І ЗНОВУ — ЗА ПАРТИ...
1 ВЕРЕСНЯ — ДЕНЬ ЗНАНЬ
У спеку припадаємо до чистого джерела, аби втамувати спрагу. Так само прагнемо знань, адже освічена людина — то вільна особистість, якою не можна маніпулювати. В усі часи знання були найціннішим скарбом, який, як кажуть у народі, за плечима не носити. Не дивно, що День знань залишається урочистим і хвилюючим святом.
Хвилюються батьки першокласників, адже в житті їхніх малюків настає відповідальна пора. Від того, чи буде вдалим шкільний старт, залежить подальше життя. Утім, не менше хвилюються і випускники, адже попереду — вибір життєвої дороги. Тож які новинки підготовлено для школярів? Що чекає на новоспечених студентів?
За щасливим квитком
Загальна думка: цьогорічна вступна кампанія проходила спокійніше і організованіше, ніж минулорічна. Щодо конкурсу, то заступник першого проректора НТУУ «КПІ» Володимир Тимофєєв зазначав, що на одне місце претендувало 4 особи, а на спеціальність «інформаційні технології» конкурс сягав 5–6 абітурієнтів на місце. «Нині надто мало молоді прагне здобути вищу технічну освіту,— наголошує Володимир Тимофєєв.— Цього року в Києві на складання ЗНО з фізики записалося тільки 2700 осіб. І це в той час, що в політехнічному інституті на технічні спеціальності набирається 3,5 тис. студентів, не кажучи вже про інші ВНЗ».
Отже, найперша проблема, яка висвітилася від часу цьогорічної вступної кампанії: на природничо-технічні спеціальності сучасна молодь іде неохоче. Що робити? Посилювати орієнтаційну роботу серед молоді,— переконані в КПІ. А чим приваблювати обдарованих студентів? Яка робота чекає на них після закінчення ВНЗ? І як бути з кар'єрним зростанням?
На прикладі Національного університету імені Т. Шевченка переконуємося, що за сильного студента нині розгортається справжня боротьба. Ось приклади. Після закінчення бакалаврату випускники фізичного факультету забирають документи, попри найгостинніше запрошення альма-матері продовжити навчання в її стінах. Але подаються випускники до Європи,— туди, де заможніше життя і привабливіша перспектива. В університеті знають, що за їхніми студентами полюють закордонні рекрутські фірми. Причому «ведуть» їх з 2–3 курсу, відстежуючи їхні успіхи. А потім? Запрошують на подальше навчання і працевлаштовують. Тож наш інтелектуальний потенціал пливе за моря і океани.
Чим же привабити юних фізиків (яких, на відміну від ліриків, не так уже й багато)? І де знайти той солодкий медівник, який, наче в казці, вирішить усе? Але смачні пряники з'їдено, а здібні студенти звертають свої погляди на європейські країни.
«Часто можна почути про матеріальну складову, яка штовхає українських громадян шукати кращої долі за кордоном,— розмірковує студент Олександр.— Утім, вирішальну роль відіграють європейські цінності, про які багато говоримо, та мало на них розуміємося. Вільна людина у вільному суспільстві, відповідальна за власну долю,— ось чого прагне переважна більшість молоді. Поки що про студентське самоврядування годі мріяти, а так звані студентські парламенти є, по суті, «кишеньковим» органом адміністрації ВНЗ.
Для прикладу порівнюємо вітчизняний досвід з європейською практикою. У країнах ЄС, зокрема в Польщі, студенти делегують своїх представників до вченої ради чи сенату, і вони беруть участь у виборі керівних органів університету. В Україні студенти по суті не мають впливу на рішення професорсько-викладацького загалу. Зрештою, європейські студенти мають більше можливостей. Про це розповідають наші студенти, які після закінчення бакалаврату продовжили навчання в європейських університетах. Там вихованці почуваються вільними людьми, у них менше академічне навантаження, натомість мають ширші можливості розвивати індивідуальні здібності. Студенти можуть брати участь у виборі ректорів. Без перешкод їхати на навчання чи на практику до будь-якої країни Європейського Союзу. У нас же під сумнів беруться пільгові квитки для студентів під час літніх канікул. Неохоче діляться інформацією у вітчизняних ВНЗ про альтернативні програми навчання за кордоном, бо це невигідно... самим ректорам».
Вступна кампанія: за і проти
Так, цьогоріч і черг у приймальних комісій було менше (воно і не дивно, адже шкільних випускників майже на 150 тис. менше), і скарг від абітурієнтів поменшало. Чи не найбільшим досягненням цьогорічної вступної кампанії в МОН називають систему електронного вступу. «За нашими даними, більш як 65 тисяч електронних заяв від вступників подано до інших міст, що зменшило черги і зекономило кошти — понад 13 млн гривень»,— похвалився міністр Дмитро Табачник.
