НАРОДЖЕНИЙ ДЛЯ ПОЛЬОТУ
В Україні відзначають 65-річчя від часу утворення колективу — флагмана вітчизняного авіабудування — державного підприємства «Антонов». Наша розповідь про людину, яка була його першим керівником, дала своє ім'я і фірмі, і сімейству крилатих машин.
За його словами, варто лише раз поглянути на літак, щоб сказати, як він полетить. Якщо крилата машина красива — це значить, що в неї вкладено душу, талант і високу мрію. Такий літак матиме щасливе життя. Краса була головною надихаючою пристрастю конструктора.
Здавалося б, нам здавна знайомий життєпис Олега Костянтиновича Антонова, не просто благополучного, а славетного радянського авіаконструктора, Героя Соціалістичної Праці, всесоюзного й українського академіка, лауреата. Склалася думка, що він — людина, цілковито інтегрована системою і призвичаєна грати лише за правилами цієї системи. Але то — лише парадний радянський портрет академіка-орденоносця.
...Він народився 7 лютого 1906 року в селі Тройці Московської губернії. Навчався у Саратовській трудовій школі та Ленінградському політехнічному інституті. У Саратові 18-річний Антонов побудував із фанери свій перший планер власної конструкції.
У травні 1946-го він організував у Новосибірську Конструкторське бюро літакобудування (нині — АНТК імені Антонова), одночасно очолював Сибірський науково-дослідний інститут авіації. 1952 року конструктор разом зі своїм бюро переїхав до Києва, започаткував тут серію літаків «Антонов», заснував сучасну школу літакобудування. Ним самим та під його керівництвом було спроектовано близько сорока моделей навчальних та спортивних планерів, розроблено і запущено у виробництво пасажирські та транспортні літаки п'ятнадцяти типів.
У 1965 році він приєднався до одного з відкритих листів протесту проти арештів активістів українського руху — «інтелігенції, що прокинулася». Тодішня українська дисидентська спільнота, яка ще не знала, що вона, виявляється, є «націоналістичним охвістям та п'ятою колоною світового імперіалізму», звернулася до нього, оскільки була впевнена — він людина честі, яка уникає будь-якої двозначності щодо «доцільності» та безпеки. Врешті найавторитетніших «підписантів» викликали до ЦК КПУ, умовляли, погрожували. Але і Михайло Стельмах, і Андрій Малишко, і Платон Майборода, і Олег Антонов підтвердили свій протест.
Окрім того, саме Олег Антонов узяв до себе в середині 70-х років коректором заводської багатотиражки Івана Дзюбу після того, як останнього випустили з ув'язнення. Владі був потрібен Дзюба-дармоїд, непрацевлаштований, щоб вислати його з Києва, а то й знову кинути за ґрати. Очевидно, місце коректора — це був максимум, який міг собі дозволити навіть славетний авіаконструктор за доби Щербицького. Але й цей «мінімальний максимум» вартує багато.
Помер Олег Костянтинович 4 квітня 1984 року в Києві. І вже після його смерті Україна і світ познайомилися з багатьма унікальними моделями літаків: школа Антонова працює.
Він створив чудові транспортні (головним чином — військово-транспортні), пасажирські, сільськогосподарські, санітарні та фоторозвідувальні літаки — уславлений Ан-2 («кукурузник»), широко відомі Ан-8, Ан-24, Ан-28, Ан-22 («Антей»), Ан-124 («Руслан»). Серед його революційних проектів — один із найбільших у світі гідролітаків, унікальний на той час реактивний винищувач і навіть... летючий танк.
Ідея додати танкові крила, щоб його можна було закидати у ворожий тил у складі десантних груп, народилася у самого Антонова. Утім, дозвіл втілити цю ідею він одержав лише наприкінці 1941 року. Проект був створений за два тижні, але сам «крилатий танк» (модель «КТ») був побудований лише влітку 1942 року. Суть проекту така: до легкого танка, який використовується як фюзеляж, додається спрощений планер для буксирування. Важкий бомбардувальник піднімає крилатий танк у повітря, тягне його на тросі — танк приземлюється на своїх власних крилах, скидає їх — і одразу готовий до бою. Випробування засвідчили: для успішного буксирування крилатого танка потрібен потужний дальній бомбардувальник. На той час у Радянському Союзі таким літаком був лише Пе-8. Але цих літаків було всього кілька десятків, і всі вони були зайняті на далеких рейдах углиб Німеччини. І хоч сама можливість створення такої конструкції була наочно доведена, роботи по крилатому танку було згорнуто.
Непотрібний виявився і надлегкий літак зв'язку, якому вистачило б невеличкої галявини для злету й посадки. Він був скопійований Антоновим за три місяці з німецького «Фізелер штьорху». Але цього разу причина була інша: особистий радник Сталіна з питань авіабудування конструктор, генерал-полковник Яковлєв сам зайнявся таким копіюванням. І не біда, що витратив на це значно більше часу, і що літак виявився не надто вдалим. Головне, що замовлення на серійне виробництво одержав сановний (хоч, безумовно, талановитий) конструктор, а не молодий провінційний вискочень.
Інша маловідома сторінка конструкторської діяльності Олега Антонова — створення реактивного винищувача за схемою «літаюче крило». Перший варіант винищувача «М» («Маша», як його між собою називали конструктори) був готовий 1947 року. Незабаром проект переробили, на літак було поставлено потужніші двигуни, і літаючий планер-макет винищувача готувався до льотних випробувань. Та напередодні першого польоту з Москви надійшла вказівка: роботи припинити, документи здати до архіву, планер-макет знищити. І про «літаюче крило» забули... Аж поки американці у 70-х не воскресили цю схему бойових літаків, створивши свої суперлітаки B-2 (Spirit) та F-117 за схемою «літаюче крило» та технологією «стелс».
Тому й не дивно, що Антонов із радістю прийняв пропозицію переїхати до України, аби відродити фактично знищену українську школу авіабудування. Проблеми авіаційної галузі Сталін вирішував особисто. Не дивно, що в СРСР «проспали» перехід до реактивної авіації у першій половині 40-х. А підняти цю справу було кому. Напередодні Другої світової війни реактивними та ракетними літаками займалися у Москві Корольов, Березняк, Черановський, Ісаєв, у Харкові — Єрьоменко, Лозино-Лозинський. Не кажучи вже про могутню вітчизняну базу реактивного двигунобудування. В Україні у цій галузі працював видатний конструктор Архип Люлька. Проте до серійного випуску дійти конструкторам так і не вдалося — їм просто не дали цього зробити.
Часи змінилися, але не методи «управління». Олег Антонов залишив Україні конструкторське бюро, яке вже після смерті генерального конструктора створило літаки світового класу Ан-140, Ан-225 «Мрія» та Ан-70 — машини, які випередили час і вважаються кращими у своїх класах. І водночас віддача цього авіаційного науково-технічного комплексу могла б бути незрівнянно більшою...
Андрій ШЕСТАКОВ
також у паперовій версії читайте:
- ЗІРКА ОПЕРНОЇ СЦЕНИ
назад »»»