«БО ТО НЕ ПРОСТО МОВА, ЗВУКИ...»
Павло Тичина
21 ЛЮТОГО — МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ РІДНОЇ МОВИ
Генеральна конференція ЮНЕСКО 1999 року проголосила Міжнародний день рідної мови. Його заснування має велике значення, оскільки, за оцінками фахівців, з існуючих нині у світі шести тисяч мов багато перебуває під загрозою зникнення найближчими десятиліттями. День рідної мови, що відзначають під егідою Організації Об'єднаних Націй, закликає до збереження мов, бо все це мовне різноголосся планети є культурним скарбом не тільки окремих народів, а й людства.
Святкування Міжнародного дня рідної мови 21 лютого обрано тому, що цього дня 1952-го загинуло п'ятеро студентів, які брали участь у демонстрації за надання рідній їм бенгальській мові статусу державної в тодішньому Пакистані, частина якого пізніше стала незалежною державою Бангладеш.
Про подвиг українця Олекси Гірника, який 34 роки тому здійснив акт самоспалення біля могили Тараса Шевченка на знак протесту проти русифікації України, навіть не знає багато українців. Заснування міжнародною спільнотою свята рідної мови — це тільки проголошення благородної мети. Щодо практичного її втілення, то збереження і плекання рідної мови можливе тільки її носієм.
Рідна та мова, яка вироблена рідним народом на його споконвічній землі й пристосована саме до його умов існування, до його способу мислення. Вона є рідною не тільки для всього народу, а й для кожної окремої людини, що належить до цього народу, незалежно від того, з якою мовою їй довелося зіткнутися при появі на світ. Рідна мова — це мова предків і рідної землі. Мова — неоціненний скарб народу, найповніший літопис його духовного життя. В її глибинах — філософський розум, витончений естетичний смак, багато поетичного чуття, високих духовних злетів.
Учений-мовознавець, професор Іван Огієнко у праці «Наука про рідномовні обов'язки» писав: «Мова — це наша національна ознака, в мові — наша культура, ступінь нашої свідомості... Не стане мови — не стане національності». Серед його мовних заповідей свідомого громадянина привертають увагу такі: «Мова — то серце народу: гине мова — гине народ», «Хто цурається рідної мови, той у саме серце ранить свій народ». Найкоштовніший витвір кожної нації — її мова, без неї неможливе існування нації. Національна мова — це здобуток культури, духовної діяльності певного народу, а одночасно здобуток культури всього людства, бо кожна мова доповнює іншу, а разом — вони витвір світового колективного людського розуму. Мова — щедрий дар народу, його душа, його духовна скарбниця.
Виховувати в собі повагу до мови, якою розмовляєш, — це не тільки виявляти повагу до народу, його історії, культури, а й шанувати себе. Ті, хто зневажають мову рідного народу, тим самим показують свою обмеженість.
Мова і пісня — дві найважливіші фортеці, які народ має оберігати пильніше і відчайдушніше, ніж свої кордони. Бо, втративши кордон, державність, народ має можливість їх відновити, а мови не відновить ніколи. Вона втратиться навіки, тому цінності її немає з чим порівнювати. Її не можна замінити чужою мовою, бо це означало б, що народу потрібно прищепити чуже серце, вселити чужу душу. Силою змушувати народ зрікатися рідної мови — найбільший злочин. Доки жива мова в устах народу, доти живий і народ. Уміння шанувати і берегти мову українського народу — це справа честі й совісті кожного українця. Мова — це доля нашого народу, і вона залежить від того, як ревно ми всі плекатимемо її.
Яка ж наша рідна мова? Ніжна і запашна, співуча і мелодійна, сповнена музики і квіткових пахощів. Вона досконало вишукана, коштовна і чудова! Невтомно ткана від покоління до покоління, турботливо передана від роду до роду для повного довершення.
З мовою тісно пов'язані проблеми людського буття, зокрема історії, минулого, сучасного і майбутнього українського народу. Віками народ витворював її, одну з найбагатших мов слов'янства. Триста тисяч пісень склала Україна цією мовою, в тому числі пісенні шедеври незрівнянної краси, дала світові геніальних поетів, зажило українське слово шани і визнання серед народів близьких і далеких.
Українська мова відбила в собі гомін полів, лісів і морів батьківської землі. З чорнозему і м'яти, любистку і роси, від зорі й місяця народна. Вона мережана сходом і заходом сонця, гаптована сяйвом зірок, переткана калиною, барвінком і вишневим цвітом. Уся з весен і зим вона палена спекою, бита градом і дощами, січена осінніми вітрами, вона вся з хмари і грому, з води і роси. Наша рідна мова нескінченна, могутня і глибинна, як море. У ній мудрість віків, пам'ять тисячоліть, зойк матерів у лиху годину, переможний гук лицарів у переможну днину, пісня серця дівочого у своїм коханні, крик новонародженого.
Ніжна, ласкава і тендітна, але міцніша від крицевої броні, бо в її основі — чистота і прагнення до волі. Українська мова — скарбниця духовних надбань народу, оберіг його звичаїв і традицій, запорука інтелектуального зростання, розвитку в загальнолюдському житті.
У багатьох висловах про українську мову звучать епітети, що символізують Україну через ознаки її природи, — калинова, солов'їна, вишнева, волошкова. У житті народу рідна мова і рідний край є поняттями не просто близькими, а спорідненими.
Рідна мова — це як матір рідна, бо вона навчає і виховує, біль тамує. Наша рідна мова не знає грубощів, у ній більше ласкавих, щирих і чарівних слів. Із колискової своєї матері дитина пізнає душевно ніжний трембітний тон мови, чебрецеві її пахощі, її бриніння. А якою мовою може бути ще дотепнішим гумор?
Мова свідчить про смаки людини, її ставлення до навколишнього світу, до себе самого. Мова є не тільки засобом спілкування, а й природним резервуаром інформації про світ, насамперед про свій народ. Рідна мова — один із головних засобів, за допомогою яких створюється соціальний механізм успадкування культури від покоління до покоління, тобто вироблення національної культурної традиції. Мабуть, ніхто не заперечуватиме, що в низькій культурі мови виявляються ознаки бездуховності.
Одним із суттєвих показників людської шляхетності є культура мовлення — поняття не тільки лінгвістичне, а й психологічне, педагогічне, естетичне та етичне. У багатому мовному арсеналі виробилася і закріпилася ціла система словесних вітань: «доброго ранку», «доброго здоров'я», «добрий день», «добрий вечір», «бувайте здорові» тощо. Заслуговують на увагу і родинні звертання, адже традиційно в Україні діти називали своїх батьків на «Ви». Така форма диктувалася високою повагою до найближчих людей.
Неабияке значення має тон розмови, вміння вислухати іншого, вчасно і доречно підтримати тему. Ввічливість, уважність і чемність — основна вимога мовного етикету. Невміння вислухати співрозмовника, лицемірність, лихослів'я, навпаки, нервує і псує настрій. Вироблені віками і закріплені в побуті кращі форми вітань-звертань, повсякденного спілкування — не звичайна людська забаганка, це наш повсякденний етикет, наша культура, стосунки, зрештою наше здоров'я не тільки у буквальному, а й переносному значенні, це наш спосіб життя.
Підготувала Ганна ІВАНОВА
також у паперовій версії читайте:
- ПРИСВЯЧЕНО ЙОЗЕФУ ГАЙДНУ
- PREMIER-2012 У КИЄВІ
назад »»»