ЗА МЕЖАМИ ПАМ'ЯТІ...
Виходячи з офіційних даних, оприлюднених на парламентських слуханнях у зв'язку з 25-літтям Чорнобильської катастрофи, 2210605 осіб українського населення визнано потерпілими внаслідок аварії на ЧАЕС. Потерпілими визнано і більш як дві тисячі населених пунктів. Різко зростає число «чорнобильців»-інвалідів першої групи. Якщо в 1991 році їх було трохи більш ніж дві тисячі, то тепер — 113 тисяч, і з кожним роком ця категорія збільшується. Досі понад 39 тисяч родин потребують житла. Державним бюджетом на 2011 рік передбачено на «чорнобильські» проблеми лише сім мільярдів гривень.
Поки що немає і натяку на систему подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, що поєднувала б усі напрями — соціальний захист і реабілітацію постраждалого населення, екологічне оздоровлення радіаційно заражених територій. Про яку участь держави в долі особи можна говорити, якщо, за словами омбудсмана Ніни Карпачової, на лікування одного «чорнобильця» передбачається... 2,5 гривні на рік. За даними Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Союз Чорнобиль України», «чорнобильські» пенсії за рівнем на 19-му місці серед усіх соціальних груп, представлених у суспільстві. А в цей час із життя ідуть ліквідатори й зростає захворюваність дітей на рак щитоподібної залози.
Протягом останніх двох років не проводять дозиметричну паспортизацію населених пунктів, що належать до зон радіоактивного забруднення. Немає єдиної державної системи контролю й обліку індивідуальних доз опромінення населення.
На цьому тлі дивним виглядає оптимізм українців щодо атомної енергетики, а, може, вони вже звикнулися за останні 25 років із думкою, що завжди залишаться наодинці з наслідками будь-яких бід?
Альтернативним джерелам — попутного вітру
До 25-ліття Чорнобильської катастрофи американські компанії Benenson Strategy Group і First International Resources провели опитування населення України, Франції, Німеччини, Угорщини, Польщі, Швеції й Великої Британії. Вивчалося, як їхні громадяни сприймають Чорнобильську катастрофу, оцінюють її наслідки. Дослідників також цікавила думка жителів цих країн щодо перспектив розвитку атомної енергетики.
Катастрофа в Японії внесла серйозні корективи в сприйняття загроз, що несе атомна енергетика. Населення багатьох європейських країн виступило проти подальшого використання «мирного» атома, змушуючи свої уряди посилювати контроль над безпекою місцевих АЕС.
Багато європейців, як і українці, думають, що Чорнобильська катастрофа продовжує негативно впливати на здоров'я людей. З-поміж опитаних громадян Угорщини, Польщі й Франції переважна більшість (86–89%) вважає: в результаті чорнобильської трагедії здоров'я населення їхньої країни «сильно» або «трохи» постраждало. 71% французів вважають, що наслідки аварії досі продовжують шкодити здоров'ю населення країни. Так само вважають 65% угорців і 47% поляків. Не менш ніж 20% респондентів із Німеччини, Швеції й Великої Британії вважають, що і тепер наслідки аварії позначаються на здоров'ї жителів їхніх держав.
Серед опитаних українців половина (49%) вказали, що вони чи особисто їхні близькі й друзі безпосередньо постраждали від наслідків Чорнобиля. Особливо багато потерпілих з-поміж жителів центральних областей (66%). Практично всі (98%) українці вважають: катастрофа в квітні 1986 року заподіяла їхньому здоров'ю велику шкоду. Крім того, половина (55%) респондентів думає, що наслідки аварії й нині завдають здоров'ю українців великої шкоди, а третина (29%) вважає, що «деякої» шкоди.
Дві третини українських громадян (69%) негативно оцінює те, як проводилися роботи з очищення територій, забруднених радіоактивними відходами, і тільки 9% оцінює роботи позитивно. Ще гірше оцінюється те, як допомагали потерпілим — три чверті (76%) опитаних українців переконана, що вона була недостатня. Тільки 5% оцінюють надання допомоги як «відмінне» і «добре». Схожої думки дотримуються й європейці — вони переважно негативно оцінюють те, як було організовано допомогу потерпілим і проводилися роботи з очищення заражених територій. Думка французів, наприклад, цілком збігається з думкою українців.
Характерно, що ідея розширення використання атомної енергії ще до трагічних подій в Японії не була популярною в європейських країнах. Серед жителів Німеччини тільки 12% респондентів висловили думку, що Європа повинна більше інвестувати в атомну енергетику, водночас як за скорочення інвестицій — 70%. У Франції ці показники були відповідно 20 і 46%. У Швеції, Угорщині й Польщі спостерігався паритет прихильників збільшення інвестицій в атомну енергетику і тих, хто — за скорочення інвестицій. Тільки у Великій Британії фіксувалося домінування прихильників активного інвестування в атомну енергетику (відповідно 39 і 25%).
