ДВІ СТИХІЇ ЛЕВКА МАЦІЄВИЧА
На старовинній могильній плиті викарбовано: «Лев Макарович Мацієвич». Тут, біля стін Олександро-Невської лаври, що у Санкт-Петербурзі, знайшла вічний спокій людина, котру будь-яка цивілізована держава вважала б за честь назвати своїм сином....
«— Навіщо ви ризикуєте життям?
— Я людина твереза — усе розраховую.
— Що думає про це дружина?
— Вона літала зі мною.
— Не збагну, яка сила спонукає вас літати?
— Цікаво...»
(З інтерв'ю з Левком Мацієвичем, надрукованому в пресі у 1911 році).
І.
У газетних репортажах і нарисах, дожовтневій літературі й радянської доби Левка Мацієвича — представника давнього козацького роду — змальовують відомим російським авіатором. А він був сином України і безмежно її любив.
Навіть ставши уславленою людиною, Левко при найменшій нагоді намагався відвідати милу його серцю Олександрівку (на Кіровоградщині) — затишне містечко, яке і нині потопає у вишневих садах. Тут він народився і зростав. Батько хлопця працював на цукроварнях, що належали знаменитим цукрозаводчикам і меценатам Терещенкам. Макар Мацієвич був бухгалтером. Чіткість, ґрунтовність, розважливість, притаманні людям цієї професії, передалися і синові Левку.
В архівах збереглася фотографія — Левка проводжають на навчання до Київської гімназії. Це була подія для сім'ї з провінційного містечка. Київ тих часів вабив неповторним колоритом, історичними пам'ятками. Гімназист Левко Мацієвич навчався на Подолі. До наших часів зберігся будинок колишньої гімназії, побудованої коштом Терещенків. У хлопчика була лише одна трійка з російської мови. Що ж, Левко зростав серед співучої української й не зраджував їй ніколи.
Веселий, енергійний гімназист із часом стає серйознішим. Багато читав, особливо Купера, Жуля Верна. По яких світах мандрував Левко в той час, яких вершин сягала його уява? Може, вже тоді бачив себе з крилами? Той час ще настане, а поки він закінчує гімназію і вступає до Харківського технологічного інституту на механічне відділення. Минуть десятиліття, і на стінах Харківського політехнічного інституту (колишнього технологічного) з'явиться меморіальна дошка на честь Левка Мацієвича.
У Харкові в студентські роки міцна дружба звела майбутнього українського авіатора з майбутнім українським письменником-класиком Гнатом Хоткевичем. Зустрінеться тут Левкові ще одна людина — Олександр Коваленко, майбутній флотський офіцер. Згодом він напише у своїх спогадах: «Левко Мацієвич завжди спонукав себе та інших до самоосвіти, критичного ставлення до всього, що становило громадську діяльність, ганьбив поверховість, млявість».
Майбутній авіатор брав участь у молодіжних зібраннях біля пам'ятника Шевченку. Це не залишилося поза увагою каральних органів. Поліцейський чиновник Курлов доповідав начальству: «В бытность студентом Харьковского технологического института Мациевич за участие в публичной демонстрации, проходившей 19 февраля 1901 года в городе Харькове, и ввиду принадлежности к украинской революционной партии по постановлению особого совещания, утвержденного господином министром внутренних дел, был подчинен гласному надзору полиции на один год в городе Севастополе».
ІІ.
Трудова діяльність молодого інженера Левка Мацієвича розпочалася на будівництві крейсера «Очаків». А в 1904 році трагедія Цусіми сколихне імперію. Тихоокеанський флот був знищений японською ескадрою. Загинули й інші військові кораблі, що прийшли на допомогу флоту.
