. Артист має бути багатогранний: добре співати, мати гарний тембр голосу, що запам'ятовується, гарну зовнішність, бути пластичним.
Утім, на смак і колір товаришів нема. Одному подобається кавун, а другому — свинячий хрящик, але в будь-якому разі ти повинен бути на естраді органічним. Сцена має тебе любити, як і теле- фото- кінокамера. Тож на сцені має бути універсальний «солдат». І в цьому сенсі, я думаю, Володимир саме такий. І найголовніше — у нього щира душа.
— Володимире, Ви знайшли свою нішу?
— Так. Причому в Україні ця ніша не тільки не заповнена, а й, можливо, навіть не відкрита. Мою музику вирізняють романтизм і хард-хор, тобто гітарна чоловіча твердість. Це іноді сумна, а частіше оптимістична світла лірика. Я часто відрізнявся від інших. Через це страждав. Мої пісні про пережите, про людські стосунки, зокрема про ті, які я хочу мати. Переважно я пишу про різні прояви кохання. Я знаю, що означає бути самотнім, коли ні з ким поговорити, коли душа жадає знайти іншу половинку, щоб з'єднатися.
— А яка стратегія?
Мозгова: — Не така, як у всіх продюсерів в Україні. Наша схема діаметрально протилежна звичайним стандартам, коли всі орієнтуються на «два плюс два дорівнює п'ять» залежно від курсу долара. У нас на першому місці творчість і її донесення до людей. Хоча ми розуміємо: треба заробляти, щоб прогодувати музикантів і студію. Зазвичай продюсери складають кошторис: за скільки я відіб'ю се і те. Це правильно, але це не довгограюча позиція. А ми прагнемо прийти надовго — здобути свого слухача й збільшувати кількість.
Ткаченко: — Тобто не зірвати якимось проектом куш і забути про це.
Мозгова: — Краще діяти скрупульозно, чесно, щоб результати роботи були потрібні завтра, післязавтра, через рік, два. А не так: похапцем зробив, а через місяць уже забули, що він співав і який мав вигляд. Не потрібно ніяких масок. Оскар Уайльд сказав: «Будь собою. Усі ролі вже зайняті».
Ткаченко: — Ми намагаємося створювати музику не сезонну, на потребу моди. Практично знайшли свій звук, прагнемо, щоб твори були насущними і через п'ять років. Скажімо, старі пісні Джо Кокера, Стіва Вандера, Елтона Джона, Стінга є актуальними й тепер. Їхня творча енергія глибока, має індивідуальне неповторне обличчя.
Мозгова: — Нам дуже допомагає третя людина, яка бере участь у цьому «забігу»,— відомий композитор і аранжувальник Сергій Круценко. Без нього все було б складно й навіть нереально. Разом із ним ми рулимо, шукаємо. Це дуже складний процес, не можна прийти й сказати: «Я хочу такий звук, як у Роббі Вільямса». Ну й що? Будеш блідою копією.
— «Вєркосердючкізм» неймовірно набрид. Уже просто вражає, коли чуєш пісню не на безглуздий набір слів.
Ткаченко: — Пісні гоп-ца-ца, на мій погляд,— це знущання над людьми.
Мозгова: — Припинимо цю критику. Попит породжує пропозиції. Люди хочуть це купувати. У нас ринкові відносини, а не планова економіка, на жаль чи на радість. Та нехай кожний робить ту музику, яку відчуває, яка йому до душі, а не калапуцяє модні блискітки, які подобаються багатьом. Це я раджу всім без винятку людям, які прагнуть бути артистами, а не проектами. Публіці сьогодні подобається одне, завтра — інше, післязавтра — третє, тож «не надо прогибаться под изменчивый мир, пусть лучше он прогнется под нас».
Володимир КОСКІН
також у паперовій версії читайте:
назад »»»