ЗЕМЛЯ. РЕФОРМА. СЕЛЯНИН
Центр соціальних експертиз Інституту соціології НАНУ спільно з Державним агентством земельних ресурсів провели ґрунтовне соціологічне дослідження. Його мета — оцінювання українськими селянами земельної реформи. Було опитано як рядових селян, так і фермерів, керівників сільгосппідприємств та голів сільських і селищних рад.
Прибутки і видатки
Головним наслідком реформи земельних відносин респонденти вважають набуття земельної власності, а отже, збільшення рівня доходів. Кількість селян, що засвідчують існування позитивних наслідків (47,8%), більш як у п'ять разів перевищує кількість тих, хто вважає ці наслідки негативними (8,7). Найчастіше в особистій власності селянина є один земельний пай (у 69,9 респондентів) або два земельні паї (у 18,8%).
Вказали на те, що отримали державний акт на земельний пай 84,6% опитаних. Не мають документа, що засвідчує право власності на землю,— 6,3%. Значним недоліком проведення земельної реформи є те, що кадастрові номери не присвоювалися землі селян одночасно з наданням їм державного акта на пай — це суттєво спростило б їм життя. Адже бюрократичну тяганину на наших забур'янених теренах ще ніхто не скасовував: колись оформлення тих же державних актів було безплатним, а нині коштує близько 412 гривень. До того ж від моменту подачі заяви до отримання акта в середньому проходить близько 259 днів. Тож невідомо, як справа піде з присвоєнням селянській землі кадастрових номерів.
Найпоширенішими організаційно-правовими формами сільгосппідприємств є товариства з обмеженою відповідальністю та приватно-орендні підприємства, орендодавцями найчастіше є власники земельних паїв. У середньому термін оренди землі у приватних осіб становить 8,7 року (мінімальний — один рік, максимальний — 49 років). Готівкою отримує орендну плату третина респондентів, кожний п'ятий вказує на комбіновану систему орендної плати — натурою та грішми, половина отримує орендну плату натурою. Збільшується кількість і фермерських господарств, і сільгосппідприємств, які оцінюють стан своїх справ як «стабільність з елементами зростання» — 53,5%, проте немало (35,6) вказують на «стабільність без розвитку, з елементами стагнації». Стрімко розвиваються всього 4,5% підприємств та господарств, занепадають — 5,5%.
Відбулося значне зменшення обсягу кредитування сільськогосподарського бізнесу. У двох третинах випадків респонденти не лише не вважають кредитні установи рівноправними партнерами, а й часто розглядають їх як «силу, що паразитує на сільгоспвиробництві».
Основним напрямом діяльності фермерських господарств і сільгосппідприємств є рослинництво. Тваринництво продовжує залишатися головним джерелом прибутків усього для 7,3% фермерських господарств і для 9,5% сільгосппідприємств.
— Відсутність позитивної динаміки у тваринництві, на мою думку, пов'язана з тим, що права власності у нас часто невизначені і дуже часто можуть бути піддані сумніву,— вважає старший науковий співробітник Інституту соціології НАНУ Олександр Гончарук.— Люди зі сфери сільгоспвиробництва, зазвичай, працюють там, де відносно невеликі капітальні затрати. Якщо права власності будуть піддані сумніву або й просто проігноровані, то можна продати техніку, товарно-матеріальні цінності і вийти з бізнесу з мінімальними втратами. А коли людина будує капітальні споруди, вона повинна бути впевнена, що простоять вони щонайменше 30 років, і ніхто їх не забере як орендовану землю. Тут слід мати або надійну оренду, або скуповувати землю, бо завжди є небезпека втратити кормову базу для худоби. А вода, очисні споруди, організація зоотехнічної та ветеринарної служб — це також великі затрати, які вимагають стабільності на десятки років. Негарантовані права є найбільшою, на мою думку, перешкодою для розвитку тваринництва.
Дефіцит статків
Результати соціологічного опитування селян — власників земельних ділянок (опитано 1600 селян в усіх областях України та в АР Крим) виявилися досить невтішними. Найбільш численною віковою групою виявилися респонденти у віці 40–49 та понад 70 років. Найбільше на селі пенсіоне рів — 42,4%, безробітних — 7,5. При цьому 38,3 опитаних вважають себе бідними, 4,4 — злиденними. Жоден не зараховує себе до багатих. Значно зменшилася кількість сімей, матеріальне становище яких респонденти оцінюють як «середнє» (з 69,1% 2010 року до 54,9 — у 2011 році). Зростання кількості бідних відбулося за рахунок зменшення кількості «середніх». Заможними назвали себе 1,9% селян.
Зросла кількість противників ринку земель сільськогосподарського призначення — загальна кількість їх становить 51,5%, серед фермерів — 43,5, серед керівників сільгосппідприємств — 44,2%. Відповідно, решту можна зарахувати до прихильників ринку землі. Кількість прихильників мораторію на купівлю-продаж земель за рік збільшилася від 30,4 до 56 відсотків.