Письменниця, історик авіації Євгенія Корольова (її книги видано в десятках країн) працювала в радянських і закордонних архівах. Вона зібрала унікальні документи — яскраве свідчення становлення вітчизняної авіації. Жінка перша згадала ім'я Левка Мацієвича у радянські часи, розповіла мені, що:
«Великий князь Олександр Михайлович був людиною розумною, дійовою. Він заснував товариство з відбудови флоту. Була навіть проведена всенародна лотерея, гроші з якої пішли на нові бойові кораблі. На численних верфях Малоросії- України було закладено десятки надсучасних крейсерів, лінкорів, підводних човнів. Минуть роки, і ці бойові кораблі під час Великої Вітчизняної війни захищатимуть країну. Саме на будівництві нового флоту сповна розкрився талант інженера Левка Мацієвича...»
Люблячий брат викликав до Севастополя рідних сестер і дав їм освіту. До ювілею Тараса Шевченка на кошти громадян Севастополя були організовані святкування, поставлені любительські спектаклі. Сучасники згадували: «Вистави в Народному домі мали величезний успіх як серед місцевої інтелігенції, так і простого народу. Квитки на галерею, номінальна ціна яких була вісім копійок, перед виставами продавали дрібні спекулянти по 40 копійок і більше...» У виставах грали Левко Мацієвич і його сестри, Олександр Коваленко і Гнат Хоткевич.
То були часи, які згодом назвуть срібним віком. Він відкрив світу багатьох видатних людей. І серед них — Левка Мацієвича. Він створює проекти надсучасних (як для свого часу) підводних човнів. «Справа підводного флоту,— писав Мацієвич у популярному виданні,— може жити власним життям, якщо будуватимемо човни у себе вдома і за нашими проектами».
Водночас Левко Мацієвич пише статтю про Шевченка, листується з Іваном Франком, допомагає Михайлові Коцюбинському збирати матеріали для оповідання «Під мінаретами».
І все ж це був нелегкий період його життя. Розстріляно лейтенанта Шмідта, якого Левко добре знав. На броненосці «Потьомкін» пішов за кордон в еміграцію його близький товариш офіцер Коваленко. Важко було на душі....
ІІІ.
Із документів поліції: «По отбытию срока наказания запрещено местожительство в Санкт-Петербурге впредь до особого распоряжения...»
Проте у північній столиці вже помітили талановитого кораблебудівника, і Левко Мацієвич таки опиняється там. Завідувач підводного плавання імператорського флоту контр-адмірал Щеценкович зазначив: «Корабельный инженер Мациевич, только что окончивший академию и представивший для выполнения академической темы проект подводной лодки, зачислен в учебный отряд подводного плавания и, надо полагать, будет дельным строителем подводных лодок».
У Петербурзі ніжні почуття поєднали Левка Мацієвича й дворянку Олександру Пожидаєву.
Тоді тільки сходила зоря авіації, й талановитого інженера відряджають до Франції у знамениту школу Фармана — вчитися літати, вивчати авіаційну техніку. Водночас Левка Мацієвича призначили керівником групи авіаторів, що прибули разом із ним на стажування. А вони ж були вищі за військовим рангом, ніж Левко Мацієвич. Таланти тоді цінували, незважаючи ні на що! Левкові Мацієвичу уряд доручив придбання авіаційної техніки для потреб царської армії.
Він пише листи додому, є в них такі рядки: «Любий батьку, сиджу у По, бо прийматиму апарат Блеріо. Можливо, виїду до Парижа. Почуваю себе добре — лише роботи і писанини багато...» Писав додому Мацієвич українською...
Опанувавши техніку пілотування, він почав вчити літати співвітчизників. Був серед них і уславлений борець Заїкін. Відомий на той час авіатор Михайло Єфимов (до речі, рідний дядько письменниці Євгенії Корольової) і Левко Мацієвич першими у світі виконали нічний політ.
Зі щоденника Мацієвича: «Літаю на «Фармані», умію на «Соммері», почну вчитися на «Блеріо». Вивчу недоліки існуючих аеропланів, а потім візьмусь за проектування нових... »
Закінчилося перебування у Франції — попереду Петербург. Сюди Левко Мацієвич повернувся вже відомим досвідченим авіатором, про якого із захватом писали тогочасні газети:
«Краща посадка — тріумф Мацієвича! Лише один метр вісімдесят п'ять сантиметрів відокремлює центр білого круга від місця його посадки». «Білявий, з короткими вусами, міцно стиснутими губами — ознакою сильної волі, великими відкритими очима — він увесь втілення честі, відвертості, коректності, енергії».
