ЦЯ НЕПУБЛІЧНА ПУБЛІЧНА
ІНФОРМАЦІЯ
Минув рік від того дня, коли глава держави підписав довгоочікуваний Закон України «Про доступ до публічної інформації». Цей документ небезпідставно називали багато в чому революційним і, з одного боку, покладали на нього великі сподівання, з іншого — побоювалися, що за наших реалій та менталітету він не діятиме. Нині експерти вважають: і оптимісти, і скептики були праві, але лише певною мірою.
Чиновника зобов'язали поважати громадянина
Закон таки діє, наголошує керівник програми економічного та соціального розвитку Українського незалежного центру політичних досліджень Максим Лациба і на підтвердження наводить приклади з повсякденного життя. Саме завдяки цьому документу і наполегливості небайдужих мешканців у Житомирі вдалося відстояти громадський туалет. Після їхніх запитів з'ясувалося, що це приміщення планували віддати під магазин. Інформацію про незвичайну оборудку розмістили в інтернеті. Вона викликала такий резонанс, що мерові довелося скасувати це рішення.
А черкаський міський голова пообіцяв мешканцям навести лад в упорядкуванні зупинок громадського транспорту і, певно, одразу забув про це. Однак громадяни не забули і щотижня почали надсилати відповідні запити. Десь через місяць крига скресла, принаймні на зупинках вивісили графік руху.
Про те, що згаданий закон не припадає пилом, свідчить і моніторинг його виконання протягом минулого року, який провело Держкомтелерадіо (ця структура здійснює державний контроль за забезпеченням доступу до публічної інформації). Як випливає з проведеного ним дослідження, за неповні вісім місяців (закон набрав чинності 9 травня 2011 року) до центральних органів виконавчої влади надійшло 16270 запитів на інформацію. З них задоволено 13542, 2273 перенаправлено іншим органам, 379 запитів перебувало в стадії опрацювання, у 76 випадках у задоволенні запитів було відмовлено.
Суди розглянули 133 справи щодо порушення права на доступ до публічної інформації. У 69 випадках позовні вимоги задоволено або задоволено частково, у 64 заявникам відмовлено. У більшості випадків вони скаржилися на ненадання відповіді.
До честі служителів Феміди слід зазначити, що вони задовольнили позови і в тих випадках, коли відповідь було надано невчасно, пізніше, ніж протягом п'яти робочих днів з часу отримання запиту, як це передбачено в ст. 20 згаданого закону. Якщо обсяг інформації є значним або її доводиться шукати у великому масиві даних, запит може бути розглянуто протягом 20 робочих днів. Але норма про п'ять днів діє і в цьому разі (саме протягом такого терміну розпорядник інформації повинен повідомити про це запитувача), тож чиновника законодавчо зобов'язали поважати громадянина і його гарантоване згаданим законом право.
Є справи, в яких відмову надати відповідь мотивували тим, що інформація буцімто є службовою, таємною або конфіденційною, а суд визнав її публічною. Задовольнили служителі Феміди позови і в тих випадках, коли надана відповідь була неповною.
Хоча й позивачі теж виявилися не завжди на висоті — інакше й бути не могло, адже закон діє нетривалий час. Тож багато хто не всі його норми розуміє, а тому й не знає, до кого звернутися із запитом. Однак тут є виписані в законі нюанси. Навіть якщо особа направила листа до того органу влади, котрий не є розпорядником інформації, яка її цікавить, їй не мають права відмовити. Натомість чиновник повинен переслати запит тому, хто володіє такими даними і, як вже згадувалося, протягом п'яти днів повідомити про це людину.
Тарифи— не найважливіше питання
Моніторинг виконання закону наприкінці року провели й Український незалежний центр політичних досліджень і «Демократичний Альянс». У поле їхнього зору потрапили 16 міністерств та 62 центральні органи виконавчої влади.
Лідером (з великим відривом від інших) за кількістю отриманих запитів виявилося МВС (1766). На другому місці — Міністерство охорони здоров'я (866), за ним — Державна служба статистики (744) та Міністерство економічного розвитку і торгівлі. Хоч, здавалося б, серед рекордсменів цілком логічно було побачити Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства з огляду на непрозорість тарифів на комунальні послуги та далеку від цивілізованої забудову міст.
Однак для того, щоб користуватися благами, які надає згаданий закон, зовсім необов'язково безперервно бомбардувати чиновників запитами. Річ у тому, що владні органи повинні працювати прозоро, постійно повідомляючи про свою діяльність на власних сайтах. У ст. 15 згаданого закону вміщено перелік інформації, яку обов'язково належить «вивішувати» в інтернеті. В першу чергу це стосується всіх рішень. Що ж до органів місцевого самоврядування, то вони повинні за 20 днів до сесії розміщувати там проекти рішень.
На офіційному сайті має бути також реєстр публічної інформації, розпорядником якої є даний орган. Людина може відкрити реєстр і обрати там документи, які її цікавлять. До речі, найпоширенішим порушенням при виконанні згаданого закону є саме відсутність таких реєстрів.
Кожен орган влади зобов'язаний відвести спеціальне місце для роботи громадян з документами або їхніми копіями, надавати право фотографувати, сканувати чи записувати їх на будь-які носії інформації. Проте, як засвідчив моніторинг, положення про визначення такого місця ухвалили 53,7% органів влади.
Згідно із законом громадяни також мають право бути присутніми на засіданнях владних органів, тож має бути визначено порядок доступу до таких зібрань. Прикро, але такий алгоритм розробили лише 16,4% центральних органів влади.
Кепські справи і з обліком публічної інформації. Не створили такого реєстру 80,6% органів виконавчої влади, а шість відсотків їх запровадили систему обліку, котра містить лише ті документи, які створено після набрання чинності цим законом.
Згаданий документ по-новому визначає, яка інформація є службовою, однак досі 41,8% центральних органів виконавчої влади не склали її перелік.
Тепер про приємне: у 83,65% випадків владні органи забезпечують громадян можливістю безплатно друкувати та копіювати необхідні документи, хоч обмеження тут неминучі, адже подекуди обсяг запитуваної інформації сягає півтисячі сторінок.
Законом передбачено, що органи влади повинні внести зміни до своїх регламентів, інструкцій із діловодства та посадових інструкцій. Має бути призначена посадова особа чи навіть цілий структурний підрозділ, який забезпечував би доступ до публічної інформації. З цим поки що теж не все гаразд.
До слова, аби привести положення згаданого закону у відповідність до чинного законодавства, слід внести зміни до понад півсотні інших законів.
Тобто далі буде.
Ніна КЛИМКОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:
- ЗАПИТУВАЛИ— ВІДПОВІДАЄМО
- РЕЄСТР КОРУПЦІОНЕРІВ
- ПРАВО НЕ ЗВУЖЕНО
назад »»»