ФЕМІДА
В ПОШУКАХ
НЕЗАЛЕЖНОСТІ
Незалежність суддів — своєрідний індикатор утвердження верховенства права, однак після набрання чинності Законом «Про судоустрій і статус суддів» її рівень знизився. Суддівська спільнота пропонує свої рецепти виходу із непростого становища.
Прирівняли до двірників
Чи здатний суддя на свою зарплату купити квартиру в кредит, оплатити навчання дитини на юридичному факультеті Київського університету, ефективно лікуватися, повноцінно відпочивати під час відпустки?
У нас склалася комічна ситуація, що тільки двірники і судді отримують службове житло, тому у них немає впевненості в майбутньому.
Помічників суддів — людей з вищою освітою, без яких не може працювати жодний служитель Феміди, прирівняли у зарплаті до прибиральниць.
Знизився соціальний захист суддів. Рівень їхнього страхування нижчий, ніж у працівників міліції чи військовослужбовців.
Низький рівень фінансового забезпечення — основна загроза незалежності суддів. Між тим, згідно з міжнародними стандартами, кожна держава повинна виділяти судам достатньо ресурсів, приміщень та устаткування. Обов'язковою є участь представників судової влади у формуванні її бюджету та здійсненні контролю за використанням коштів. Однак вітчизняні органи суддівського самоврядування до «верстки» бюджету не допущені.
Про це йшлося під час презентації моніторингу незалежності суддів, який ініціювала Рада суддів України, а виконав Центр суддівських студій за сприяння українсько-швейцарського проекту «Підтримка судової реформи в Україні». Як повідомила директор ЦСС Наталія Верещинська, на запитання анкети відповіли понад п'ятсот суддів. Загальний висновок дослідження такий: у країні поступово змінюються відносини між суддями і представниками інших гілок влади, однак інколи паралельно з цим виникають нові проблеми. Однією з найбільших, певно, є те, що під час підготовки та ухвалення Закону «Про судоустрій і статус суддів» було проігноровано пропозиції самих служителів Феміди.
Продовжує перебувати під сумнівом незалежність статусу судді. Гострою залишається проблема формування суддівського корпусу. З метою усунення політичного впливу на цей процес із нього має бути усунуто Верховну Раду, наголошує суддя Конституційного Суду у відставці Микола Козюбра.
Що стосується тиску на суд, погроз або втручання в діяльність служителів Феміди, то, як свідчать результати моніторингу, тут чітко вималювалася нова тенденція: представники законодавчої й виконавчої влади переорієнтувалися з рівня місцевих судів на апеляційні та вищі суди.
Для посилення гарантій незалежності суддів слід запровадити принцип їх незмінюваності, як це є в багатьох країнах. Звичайно, зі встановленням дво-трирічного випробувального терміну. Проте якщо його успішно пройдено, то суддю мають призначити автоматично, без процедури обрання.
На цьому акцентує увагу і голова Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС) Ігор Самсін. Він пропонує скоротити п'ятирічний випробувальний термін до трьох років. Немає потреби терпіти несумлінного суддю протягом п'яти років і тільки потім не надати рекомендацію на призначення безстроково.
«Фільтр» для суду
Викликає тривогу те, що Вища рада юстиції (ВРЮ) незаконно перебирає на себе повноваження ВККС, ініціюючи додаткову процедуру для кандидатів на призначення на посаду суддів уперше. Усі можливі перевірки повинні закінчуватися рекомендацією ВККС. Однак ВРЮ ініціювала додатковий етап відбору — написання реферату. Це ставить під загрозу незалежність суддів, додає непрозорості самій процедурі, адже чинний Закон «Про судоустрій і статус суддів» не містить такого положення, як додаткова перевірка з боку ВРЮ.
Багато запитань викликає статус ВРЮ, адже її повноваження не завжди відповідають Конституції. Згідно з міжнародними стандартами незалежності суддів орган влади, який ухвалює рішення про добір та підвищення їх по службі, повинен бути незалежним від виконавчої й законодавчої влади. Для гарантування незалежності такого органу щонайменше половина його членів мають становити судді, обрані самими ж суддями. Однак у нашій Вищій раді юстиції цей принцип проігноровано, а це загрожує великими проблемами.
Суперечить Конституції повноваження ВРЮ призначати суддів на адміністративні посади. Воно має бути за органами суддівського самоврядування, зазначає голова Ради суддів загальних судів Павло Гвоздик.
Із ним солідарна кандидат юридичних наук, колишня суддя Олена Захарова: вона переконана, що судді нині достатньо професійні, щоб самостійно обирати голів. Якщо вони здатні здійснювати правосуддя, то тим більше спроможні обирати своїх колег на адмінпосади.
Окремої уваги заслуговує роль Президента в цьому процесі — у демократичних країнах вона суто церемоніальна. Віталій Бойко, перебуваючи на посаді Голови Верховного Суду, якось запитав Леоніда Кучму: «Невже у Вас мало обов'язків, що Ви хочете ще призначати голову суду в Зачепилівському районі Харківської області?» «Та що, мені робити нічого?» — відмахнувся глава держави. Однак згадані повноваження зберіг. Тепер вони припали до душі ВРЮ, хоч особливого сенсу в цьому немає, адже надзвичайно великих повноважень, якими голова суду був наділений до 2002 року, нині він не має.
Загрожує незалежності суддів і те, що критерії їхнього відбору чітко не виписано. Кричущою є ситуація з притягненням до відповідальності за порушення присяги. Це відкриває шлях до маніпуляцій. Як цього уникнути? Микола Козюбра запропонував вилучити з Конституції таку розпливчасту норму, як звільнення та притягнення до відповідальності за порушення присяги і запровадити чіткіші критерії, як це зроблено в інших країнах.
Гостро стоїть питання навантаження. Голова Ради суддів України Ярослав Романюк наполягає: вирішувати його слід не збільшенням кількості служителів Феміди, а спираючись на міжнародний досвід. У нашій Конституції записано: юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини. Однак Європейський суд з прав людини констатує: право на звернення до суду не є абсолютним. Тому слід установити певні «фільтри».
Цю думку підтримує Олена Захарова: не всі справи мають вирішувати в судах. Великий їх масив слід віднести до компетенції місцевих органів влади (вони можуть, скажімо, вирішувати питання про стягнення штрафів). Лише тоді, коли особа незадоволена вердиктом, вона матиме право оскаржити його в суді.
Важко уявити, щоб суди зазіхали на незалежність виконавчої чи законодавчої влади. Однак зворотнє є реальністю, наголошує виконувач обов'язків Голови Верховного Суду Анатолій Ярема. Форми посягання різні: політичні, законодавчі, фінансові. При цьому спостерігається дивний парадокс — рівень правової грамотності діаметрально протилежний рівню правової культури. Однак представникам інших гілок влади слід пам'ятати: незалежність суддів забезпечує тривалу політичну стабільність.
Ніна КЛИМКОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:
- ЗАПИТУВАЛИ— ВІДПОВІДАЄМО
- «КРАСИВО СФОРМУЛЬОВАНО, А ТОЛКУ МАЛО»
- ДИТЯЧИЙ РЕЦИДИВ
назад »»»