То був льотчик-трудівник. Літав надзвичайно багато: лише під час авіаційного свята налітав близько шести годин. Нечувано для тих часів. Крім усього, Левко Макарович установив рекорд на дальність польоту аероплана з пасажиром на борту.
Серед відомих політичних діячів, письменників, членів царської родини було надзвичайно модним підніматися в повітря з першими авіаторами, демонструючи в такий спосіб відвагу і завойовуючи авторитет серед широкої громадськості. На борту літака, який пілотував Мацієвич, піднімався у повітря і прем'єр-міністр Росії Петро Столипін.
ІV.
Зоря Мацієвича сходить усе вище. Рекорд за рекордом. Водночас він працює над удосконаленням авіаційної техніки, розробляє проекти авіаносця і літаків, що можуть сідати на нього.
Здавалося, у нього було все: молодість, талант, кохана красуня-дружина, величезний авторитет серед колег, неймовірний успіх у широкої публіки, шана можновладців. Але... В історичних архівах є фото. Він сидить у літаку, як завжди спокійний, зібраний, і дивиться на нас. Крізь час... Зараз йому злітати. Востаннє! То був тренувальний політ. Тривало авіаційне свято, і Левко Мацієвич у черговий раз мав продемонструвати свою неперевершену майстерність перед сотнями тисяч людей.
Ось як описують репортери трагедію, що розігралася у небі: «Літак Мацієвича піднявся на висоту близько 500 метрів, на мить ніби застиг у повітрі, потім клюнув носом і стрімко понісся до землі. Найжахливіше було те, що з літального апарата випав авіатор, досягнувши поверхні землі раніше, ніж його літак».
Трагедію бачив увесь Санкт-Петербург, у тому числі дружина Мацієвича, яка знепритомніла.
Комісія експертів, що вивчала причини катастрофи, дійшла висновку: не витримав трос, натягнутий між крилами літака, й уривком його було пошкоджено гвинт і систему управління літального апарата.
У ті часи апарати були ненадійні. Пілот сидів незафіксований, практично на звичайному стільці.
Це була велика втрата. Левко Макарович започаткував трагічний список сміливців, які на зорі авіації віддали своє життя в ім'я освоєння повітряного океану.
Уражений смертю авіатора, актор санкт-петербурзького театру Гліб Котельников винайшов парашут, який уже широко застосовували під час Першої світової війни.
Попрощатися з авіатором вийшов увесь Петербург. На вінку від великого князя Олександра Михайловича був напис: «Сміливій людині, моєму найкращому помічникові капітану Мацієвичу». Вінок від тодішнього прем'єр-міністра Росії Столипіна: «Жертві долі й відваги».
Поліцейський чиновник Курлов доповідав: «Инициатива возложения венка от Украинской громады принадлежит мещанину города Полтава Симону Петлюре».
Український поет і драматург Олександр Олесь писав у газетному нарисі: «Ми повинні самі з почуттям глибокого здивування і гордості вшанувати пам'ять Мацієвича і в самому серці України, у Києві, поставити йому принаймні бюст».
Варто було б прочитати ці рядки нашим можновладцям і не тільки.
Дві стихії були крилами Левка Мацієвича — море і небо. Друга забрала життя сміливця. Та є повір'я, що льотчики не помирають. Вони злітають до зірок.
А безсмертні справи Левка Мацієвича, льотчика-аса часів Першої світової війни Євграфа Крутеня (теж козацького роду), якого поховано на Лук'янівському цвинтарі поруч із видатним автором «мертвої петлі» й першого у світі тарана Петром Нестеровим, уславлених авіаконструкторів Ігоря Сікорського, Олега Антонова і Петра Балабуєва, інших видатних особистостей, які пішли у вічність, продовжують наші сучасники.
Володимир КОЛОДЯЖНИЙ
також у паперовій версії читайте:
назад »»»