ГІМН МОЛОДІ ДЕВ'ЯНОСТИХ
Парадокси нашого життя на сцені переплітаються так природно й віртуозно, що раптом зникає відчуття перебування в театрі. Комічне й трагічне, абсурд і фантасмагорія, гротеск... І все це — у прем'єрному спектаклі «Гімн демократичної молоді» Національного академічного драматичного театру імені І. Франка за прозою Сергія Жадана, твори якого набувають усе більшої популярності.
Ідея поставити хорошу сучасну виставу для широкого кола глядачів, зокрема й молоді, на першій драматичній сцені держави виникла давно. Шукали якісний матеріал. Врешті запропонували співпрацю одному з найвідоміших письменників сьогодення, харків'янину Сергієві Жадану. Зробити п'єсу з його повістей та оповідань виявилося непросто, адже треба було з не вельми театральної прози, за словами режисера Юрія Одинокого, «витягти м'ясо».
Режисер-постановник вистави та один з авторів інсценівки Юрій Одинокий розповідає: «Спеціально для Театру імені І. Франка писалася оригінальна п'єса за мотивами повістей Сергія Жадана. Автор створив ексклюзивно для цієї вистави нові сцени, образи. Працювали над інсценівкою два роки».
Перед прем'єрою Юрія Одинокого багато запитували, як розв'язана у виставі проблема вживання нецензурної лексики, якої чимало в текстах Сергія Жадана.
«Знаєте, я вирішив: переді мною ніхто не вживав на цій сцені нецензурних слів, і я не хочу бути першим,— відповів режисер.— До того ж актори не хотіли говорити ці слова, які відволікали б їх від гри, навіювали думки, що це просто слово заради слова. Франківці хочуть завойовувати зал грою, а не матюком. Жадан з нашою думкою погодився».
Тепер, коли вистава «Гімн демократичної молоді» вже пройшла перші випробування глядачевим залом, можна стверджувати, що вона, найімовірніше, стане одним із франківських хітів.
Ідеться в ній про напружені й драматичні 1990-ті — час, який безжально ламав долі багатьох наших співвітчизників. Більшість була змушена виживати, і часто не лишалося жодного іншого виходу, як іти в бізнес. Навіть для тих, кого ця сфера зовсім не вабила...
Так сталося і з головними героями «Гімну демократичної молоді». Гога (Георгій Давидович) і Сан Санич теж не від того, щоб відійти від торгівлі телеапаратурою та гіпсокартоном. І час від часу вони такі спроби роблять. Але...всевладний бізнес знову повертає їх у свої залізні обійми. Примхливі вітри долі то зводять, то розлучають друзів. Одним з етапів їхньої співпраці стає... відкриття гей-клубу (тобто «Клубу екзотичного відпочинку»). Ініціатором та третім учасником цієї авантюри є арт-директор клубу Славік.
Відтоді й починається ціла низка трагікомічних пригод. Недаремно і жанр спектаклю — трагікомедія. У цьому каскаді подій виявляється, що представники отієї секс-меншини, для якої відкрився клуб, часом бувають більш моральними, ніж завідувачка міського управління культури або проповідник з Австралії, котрий приїхав завоювати Україну Словом Божим і своїм.
Метаморфози пострадянського бізнесу — то лише одна тема вистави. Паралельно проходить інша — любов. Бо жодні, навіть найпрагматичніші часи не здатні знищити в людині таке природне бажання кохати й бути коханими. Лірична історія почуттів Марти і Сан Санича зворушує глядачів. Сцени тих коротких миттєвостей, коли вони разом, викликають довгу, розчулену тишу. Ця тиша, а подекуди й сльози, охоплюють багатьох, коли все втрачено, і герой лишився, мов одна половинка, якій так бракує другої... Просто вона летіла на своєму божевільному мопеді, вона так поспішала любити його!..
У цій іронічно-ліричній виставі є багато місця для акторської фантазії, імпровізації. І франківці використовують ці можливості.
Завжди непередбачувана Людмила Смородіна в ролі чиновниці Валентини Валентинівни не офіційно-брутальна, а така собі в міру казенна, з простонародною родзинкою. І щось у ній симпатичне все одно є. Чудовий образ пастора-місіонера створюють Олексій Богданович і Назар Задніпровський. У вдачі пастора-Задніпровського багато лукавства, а Богданович зображує свого героя звичайною людиною, просто в нього такий бізнес... Гарно зіграними є також ролі Дмитра Рибалевського (Сан Санич), Ксенії Баша-Довженко (Марта), Олега Стальчука (Гога), Остапа Ступки (Славік).
Візуальний образ вистави вдало створює сценічне оформлення (художник-постановник Віктор Шульга) — багатоповерхівка з відокремленими прямокутниками-клітинками кожного помешкання, а в глибині сцени — гнітюча темрява. Лише час від часу в ній засвічуються вогники. Вони віщують якісь новини — хороші й не дуже...
Тетяна КРОП
також у паперовій версії читайте:
- У КИЄВІ ТРИВАЄ 41-й КМКФ «МОЛОДІСТЬ»
- БОРИСА ОЛІЙНИКА ВИСУНУТЬ НА НОБЕЛІВСЬКУ ПРЕМІЮ
- У КИЄВІ ПРОЙДЕ «МЕДВІН: КНИЖКОВИЙ СВІТ-2011»
- БРАВІССІМО, ПАНЕ ФЕРЕНЦЕ!
назад »»»