НУ І «НУ»...
ПАРТІЯ ВІКТОРА ЮЩЕНКА ПРОПОНУЄ НЕ ДОПУСТИТИ ФАЛЬШУВАНЬ ВИБОРІВ, КОТРІ ВІДБУДУТЬСЯ БІЛЬШЕ, НІЖ ЧЕРЕЗ РІК
Попри те, що до парламентських виборів в Україні ще далеченько (низький «уклін» рішенню Верховної Ради, що відкинуло їх аж на осінь наступного року), вітчизняні політики потроху «оживають». Зрозуміло, що для головної опозиційної сили, котрою, попри всі негаразди, поки що залишається БЮТ, нині головне завдання — відстояти Юлію Тимошенко в Печерському районному суді. Отож про вибори тут навряд чи думають, як про щось першочергове.
Натомість представники інших партій починають закидати в суспільство певні передвиборчі ініціативи. І найцікавіше те, що чи не найгучніша з них прозвучала від представника партії, котра певною мірою скотилася на маргінес. Ідеться про заклики голови «Нашої України», екс-керівника Служби безпеки Валентина Наливайченка організувати 12 липня зустріч представників опозиційних політичних сил з метою... недопущення фальшувань під час виборчої кампанії.
Уже сам той факт, що подібна заява звучить за 15 місяців до дня голосування, свідчить про її абсурдність. В одному з попередніх чисел ми вже аналізували нинішню поведінку влади й опозиції щодо першого етапу підготовки до виборчої кампанії. Нині нічого не змінилося, передусім тому, що закону про вибори поки що немає. Схоже на те, що народні обранці вирішили залишити це пікантне питання на закуску, тобто на осінню сесію.
Опозиційним політикам, котрі фактично не мають жодного впливу на процеси законотворення, залишається просто чекати. Аж раптом — такі гучні заяви! Прибічники «Нашої України» в цілому і Віктора Ющенка зокрема намагатимуться представити ініціативу пана Наливайченка як чергову спробу повернутися у велику політику. Особливо, якщо до цього додати, що сам Віктор Андрійович також недавно «не виключав можливості» своєї участі у парламентських виборах-2012.
За великим рахунком, нічого крамольного в подібній ініціативі немає. Повертався ж перший Президент України Леонід Кравчук у велику політику. І то — саме через депутатство, коли восени 1994-го його було обрано до Верховної Ради за одним із округів Тернопільщини.
Однак нині ситуація має більше відмінностей від подій 17-річної давнини. Леонід Макарович тоді грав власну гру. І попри наявність великої когорти недоброзичливців, зумів протриматися у великій політиці ще багато років. Власне, він і нині недалеко від неї відійшов, управно маневруючи між діаметрально протилежними силами.
А от Віктор Андрійович (як і його політичний проект «Наша Україна») самостійну роль грати давно перестав. Важко сказати: чи усвідомлює це екс-президент (можливо, засліплений колишнім «месіанством», він і досі бачить себе на Майдані в оточенні сотень тисяч прихильників)... Але факт залишається фактом.
У заяві, озвученій Валентином Наливайченком, так і проглядають фальшиві нотки. Насамперед тому, що голова партії навіть не спромігся перелічити: кого з патріотичних союзників він гукає на зібрання? Та й чи погодяться вони на таке запрошення після всього того, що зробив для «об'єднання» (як партії, так і держави) Віктор Ющенко. Он лідер партії «За Україну!» В'ячеслав Кириленко, наприклад, уже заявив про небажання відвідувати подібні форуми. А це ж у минулому один із найближчих соратників колишнього Президента.
Великі світу сього уже привчили нас до того, що в політиці нічого випадково не робиться. Саме тому найрізноманітніші припущення раз по раз «гуляють» владними кулуарами, як тільки прозвучить та чи інша заява чи пропозиція. От і нині: чому б не припустити, що суд над Юлією Тимошенко та заява Валентина Наливайченка про координацію опозиційних сил — ланки одного ланцюга?
Влада організувала просто-таки тотальний наступ на лідера партії «Батьківщина». Імовірно, що головна мета цієї кампанії — відсторонення її від участі в майбутніх парламентських перегонах. Задля цього нині розглядаються найрізноманітніші версії. Від «посадки» Юлії Володимирівни і перетворення її на своєрідного «українського Ходорковського» до лояльнішого — засудження умовно з позбавленням можливості балотуватися в жовтні 2012-го року.
Та навіть у цьому разі не можна буде повністю відсторонити від виборів політичну структуру, яку очолює Тимошенко. Зрозуміло, без своєї лідерки партія «Батьківщина» не отримає тієї підтримки, що з леді Ю на чолі. Але влада, знаючи бурхливу діяльність і вулканічну енергію Юлії Володимирівни, перестраховується. І при цьому воліє діяти старими, перевіреними методами.
Методи ці полягають у тому, щоб запустити на електоральне поле «Батьківщини» кілька політичних структур, здатних відтягнути в неї голоси. Хто, як не «Наша Україна» для цього знадобиться найкраще? Тож, можливо, нинішній заклик до консолідації опозиційних сил — заклик не стільки до боротьби проти Партії регіонів, скільки проти БЮТу?..
Тут доречно пригадати, як від жовтня 2009-го до лютого 2010 року Віктор Ющенко намагався на публіку однаково критикувати Віктора Януковича та Юлію Тимошенко. Жодного разу у нього нічого з того не вийшло, бо, починаючи з обох своїх опонентів, він поступово скочувався до однієї.
Так само й нині. Півтора року правління Віктора Януковича не змусили його тезку бодай визнати: агітуючи голосувати в 2010 році проти всіх, він фактично зрадив власні ідеали. Бо ж Янукович успішно перекреслив навіть ті незначні здобутки, що зародилися (не зміцніли, не розвинулися, а лише зародилися) за часів Ющенка.
Нині Ющенко продовжує переконувати себе і всіх, що, якби до влади прийшла Юлія Тимошенко, ситуація була б не кращою. Звісно, аналізувати події, котрі не відбулися — справа невдячна. Але й вірити політикові, котрий примудрився розтринькати небувалу народну довіру, якось також не випадає.
І ще одне. Цікаво, чи Віктор Ющенко та люди, що його оточують, ще пам'ятають парламентські вибори 2002-го? Тоді «Наша Україна» мала колосальну підтримку, а режим Леоніда Кучми усіляко намагався її зменшити. Зокрема, формувалися партійні блоки під промовистими патріотичними назвами, чиї лідери позиціонували себе як єдиних достойників, гідних уваги патріотично налаштованих громадян.
Незважаючи на всі старання влади, «Наша Україна» на чолі з Віктором Ющенком впевнено набрала понад 20 відсотків і посіла за результатами виборів перше місце. Тоді, майже десять років тому, важко було повірити, що в ролі «відтягувачів голосів» колись опиниться сама ця політична сила, чий лідер у своїй нелюбові до колишньої соратниці пішов так далеко, що навіть із політичного небуття не дає їй спокою. Звичайно ж, виходячи тільки з державницьких інтересів...
Руслан ІВАНІВ
також у паперовій версії читайте:
- ВОСЬМИЙ «ВІДРІЗОК» ПАРЛАМЕНТСЬКОГО ЦІЛОГО
назад »»»