Як було обіцяно раніше, міністерство підготувало список ВНЗ III-IV рівнів акредитації, до яких не було подано жодної заяви від абітурієнтів. Це майже 20 ВНЗ, а до близько тридцяти закладів було подано менше, ніж 10 заяв; у майже 130 — від 10 до 100. За даними системи «Конкурс», ось як виглядає п'ятірка аутсайдерів: Харківський інститут екології і соціального захисту, Українсько-американський гуманітарний інститут «Вісконсійський Міжнародний університет (США) в Україні», Український інститут лінгвістики й менеджменту, Українська академія дизайну, Українська академія бізнесу і підприємництва.
Найбільше заяв було подано до Національного університету «Львівська політехніка» (більш як 26 тис.), Львівський національний університет (2486 заяв), Національний авіаційний університет (23922), Національний технічний університет «Київська політехніка» (23250), Київський національний університет імені Т. Шевченка (22630 заяв).
Та чи так насправді? У громадській мережі «Опора», ретельно проаналізувавши всі дані, вважають надоптимістичними ці цифри. Активісти «Опори» переконані, що необґрунтовані зміни у змісті програм у грудні 2010 року призвели до зменшення фактичного часу на підготовку абітурієнтів. Виникали також проблеми з доставки сертифікатів учасників тестування, без яких вони не могли взяти участь у ЗНО. Також затягувалися перевірки робіт, що фактично позбавило абітурієнтів на оскарження результатів ЗНО. Зважаючи на те, що розгляд апеляцій тривав 10 днів, не всі змогли скористатися цією можливістю.
«Якщо аналізувати недоліки вступної кампанії-2011, то серед основних треба назвати недостатньо прозору роботу приймальних комісій, які порушували процедуру оприлюднення власних рішень протягом двох днів після їх прийняття,— зазначає голова правління громадської мережі «Опора» Ольга Айвазовська.— Непрозорим є формування та несвоєчасне оприлюднення обсягів державного замовлення. Крім того, профільне міністерство у відповіді від 29 липня повідомило «Опорі», що досі відбувається узгодження обсягу державного замовлення за напрямами та спеціальностями, враховується поточна конкурсна ситуація».
Громадські активісти ставлять під сумнів справедливий підхід у розподілі державного замовлення і запитують: чи не йдеться про ручне керування процесом? На освітянських інтернетних форумах жваво обговорюється цьогорічний розподіл держзамовлення. Виходить, наче у дитячій казочці про сороку, яка нерівномірно ділила порції каші. У нашому випадку йдеться про набагато серйозніші речі. Чому, приміром, у Національному авіаційному університеті спостерігалося найменше скорочення держзамовлення, а в НТУУ «КПІ» воно сягнуло 16%?
У цілому по Україні держзамовлення на бакалаврів зменшилося на 19%. І, звісно, громадські активісти не могли оминули експеримент із електронним вступом. В «Опорі» додержуються неоптимістичної думки. «Затримка з підключенням призвела до збоїв, адже, за станом на 1 липня, коли розпочався прийом документів, не всі навчальні заклади отримали логіни та паролі до системи,— говорить Ольга Айвазовська.— Чимало ВНЗ не мали навіть уявлення, як з нею працювати, виникали проблеми з під'єднанням до бази даних, хоч напливу користувачів-абітурієнтів не було».
Утім, найбільше занепокоєння викликає те, що дані одержували в користування...приватні структури, котрі можуть оперувати інформацією, як заманеться. Водночас умовами прийому до ВНЗ передбачено, що вступник особисто подає заяву до ВНЗ. Ознайомлення абітурієнта «з правилами прийому, наявною ліцензією і сертифікатом про акредитацію відповідного напряму підготовки (спеціальності), а також надання ним згоди на оприлюднення результатів ЗНО, вступних іспитів фіксується і підтверджується його особистим підписом». Який висновок? В «Опорі» переконані, що електронний вступ — «невдалий експеримент».
У ролі піддослідних
Що ж, поки абітурієнти штурмували університети, школярі набиралися сил і здоров'я. Адже попереду на них чекає напружений навчальний рік. «Чи хочеться до школи?» — запитую майбутню п'ятикласницю Уляну. Дівчинка заперечно махає руками, і знову занурюється... в дніпровські хвилі. Її мама скрушно хитає головою: «У її віці я хотіла до школи. А тепер учні перетворилися на піддослідних кроликів...»
Справді, освіту тепер навряд чи називатимуть консервативною галуззю. І дня не минає без сюрпризу. Повернули 11-річну систему шкільної освіти і запровадили обов'язкове відвідування п'ятирічними дітьми дитсадків. Натомість політична опозиція звинуватила Д. Табачника у калькуванні російської освітянської системи. Чимало нарікань у громадськості викликає обов'язкове відвідування малюками дитсадків. Для підтвердження батьки мають надати довідку, що дитина пройшла дошкільну підготовку. Закон «Про внесення змін до законодавчих актів з питань загальної середньої та дошкільної освіти (щодо організації навчально-виховного процесу» вже викликав зливу запитань.