«Я за ринок землі, коли будуть створені належні умови для цього»,— стверджують 18,7% опитаних. «Земля має бути у вільній купівлі-продажу тільки для громадян України»,— переконані 12,5%. «Земля може продаватися і купуватися лише жителями громади»,— вважають 13,2%. «Слід дозволити вільну купівлю-продаж, незалежно від громадянства»,— відповіли 3,1%. Не знайшли відповіді на запитання 1% опитаних.
Якими ж виявилися аргументи селян проти скасування мораторію на купівлю-продаж землі? «Приїдуть іноземці і скуплять всю нашу землю»,— так висловилося 44,2% респондентів. «Бізнесмени скуплять усю нашу землю, і для місцевих жителів не буде роботи» — 39,1%. «Це наша земля, і нічого продавати її чужим людям» — 35,4%. «Торгувати землею не можна, тому що це — власність усього народу»,— 28,7%. «У нас грошей немає, отже, ми її не купимо»,— 23,3%. «Нам пропонують надто малу ціну на землю»,— 19,2%. «Торгувати землею гріх»,— 13,6%.
Якщо мораторій буде скасовано, здадуть свої землі в оренду 68,5% селян, продадуть — 11,2, приєднають до особистого селянського господарства і оброблятимуть самостійно — 9,8, подарують — 6,3, створять фермерське господарство — 3,1, обміняють на якісь матеріальні речі — 1,2, передадуть до статутного фонду сільгосппідприємства — 0,8% селян. Заявили про своє бажання придбати земельний пай 18,7% опитаних.
Яким чином селяни зараз розпоряджаються своєю землею? Здали її в оренду 80,4% опитаних, приєднали до особистого господарства та обробляють самостійно — 11,9, нічого не робили і не обробляють землю — 3,8, створили фермерське господарство — 1,4, подарували — 1,3, продали — 0,6, обміняли — 0,5%.
На думку селян, найбільше зацікавлені у скасуванні мораторію: політики і депутати (52,7%), українські бізнесмени (48,1), іноземні громадяни (20,5), іноземні фірми (13,6), власники земельних паїв (10,7), сільські жителі (10,6), сільська влада (10,1), фермери (7,8), банки (7), районна влада (2,9), мешканці України (2), пенсіонери (1,9), міські жителі (0,8%).
Інформаційна посуха
До речі, джерелами актуальних новин у сфері земельних відносин селяни називають... відомості, які приносять їм родичі, знайомі, сусіди (59,3%), сільський (селищний) голова (37,3), телебачення (45,4), керівник сільгосппідприємства (17,4), інтернет (5,9%). Селяни зазначають, що їм не вистачає інформації: про права власників землі, земельне законодавство, порядок визначення орендної плати за землю, права і обов'язки посадових осіб територіальної громади щодо землі, обов'язки власників землі, можливість кредитування під заставу землі. Сумно, що тільки кожний десятий сільський (селищний) голова користується інформацією з інтернету, проте фермери і керівники сільгосппідприємств досить активно дістають інформацію із всесвітньої мережі.
Щодо наслідків реформування земельних відносин, селяни виявляють найбільшу поміркованість: набуття земельної власності тут зазначили 51,2%, на збільшення доходів — 37,9, можливість самостійно працювати на своїй землі — 23,1, бюрократичну тяганину та фінансові витрати з оформленням зазначили 21,7, на більшу соціальну захищеність — 9,3, натомість на меншу соціальну захищеність — 8,6, не знають, що робити із землею,— 7,2%.
Прибічниками ринку землі є 56,3% фермерів та 55,3% — керівників сільгосппідприємств. Проте ті з них, хто негативно ставиться до скасування мораторію, висувають свої аргументи: можливість втрати частини орендованих земель, значне подорожчання собівартості виробництва внаслідок залучення витрат на купівлю земель до вартості кінцевого продукту.
На думку керівників сільгосппідприємств, мета скасування мораторію на купівлю-продаж землі — це створення земельних монополістів (44,7%), знеземелення селян і власників землі (34,2), здійснення переходу до ринкових відносин у сільськогосподарському виробництві (24,6), поповнення дохідної частини бюджету (22,6), легалізація неформально надбаної земельної власності земельними латифундистами (18,1), знищення національного виробника (17,6%). Проте дві третини респондентів бачать себе покупцями земель сільськогосподарського призначення.
— Землі сільськогосподарського призначення мають подвійну природу: з одного боку, це територія, з іншого — засіб виробництва, як будь-який станок чи підприємство. Якщо людина купує землю, то вона купує саме станок, а не територію,— зазначає Олександр Гончарук.— А наші помірковані люди це часто плутають, вважаючи, що, купивши землю, хтось купить і територію. А щодо побоювань наших людей, нібито сільськогосподарські землі будуть скуповуватися олігархами та іноземцями, і що це вигідно політикам, поясню.