В Україні число прихильників збільшення інвестицій в атомну енергетику становило 35% опитаних, прихильників скорочення інвестицій — 18, а тих, хто наполягав на збереженні існуючих обсягів інвестицій,— 25%. Серед українців значно більше тих, хто підтримує розширення використання альтернативних і традиційних джерел енергії. За збільшення інвестицій у виробництво енергії на основі використання сили вітру висловилися 71% респондентів, за використання природного газу — 63, за використання нафти і вугілля відповідно 51 і 48%. Таким чином, українці віддають перевагу більш безпечним у їхньому розумінні джерелам енергії.
Які аргументи в українців на користь розвитку атомної енергетики? Її розширення може стимулювати розвиток економіки (на це вказали 57% респондентів); воно дозволить країні стати більш енергонезалежною, зміцнить національну безпеку (54%); допоможе зменшити залежність від природного газу і збитків, пов'язаних зі зростанням цін на газ (53%). Половина опитаних вважала атомну енергію екологічно чистим і дешевим джерелом енергії. Цей аргумент на момент опитування (до катастрофи в Японії) був популярний і в європейців.
Прагматизм переважує
Результати дослідження коментує керівник соціологічних програм Центру соціальних досліджень «Софія» Олександр Левцун:
— Незважаючи на важку психологічну спадщину Чорнобиля, населення України визнає, що нині атомна енергетика важлива для економіки. У державі половину електроенергії виробляють на атомних електростанціях, і вона вдвічі дешевша від тієї, що виробляють на теплових станціях. Від атомної енергетики не можна відмовитися одразу, тим паче в умовах економічної кризи,— можна тільки підсилювати безпеку об'єктів, більш суворо контролювати роботу станцій.
Пошук альтернатив — справа майбутнього. Поки альтернативні джерела енергії здебільшого економічно неконкурентоспроможні. Після трагедії на «Фукусімі» Європу охопили виступи проти використання атомної енергії. В Україні також створено ініціативні групи, що виступають проти добудови Хмельницької й Рівненській АЕС. Одначе така протестна реакція ситуативна. Після Чорнобильської катастрофи також були виступи представників екологічних організацій з вимогами відмовитися від використання «мирного» атома.
Та економічні проблеми відсунули ідею переходу на альтернативні джерела енергії на другий план. В умовах найгострішої економічної кризи суспільній думці також доведеться змиритися з розширенням використання атомної енергії. Поки атомній енергетиці не буде знайдено економічно виправданої альтернативи, ставлення населення до проблеми залишиться традиційним: настрої щодо використання АЕС будуть стримано негативні, за виникнення аварій вони зростатимуть, набуваючи форм протестних виступів, далі збурювання поступово спадатимуть. При цьому влада буде всіляко демонструвати зусилля, спрямовані на суворість контролю за безпекою ядерних об'єктів. На це виділятимуть гроші, за це проголосують законодавці. Проте доти, доки електроенергія, отримана на АЕС, залишатиметься найдешевшою, «мирний» атом буде пріоритетним джерелом одержання енергії, й громадська думка із цим миритиметься.
Світ не виніс уроку
Вивчаючи проблему соціальних наслідків Чорнобильської катастрофи, соціологи Центру соціальних експертиз Інституту соціології НАНУ дійшли висновку, що розвиток атомної енергетики в нашій країні може викликати неабиякий опір у суспільстві. Оскільки ця галузь інформаційно закрита, українці не мають можливостей активного суспільного контролю над нею. До того ж люди бачать і знають, що проблеми більш ніж двох мільйонів потерпілих від Чорнобильської катастрофи втратили свою актуальність в очах влади, і програми відродження нормальної життєдіяльності на заражених радіонуклідами територіях виконуються лише частково.
Як компенсацію за потенційний ризик громадяни України, що живуть у безпосередній близькості від АЕС, хотіли б одержувати можливість регулярних медико-профілактичних обстежень (64%), безплатне санаторно-курортне оздоровлення (59), щомісячні грошові компенсації (48%). Доступ до інформації про радіаційну ситуацію хотів би отримувати лише кожен п'ятий, а тільки 18% вважають, що за дотриманням правил безпеки на станції слід установити громадський контроль. Чи сприятиме переживання усім світом трагедії в Японії зростанню активності українців, а також чи буде привернуто увагу суспільства до проблем чорнобильців, що не розв'язуються десятиліттями,— питання питань. Зрозуміло одне: суспільство забуває про чорнобильську трагедію, залишаючи за межами пам'яті і ліквідаторів аварії, і переселенців, і самоселів.
