ОСОБЛИВОСТІ
МІЛІЦЕЙСЬКОЇ СТАТИСТИКИ
Рівень довіри до міліції низький. Міністр внутрішніх справ Анатолій Могильов не тільки визнав цю сумну істину, а й підкріпив її наочно слайдами, на котрих представлено результати вивчення цього аспекту провідними, як він зазначив, центрами соціальних досліджень. Наведені ними цифри різняться, але загальна оцінка громадян незадовільна, додав очільник МВС. Це сталося під час нещодавніх парламентських слухань на тему «Про реформування системи органів внутрішніх справ і впровадження європейських стандартів».
Криве дзеркало чи шапка-невидимка?
Охочих сперечатися з міністром не знайдеться. Адже дійшло до того, що люди, побачивши міліціонера, намагаються перейти на інший бік вулиці, зазначив один із народних депутатів. Правозахисники ж терміново видали серію брошур під красномовними назвами: «Ти і міліція», «Ти у міліцейській камері», «Ти на акції протесту», де детально інструктують, як вийти з таких ситуацій з мінімальними втратами.
Однак відомча статистика (принаймні в тій частині, яка стосується незаконного насильства в органах внутрішніх справ) дисонує з визнанням Могильова. При детальнішому ознайомленні з нею впадає в око, що частина цифр (а за ними — факти) в ній губиться, і про те, що за цим криється,— неуважність тих, хто їх подавав, чи щось інше — залишається тільки гадати, зазначає директор Харківського інституту соціальних досліджень (ХІСД) Денис Кобзін.
Він нещодавно представив аналіз фінального звіту за результатами соціологічного дослідження, проведеного в межах «Кампанії проти тортур та жорстокого поводження в Україні» під егідою Європейської комісії Ради Європи. До речі, експерти користувалися методикою, яку розробляли у МВС, у Харківському національному інституті внутрішніх справ наприкінці 90-х років і вперше її було застосовано в 2003-му.
Цікавий факт: у низці населених пунктів інтерв'юери зустрілися зі спротивом з боку працівників міліції — їм настільки не сподобалася тема дослідження, що вони не тільки рекомендували не проводити його, а й доклали зусиль до того, аби мешканці відмовилися відповідати на запитання, наголошує Денис Кобзін. Підсумки згаданої кампанії він зіставляє зі звітом про стан дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ за січень — вересень 2011 року, який подало МВС, та інформацією Генеральної прокуратури про нагляд за дотриманням законності в цій сфері.
Тож, згідно з міліцейським звітом, за зазначений період зареєстровано 2937 повідомлень про факти тортур і жорстокого поводження з боку працівників органів внутрішніх справ (ОВС) під час виконання службових обов'язків. Із них 1280 стосуються побиття, 61 — тортур, 14 — несподіваної смерті затриманих, 16 — самогубства або його спроби (всього 1371). Згідно з тим же звітом, найбільшу їхню частку (1287) розслідують служби МВС. Наскільки безсторонньо і незаангажовано вони можуть це робити? Про це свідчать такі цифри. Не підтвердилися 647 повідомлень, 61 підтвердилося частково. Щодо решти понад семисот випадків, то вони випали з поля зору авторів звіту. Що за цим криється: гіпертрофована неуважність чи щось інше, залишається тільки гадати.
Цифра «справна» і справжня
Висновок настільки ж песимістичний, наскільки прогнозований: 90% скарг на дії міліції не підтвердилося в ході розслідування, проведеного її працівниками. Для МВС у цьому подвійна вигода. По-перше, за такого підходу досягається «справна» цифра в статистиці. По-друге, у тих, хто потерпів від міліцейської сваволі, бажання скаржитися не виникає, адже вони вкотре переконалися: справедливості добитися не вдасться. Тож насильство залишається прихованим і безкарним.
Далекою від правдоподібності виглядає й статистика, наведена Генеральною прокуратурою. Зокрема, з неї випливає, що в межах нагляду за дотриманням законності в діяльності ОВС було розглянуто 17633 рапорти і постанови щодо усунення порушень. На диво, лише 15 із них стосувалося незаконних методів дізнання і слідства, наголошує Денис Кобзін.
Не менш разюча така пропорція: з 20756 працівників органів внутрішніх справ, яких притягнуто до дисциплінарної відповідальності за прокурорськими постановами, тільки десятеро покарані за використання незаконних методів. До речі, далеко не всі потерпілі від міліцейського свавілля скаржаться до прокуратури, тому в цьому випадку теж необхідно робити поправку на латентність цього явища.
Тому загальний висновок такий: статистика щодо незаконного насильства в міліції не може вважатися достовірною, адже не бере до уваги прихованості згаданого феномена, а також тому, що її творять самі правоохоронці.
Не дивно, що під час дослідження, проведеного ХІСД 2011 року, отримано вражаючі результати: 63% опитаних вказали на те, що міліція вдається до незаконного насильства (це майже на п'ять відсотків більше, ніж торік). До речі, у респондентів, які спиралися на власний досвід, ці цифри вищі —76%, а в тих, хто робив висновки з досвіду друзів і знайомих,— 72,8%. Вважають, що працівники ОВС використовують незаконне насильство трохи більш ніж 64 відсотки тих, хто інформацію про діяльність міліції отримує зі ЗМІ. Ствердну відповідь дала така ж кількість осіб, які про діяльність міліції дізнаються від знайомих, котрі там працюють. Найчастіше жертвами насильства стає молодь від 16 до 29 років.
Багаторічний досвід проведення досліджень свідчить, що більшість потерпілих не тільки не повідомляє про факти незаконного насильства до прокуратури, а й боїться говорити про це з тими, хто робить опитування, наголошує Денис Кобзін. Тому експерти доповнюють картину інформацією про те, наскільки часто жертвами ставали друзі, рідні чи знайомі респондентів. Хоч це не дає абсолютно точних даних, але дозволяє відстежити тенденції. Отож у 2010 році дослідники виявили 248 таких випадків (12,4% опитаних), а в 2011-му — 434 (14,5% респондентів).
Як до цієї проблеми ставиться Анатолій Могильов? Під час парламентських слухань у відповідь на виступ менеджера представництва «Міжнародної амністії» в Україні він зазначив: «Якби в своєму виступі чи дослідженні ви сказали про причини, які породжують тортури і насильство в міліції, як їх позбутися, я б став перед вами на коліна».
Півроку тому на засіданні колегії у Львові міністр наголосив: права і свободи людини — це святе, і ніхто ні в який спосіб не має права на них посягати. Приблизно в той же час він запевнив високопоставлену єврочиновницю Ханну Юнкер у тому, що українська міліція не зійде зі шляху дотримання прав людини. Тому було б логічно, якби, розмірковуючи про вибір моделі, за якою слід реформувати систему органів внутрішніх справ, Анатолій Могильов зосереджував увагу не тільки на фінансуванні.
Ніна КЛИМКОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:
- КОЛЕКТОРІВ УНОРМУЮТЬ ЗАКОНОМ
- ЗАПИТУВАЛИ — ВІДПОВІДАЄМО
назад »»»