Пам'ять
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Понедiлок Вересень 29, 2014

"ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА", архiв новин за 2012 рiк.

ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА var _gaq = _gaq || []; _gaq.push(['_setAccount', 'UA-6198717-6']); _gaq.push(['_trackPageview']); (function() { var ga = document.createElement('script'); ga.type = 'text/javascript'; ga.async = true; ga.src = ('https:' == document.location.protocol ? 'https://ssl' : 'http://www') + '.google-analytics.com/ga.js'; var s = document.getElementsByTagName('script')[0]; s.parentNode.insertBefore(ga, s); })(); СУСПІЛЬСТВО
ЯКЕ СУСПІЛЬСТВО, ТАКА Й ПРИВАТИЗАЦІЯ
Цей процес, що затягнувся в Україні на 20 років, найпевніше не так швидко завершиться.

Згідно з наведеними головою Фонду державного майна України Олександром Рябченком офіційними даними, з близько 4300 державних підприємств майже 1200 визначено об'єктами, які потребують приватизації.
Наскільки це актуально? Рівно настільки, наскільки державні підприємства, не маючи реального інвестора, працюють неефективно, не поліпшують свої виробничі показники. А інвестор вкладає кошти тільки в приватний сектор.
За словами голови Фонду, активні приватизаційні процеси у 90-ті роки минулого століття дозволили Україні утвердитися як незалежній державі й посприяли зростанню її економічного потенціалу. Нині лідером у приватизаційних процесах є Міністерство енергетики та вугільної промисловості, непогані перспективи має і Міністерство аграрної політики та продовольства.
Звичайно, приватизаційні процеси в Україні проходили далеко не ідеально. Адже умови, в яких вони здійснювалися, потребували термінових рішень. Відомий український експерт Лідія Верховодова, озвучуючи думку багатьох міжнародних колег, назвала це «стрибком через прірву». Від соціалізму до капіталізму слід було перестрибнути одним махом, зволікання могло загрожувати державі втратою незалежності.
Екс-міністр економіки, президент Центру ринкових реформ Володимир Лановий нагадав, як у 1991 році, напередодні відомого путчу, Михайло Горбачов не тільки рекомендував, а навіть вимагав від України готувати матеріали і надавати інформацію про об'єкти, котрі підлягають приватизації, до Москви. Він погоджувався з приватизацією, але власністю об'єктів мав володіти, на його думку, єдиний центр.
Як відомо, ВПК України тоді становив 40% ВПК Радянського Союзу. Ці підприємства ніколи не були б українськими, якби тоді не прийняли нульовий варіант — усе, що на території колишньої республіки, є її власністю.
Особливістю української приватизації було те, що, коли, наприклад, в Естонії від керівництва уряду і парламенту одразу відсторонили колишніх комуністів, звільнили МЗС і всі спецслужби від працівників КДБ СРСР, то в Україні цього не зробили. Тому приватизація тут відбувалася відповідно до замовлень тих, хто залишався при владі, «гармонійно» перейшовши із соціалістичного ладу до капіталістичного.
Крім того, абсолютну більшість депутатів у Верховній Раді становили комуністи, котрі не визнавали приватизацію. Багато з них були керівниками великих державних підприємств. Тільки завдяки тому, що їм було запропоновано володіння п'ятивідсотковим пакетом акцій їхніх підприємств, вони погодилися. Проте ефективного власника фактично не було створено.
Президент Центру економічного розвитку Олександр Пасхавер переконаний, що приватизація в Україні була такою, яким було на той час суспільство і його «еліта». Створити демократичну державу і утвердити верховенство закону не вдалося, тому що до цього вони не були готові.
«Навряд чи ми змінимося у найближчі 15–20 років. Але однозначно: приватизацію слід завершити якнайшвидше. Бо перехідний період — це фактично стан війни в економіці. Тому всі протести проти приватизації та її гальмування призводять до результатів, протилежних тим, яких хотіли б її критики»,— вважає він.
Керівник Інституту економічних досліджень і політичних консультацій Ігор Бураковський, аналізуючи приватизаційний процес в Україні, спинився на речах, на його переконання, ключових.
По-перше, світовий досвід доводить, що приватизацію загалом найкраще проводять тоді, коли вона є частиною реформ. В Україні деякі реформи реалізували після того, коли приватизація пішла. Тому чимало небажаних процесів, які породили корупцію й тіньову економіку, на його думку, пов'язані саме з таким дисонансом.
По-друге, в державі, де існує система підприємств, працює і система регулювання відповідних галузей. В Україні спочатку відбувалася приватизація, а потім формувалася система регулювання певних галузей. Це фактично вибудовувалося під впливом лобістів із відповідних галузей. Тож зробити регулювання в інтересах суспільства, а не великих підприємств — важлива проблема. Адже їхні інтереси не завжди збігаються.
Показовий приклад: європейський робітник-металург нині отримує заробітну плату приблизно 7,5 тис. євро на місяць. Підприємство, на якому він працює, реалізує свою продукцію на світовому ринку за такими ж цінами, як і українське. Одначе робітник, котрий працює на підприємстві українського олігарха, одержує приблизно 6,5 тис. євро на рік. Надприбутки розподіляються в інтересах олігарха, а не суспільства.
По-третє, в Україні великі державні компанії де-факто мають приватизований менеджмент, який керується інтересами певних олігархічних груп і користується фінансовими потоками відповідно «хто чия людина». Це приватні компанії, хоч відповідальність за їхню діяльність покладено на державу. Вирішення цієї проблеми буде надзвичайно складним.
На переконання аналітика, в Україні багато уваги приділяють приватизації, але надто мало умовам для створення нового бізнесу, який би будувався не на приватизованих підприємствах, а виростав з приватної ініціативи.
Якщо порівняти бізнес країн Балтії або Центральної та Східної Європи, при всій повазі до приватизації велику увагу там зосереджено на створенні сприятливого підприємницького клімату, стимулюванні приватної ініціативи тощо.
За словами Ігоря Бураковського, в державі існує також проблема ефективного корпоративного управління. Простим показником якості цього є те, звідки приватні компанії беруть кредитні кошти. Одна справа, якщо вони позичають їх у російських банків, і зовсім інша, коли позики беруть в Європейського банку реконструкції та розвитку. Там значно вищий рівень корпоративного управління, звітності й відповідальності за вкладені кошти.
І останнє, на чому наголосив фахівець. «В Україні нині зовсім не аналізують ефективність виконання зобов'язань, у тому числі інвестиційних, які брали на себе нові власники під час приватизації тих чи інших компаній. Мені здається, це був би суперматеріал, який прояснив би багато речей»,— зазначив він.

Підготував Олександр КОЗЛОВСЬКИЙ, Укрінформ

[an error occurred while processing this directive]
[an error occurred while processing this directive]

[an error occurred while processing this directive]
також у паперовій версії читайте:
  • УКРАЇНА ПОЗБУЛАСЯ ВИСОКОЗБАГАЧЕНОГО УРАНУ
  • ПОМЕРЛА ВДОВА ЧОРНОВОЛА ПОЕТЕСА АТЕНА ПАШКО
  • ІЗ ДЕМОКРАТІЄЮ В УКРАЇНІ СУТУЖНО...
  • «ТУЛУЗЬКИЙ УБИВЦЯ» ВКОРОТИВ СОБІ ВІКУ

назад »»»

Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на «DUA.com.u».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».