ЗОРЯНЕ НЕБО ЯРОСЛАВА ЯЦКОВА
Він став кандидатом наук у двадцять п'ять, доктором — у тридцять п'ять, членом-кореспондентом — у тридцять дев'ять, академіком — у сорок п'ять. Він знаний у міжнародному астрономічному товаристві, світовій українській науковій та культурній діаспорі. Його іменем названо малу планету. Володар багатьох талантів і високої моралі. Про таких кажуть — людина з протуберанцем...
Моя зустріч з академіком НАН України та багатьох міжнародних академій, доктором фізико-математичних наук, директором Головної астрономічної обсерваторії НАН України Ярославом Яцковим відбулася в його рідній обсерваторії. Це була одна з найцікавіших зустрічей у моїй журналістській практиці.
21 ТРАВНЯ— ДЕНЬ НАУКИ
— Ярославе Степановичу, ваша обсерваторія розташована в одному з наймальовничіших куточків Києва — Феофанії. Здається, тут так і віє легендами.
— За давніми спогадами тут колись була Голосіївська пустинь. Монахи, які йшли з Києво-Печерської лаври до Феофанового монастиря, спинялися тут на відпочинок, молилися. Дорогу до Феофанового монастиря вказували ось ці віковічні дуби, які до нашого часу збереглися на території обсерваторії. Ми їх бережемо, як і свої астрономічні телескопи, тому що кожний дуб на обліку і має багато сотень років. Тут вільно дихається і добре працюється.
— Яка дорога привела Вас до астрономії?
— Усі ми так чи інакше формуємося в дитинстві. Я народився у невеличкому селі Данильче Рогатинського району Станіславської (тепер Івано-Франківської) області. У 1939-му, того дня, коли Червона армія прийшла на територію Західної України. Ця подія на деякий час затримала моє хрещення в церкві. Лише в церковних книгах тоді записували дату народження. Так я вийшов на рік молодший і мав потім проблему: ніхто не хотів брати до університету чи інституту.
Тільки з дозволу ректора Львівського політехнічного я в 1955 році став студентом. Узагалі б я хотів бути геологом або геофізиком. Тут були дві причини. Мене цікавила Земля як людину, котра від землі. А друга, я сказав би, прагматична проблема. У ті часи студентам не було в що одягнутися. А на геологорозвідувальному факультеті студентам видавали чудову форму. Я вступив на геологорозвідувальний. Так сталося, що незабаром ввели нову спеціальність і мене загітували перейти на астрономічну геодезію. Це вивчення планети Земля, але астрономічними методами. Фактично це земне тяжіння в мене залишилося на все життя.
Батько мав свою землю, поки не було колективізації у нас. Уже з чотирирічного віку мені доводилося працювати з п'ятої-шостої години. Село давало перші уроки життя. У післявоєнні роки на центральних теренах України були важкі часи — голод. Звідти до нас приходило багато людей, щоб отримати якісь харчі. Мене завжди дивувало, що батько ніколи не хотів їм так просто давати. Він завжди говорив: «Нехай вони спочатку попрацюють, я їх візьму. А потім нагодую і дам ще з собою. Ціну хліба треба знати!'' Цей урок я запам'ятав на все життя.
— Як Ви, ставши студентом, сприймали колективізацію?
— Тоді я був активний у громадському житті, й, приїжджаючи додому, розповідав батькові про переваги колективного господарства. Він мені завжди показував: «Ось дивись, сину. Зараз дев'ята ранку, ці люди тільки йдуть на роботу. А о дев'ятій, коли ми працювали на своїй землі, ми вже з тобою поверталися з роботи. Хіба буде лад у такому господарстві, коли люди йдуть на роботу так пізно?»
Ще змалку я навчився цінувати час, кожну хвилину. Може, тому я — голова Державної комісії єдиного часу і еталонних частот.
— Мабуть, Ви з часом на «ви» і як директор обсерваторії?
— У мене ніколи такого не буває, щоб люди, яким призначено зустріч на другу годину, чекали в моїй приймальні. Вважаю це неповагою до часу. Час — це те, цю ніколи не купиш. Бачите, в кабінеті написано: «Якщо ти хочеш десь витрачати час, роби це не тут».
— Від якого часу починається відлік наукової історії Головної астрономічної обсерваторії НАН України?
— Обсерваторія була заснована у 1944 році. Від 1947-го почалася реалізація ідеї Олександра Орлова — відомого астронома і геофізика, академіка НАН України, людини високих моральних ідеалів та видатних організаторських здібностей. Він був першим директором нашої обсерваторії.