Батьки майбутніх першокласників нагадують, що згідно із Законом «Про дошкільну освіту» її можна здобути у різних типах навчальних закладів (приватних, державних). Нині малеча навчається на різноманітних підготовчих курсах, відвідує денні групи, міні-садки. Частина сімей спроможна запросити до себе гувернанток і викладачів іноземних мов. У такому разі виникає запитання: яким має бути документ про дошкільну освіту?
Крім того, в Україні катастрофічно бракує дитячих садків. Причина — у демографічній ситуації 90-х років, коли впала народжуваність, і дитсадки перепрофілювали або здавали в оренду комерційним структурам. У 2010 році в Україні виявилося лише 14,5 тис. працюючих дитсадків (тобто на 10 тис. менше, ніж двадцять років тому). Так, 1995-го, коли демографічна ситуація у Києві погіршилася, в місті нараховувалося 742 дитсадки (тепер їх усього 566). Щоправда, прем'єр Микола Азаров обіцяє навести лад із дитсадками і переконаний, що «проблема буде вирішена за два роки».
А поки що батьки майбутніх і нинішніх школярів переймаються тим, які зміни чекають на них у новому навчальному році? До речі, як ставляться громадяни до запропонованих реформ? За результатами опитування, проведеного у червні соціологічною групою «Рейтинг», тільки 26% висловилися на їхню підтримку. Хоч 46% опитаних — за те, що зміни потрібні, але не в нинішньому варіанті. А поки чиновники реформують освіту, школярі і надалі почуваються... піддослідними. Ще не так давно громадськість переконували в тому, що 12-річна система розвантажить шкільну програму, дозволить старшокласникам обирати профільні предмети. І раптом, наче сніг на голову, з'ясовується, що держава не в змозі фінансувати зайвий рік навчання. «Якби такий закон не ухвалили, на освіту б чекала катастрофа»,— визнав Д. Табачник.
Опоненти руками розводять: «І як тепер бути з тим, що український атестат не визнаватиметься міжнародною спільнотою? Адже це є порушенням рекомендацій ЮНЕСКО про мінімальний 12-річний термін здобуття середньої освіти. Крім того, зменшення терміну навчання означатиме порушення зобов'язання, взятого Україною 2005 року при підписанні Болонської декларації, що стала основним документом для реформування освітньої галузі».
Русифікації освіти — зелену вулицю?
На запитання кореспондентів, як розв'язується питання зі шкільними підручниками, в МОН запевнили, що «усі замовлення, які надійшли до нас, ми виконаємо»; «єдина відмінність від минулого року,— ми дозволили директорам шкіл самим визначити, якою мовою вони хочуть замовити підручники. Це необхідно для того, щоб уникнути випадків, коли, скажімо, в Луганську область, в російськомовні школи, ми привозимо українські підручники з фізики, хімії. Звичайно, вони не хочуть їх навіть розпаковувати, а потім батьки змушені купувати за свої гроші».
Наче мовиться про якусь заморську країну, а не Україну. Чи не лукавлять, говорячи про те, нібито луганчани та донеччани не хочуть вивчати державної мови? Події, що розгорнулися у східних областях, свідчать про протилежне. Так, активно заявили про свої права батьки та учні середньої школи № 136 Донецька, про що неодноразово повідомляли ЗМІ. Під час мітингу батьки і діти розгорнули плакати: «Залиште нам право вчитися рідною мовою!», «Руки геть від школи!»
А ось думка Оксани Нечепуренко, син якої навчається у 136-й школі: «Вчителів залякують, що вони не знайдуть роботи, якщо будуть протестувати. Особисто моя думка така: у дітей, які навчаються українською мовою, більше перспектив для продовження освіти. І хоч сама я не володію рідною мовою, хочу, щоб діти її вивчили. І саме завдяки дітям я почала вивчати українську». Скільки шкіл ще буде ліквідовано на Донеччині та Луганщині, невідомо.
Проте головний урок, який належить засвоїти, все-таки додає оптимізму. Батьки зросійщених Донеччини та Луганщини розвіяли один із міфів, у полоні якого перебувало багато громадян. Нібито тамтешні мешканці налаштовані проти української мови. Це виявилося, м'яко кажучи, неправдою. Більше того, саме донеччани подали приклад киянам у рішучому захисті державної мови. Адже, за інформацією опозиційних депутатів, з нового навчального року планується збільшити кількість російськомовних шкіл у Києві. Так, на депутатський запит В'ячеслава Кириленка, у КМДА підтвердили, що з нового навчального року планується «формування класів та груп з російською мовою навчання залежно від потреб мешканців столиці». Тепер слово за самими киянами, а отже — за всіма громадянами, яким небайдуже, хто формує освітянський простір у державі. І на чию користь його реформує...
Наталія ОСИПЧУК
також у паперовій версії читайте:
назад »»»