Для товарного виробництва треба приблизно півтори тисячі гектарів землі. Якщо у нас грошова оцінка гектара — близько 12 тисяч гривень, із найближчою перспективою підвищення до 17–18, то це вже становитиме солідну суму. Щоб купити техніку, треба витратити ще близько 10 тисяч гривень на гектар. Тобто перед тим, як щось надбати, треба чимало вкласти. Чи є у цьому економічна доцільність? Видатки великі, коли вони повернуться — невідомо, та і сенс який у купівлі, якщо можна орендувати землю за менші гроші? Тому купівля землі стане поступовим процесом.
Якщо у фермера є своїх до ста гектарів землі, він купуватиме землю, яка прилягає до його угідь, а для цього йому слід умовити всіх власників цих земель, якщо він хоче їх купити. Будуть викупатися паї старих людей, яким потрібні гроші на лікування, паї спадкоємців селян, які живуть у містах. У селян є певна настороженість, що землю заберуть обманом або скуплять за безцінь. Але це не проблема наявності чи відсутності ринку земель. Це поле діяльності правоохоронних органів. Я допускаю, що у нас будуть латифундисти, але це вже питання для Антимонопольного комітету.
Отже, досить багато людей хочуть, щоб мораторій тривав і далі. Перша причина цього — у «вибриках свідомості», бо зміни завжди лякають. По-друге, політичне рішення про зняття мораторію було задекларовано на найвищому рівні, але принципи функціонування ринку земель задекларовані не були. І тут виникає низка запитань: чи буде кількісне обмеження на землю «в одні руки»? Чи буде дозволено купувати землю іноземцям та фірмам з українською реєстрацією, але у складі яких є іноземці — і в яких масштабах? Яким чином держава братиме участь у цьому процесі? На ці запитання ніхто не дав відповіді.
Не те тепер село...
— На селі відбулися кардинальні зміни,— веде далі науковець.— Раніше село було єдиним соціальним організмом, де було пов'язане і соціальне життя, і виробництво. Людина могла народитися в селі, ходити до дитсадка, який фінансував колгосп, далі — до школи, якій допомагав колгосп, отримати фах, піти на пенсію, померти і бути похованим за рахунок колгоспу.
Зараз же відбувся розрив між економічним і соціальним життям на території села — вони ніяк не пов'язані. Є села, де фактично жоден житель не працює у сільськогосподарському виробництві. Там працюють найняті люди з міст та інших сіл. Часто сільський голова не має жодного уявлення про плани керівника сільгосппідприємства щодо його виробництва: чи буде той щось будувати, сіяти, яку зарплатню сплачуватиме своїм працівникам? Сільський голова виступає в ролі прохача матеріальної допомоги. А є села, в яких проживають сім бабусь — вони ніякого стосунку до виробництва не мають. Керівник сільськогосподарського підприємства навіть може не знати про їхнє існування та про їхні проблеми. Принцип один: він має заплатити податки, а всім соціальним життям мають займатися сільський голова та державні органи влади — від соцзабезу до Пенсійного фонду. Тому сільський голова і просить, де може, гроші на «соціалку», світло, дороги...
До того ж сільський голова часто навіть не знає, які процеси відбуваються в селі у сфері власності — купівля-продаж приватних будинків взагалі проходить повз сільраду. І голова сільради просто не знає нових власників. Сільські (селищні) голови фактично усунуті від вирішення проблем із землею, адже вони розпоряджаються землями, які входять до території населеного пункту, а зазвичай усі сільськогосподарські землі розташовані за його межами. Здають землю в оренду приватні особи, а землю запасу здає райдержадміністрація. Якщо ж сільський голова знайшов інвестора, котрий створить у селі робочі місця, то щодо здачі землі в оренду він має домовлятися з головою держадміністрації. Тобто сільські голови перестають бути менеджерами, і спитати їх неможливо, наприклад, чому не оброблено землю запасу.
Постає завдання побудови нових механізмів функціонування громад, виходячи з існування інституту приватної власності, де інтереси виробників часто не тільки не збігаються з інтересами територіальної громади, а часто є і діаметрально протилежними. Виробник зацікавлений у тому, щоб бути монополістом в усіх сферах діяльності — від прийому на роботу до встановлення мінімальних розмірів заробітної плати своїм працівникам, від надання будь-яких послуг громаді до намагання перебрати на себе функції органу влади. Громада ж зацікавлена у наявності конкуренції на ринку праці серед роботодавців, у високих зарплатах, оскільки в основі місцевого бюджету часто лежать саме прибутковий податок з громадян, місцеві податки і збори.
Виникає проблема пошуку компромісу між інтересами виробництва й інтересами населеного пункту, окремими громадянами і співтовариством, адже в довгостроковій перспективі інтереси і виробників, і громади збігаються.
Створення таких механізмів узгодження інтересів повинно бути прерогативою лише органів місцевого самоврядування. Населені пункти занадто різні за розмірами, сферами зайнятості, кількістю населення та освітнім рівнем для того, щоб будувати єдині моделі організації соціального життя всіх територіальних громад.
Яна ЛАДОМСЬКА
також у паперовій версії читайте:
назад »»»