— Чорнобиль забувається — і зникає страх. У 1992 році 47% українського населення боялися наслідків Чорнобильської катастрофи, зараз тільки 16%. Хоч у зв'язку з трагедією на «Фукусімі» їхнє число може збільшитися,— вважає завідувач відділу Інституту соціології НАНУ, доктор економіки і соціології Юрій Саєнко.— А те, що ми забуваємо про потерпілих, і передовсім про ліквідаторів,— це погано. Мільйони потерпілих живуть на заражених радіонуклідами територіях в атмосфері «зупиненого життя». На жаль, світ не виніс уроку з Чорнобильської трагедії, антиекологічна діяльність людини продовжує набирати обертів. Паралельно одержуємо ланцюг природних катастроф, що часто детонуються діяльністю людини, що зараз становить головну небезпеку для всього сущого. Його ім'я — «гомо комфортус», він не може спинитися в процесі створення для себе дедалі більш комфортних умов. Людство можна врятувати в єдності, але глобалізація стає об'єднанням країн не задля того, щоб разом виживати, а для того, щоб одержувати надприбутки.
А щодо Чорнобильської катастрофи, тут важливо правильно розуміти ефективність боротьби з її наслідками. Головний критерій ліквідації цих наслідків — соціальний. Соціальна реабілітація людини. Крім соціології, соціальне самопочуття цієї людини ніхто не досліджує. Ніхто не звертає на це уваги. Саме тому, що на соціальну реабілітацію людей потрібно виділяти колосальні гроші — потрібно мати методики реабілітації соціуму, мільйонів людей. У Київській та Житомирській областях діють п'ять центрів соціально-економічної реабілітації потерпілих, створених з ініціативи ЮНЕСКО (зараз є тенденція до переведення їх на місцевий бюджет), але це — крапля в морі.
Вісімдесят відсотків потерпілих вважають, що постраждали від Чорнобиля назавжди. Переселенці за двадцять п'ять років прижилися на нових місцях, переживши заздрість нових односільчан, бо для них споруджували будинки, один час привозили «чисті» продукти. Дотепер місцеві жителі бачать у них конкурентів у «боротьбі» за робочі місця. Зараз для переселенців скоротили державну допомогу — так їм «допомогли» остаточно увійти в злиденний соціум «чистих» територій.
Потерпілі зазначають, що передусім їм потрібна інформація про стан навколишнього середовища в районі чи населеному пункті, про рівень забруднення радіонуклідами продуктів, про оздоровлення, вплив невеликих доз радіації на здоров'я, про можливості працевлаштування. Нестачу цієї інформації люди відчувають найгостріше, отже, вони самі повинні домагатися того, що їм належить за законом. Проте вони продовжують жити в соціальному винятку, виховувати там дітей: у багатьох населених пунктах не можна нічого будувати, економіка не розвивається. Там страшна бідність і безініціативність, а менталітет бідної людини руйнівний. Люди виживають самі, державної програми відродження життя в постраждалих регіонах немає, і це — лихо. На соціальні програми держава не виділяє коштів.
Радіація — погано, бідність — ще гірше
— Люди, що живуть на заражених радіонуклідами територіях, здебільшого думають не про те, як захиститися від радіації, а про те, що бідність під час кризи, особливо на селі,— це значно гірше. А тут одне накладається на друге,— розповідає старший науковий співробітник Інституту соціології НАНУ Наталія Ходоровська.— Умови життя більшості потерпілих сформували зачароване коло обмежених можливостей, у якому не вирішують проблеми зі здоров'ям дорослих і дітей, працевлаштуванням, медициною, інфраструктурою, доступом до інформації та освіти. Навіть у тоталітарній Білорусі районні санепідемстанції регулярно виміряють рівень радіаційного зараження навколишнього середовища і продуктів, а у нас гору бере безконтрольність.
Від 2002 року Чорнобильська програма відродження і розвитку ООН допомагає постраждалому населенню Київської, Чернігівської, Житомирської і Рівненської областей об'єднуватися на місцях у громади, адже члени таких громад — ініціативні люди, здатні інформацію добувати, розвивати інфраструктуру свого населеного пункту. Представники програми приїжджали в конкретний район, вибирали село, в якому є молодь, укладали договір між сільрадою, активістами майбутньої громади і райдержадміністрацією. Третину грошей на розвиток села давала програма, третину — райдержадміністрація чи спонсори, а внеском членів громади була праця. Фінансування виділяли під проекти, підготовлені селянами: це і ремонт доріг, і проведення газу, і ремонт, і обладнання ФАПів. Деякі територіальні громади створювали без підтримки програми, самоорганізаційно, у Любечі Чернігівської області утворилася асоціація громад, що виграла грантове фінансування у всеукраїнському конкурсі проектів.
Від 1992-го до 2007 рр. ми вивчали соціальне самопочуття самоселів — і воно було кращим, ніж у переселенців: люди зазначали, що катастрофа зруйнувала їхнє життя, але вони самостійно вирішили не залишати рідні місця. Зараз у зоні відчуження живуть близько чотирьохсот осіб.
Хоч люди говорять про «чорнобильський» фактор як основний у погіршенні свого здоров'я, їхня проблема не тільки в радіації, а й у соціальному чиннику. В «другій зоні» заборонено інвестувати кошти в економіку — це «вбиті» райони, що не розвиваються.
Яна ЛАДОМСЬКА
також у паперовій версії читайте:
назад »»»