Нині наша обсерваторія широковідома в астрономічному світі науковими здобутками. З 1991 року ми стали повноправними членами Міжнародного астрономічного союзу. Було створено Українську астрономічну асоціацію. Вона об'єднує 14 астрономічних установ України і виступає як Національний комітет українських астрономів.
— Які основні напрями досліджень колективу обсерваторії?
— Це астрометрія, космічна геодинаміка, фізика Сонця і тіл Сонячної системи — планет, їх супутників, комет, астероїдів. Україні пощастило, що тут працювало багато відомих учених, які створили свої школи. Назву школу Костянтина Всехсвятського. Це школа кометної астрономії. Всехсвятський був великим ентузіастом, навіть провидцем деяких подій. Наприклад, він із загальних міркувань дійшов висновку, що біля Юпітера мають бути кільця, як у Сатурна. Лише через десять років американські космічні апарати «Вояджер» відкрили кільця Юпітера. Всехсвятський зауважив, що на інших тілах Сонячної системи можуть бути вулкани. Він вважав, що це може бути одна з причин походження комет. Через кілька років такі вулкани було відкрито на супутнику Юпітера Іо. Дослідження в галузі астрофізики в Криму започаткував Григорій Шайн і його послідовники Андрій Сєвєрний і Евальд Мустель. Це відомі у світі астрофізики. Знана школа Миколи Барабашова — планетники з Харкова. Його справу продовжує Юрій Шкуратов.
У Головній астрономічній обсерваторії заснована і продовжує активно діяти школа Авеніра Яковкіна. Ще людина не ступала на місячну поверхню, а у Києві було вже створено відповідні таблиці, як робити спостереження безпосередньо з Місяця. Коли американці готували свої польоти до супутника Землі, вони переклали книжку Яковкіна і використали його дослідження під час реалізації проектів «Аполлон».
Від 1982 до 1987 рр. українські астрономічні установи і я особисто брали активну участь у підготовці й проведенні радянської космічної місії до комети Галея, яка мала назву «Вега» (це — скорочення від слів Венера і Галей). Спочатку космічний апарат летів до планети Венера, а потім до комети Галея. Головна астрономічна обсерваторія України відповідала за все наземне астрономічне і астрофізичне забезпечення проекту. Ми повинні були космічний апарат вивести на задану відстань до комети Галея, щоб він із космосу зробив спостереження. Нам це вдалося. Більше того, ми допомогли потім Західній Європі (в її космічному проекті «Джотто») вивести до комети Галея ще на ближчу відстань їхній апарат. Доповнити дані, які були отримані з «Веги», більш цінними, одержаними з ближчої відстані даними космічного апарату «Джотто». На жаль, це був останній великий науковий проект Радянського Союзу.
Космос і робота на космічну тематику невдячна. Тому що працюєш десять років і не знаєш, що на тебе чекає в останній момент. Є великий ризик, що експеримент не вдасться. До цього часу ймовірність вдалого запуску в різних країнах далека від стовідсоткової. Проте ми — космічна держава і, незважаючи на скруту, астрономічні установи активно працюють над реалізацією української космічної програми.
— Маєте на увазі економічну скруту?
— Саме її. Для науки це смертельно.
— За останні, скажімо, десять років коли держава фінансувала науку більш-менш задовільно?
— 2000–2001 роки були найуспішніші для української науки. Потім усе пішло вниз. Фінансування зменшилося в півтора-два рази. Цікавий історичний факт. Якось британська королева відвідала знаменитого астронома Галлея — він тоді був директором Грінвічської обсерваторії. Побачивши, як бідно живе вчений і його колеги, негайно видала наказ поліпшити життя астрономів. «Ваша високосте,— вигукнув Галлей,— не робіть цього! Тоді задля великого заробітку в астрономію прийдуть шарлатани. А зараз ідуть ті, хто любить цю науку».
Звичайно, тепер інші часи... Потрібні значні матеріальні витрати.
І все ж наука ніколи нікого не робила багатим. За рідкісним винятком. У науку йдуть люди, яких веде своя зірка. Вони, мабуть, цього не знають до кінця. Це в будь-якій галузі науки, не лише в астрономії.
Мій шлях у науку не був легкий. Від 1962 до 1966 рр. довелося жити окремо від сім'ї. Я мешкав у гуртожитку Академії наук. Лише в 1966-му, вже після захисту кандидатської дисертації, отримав житло і перевіз родину до Києва.
У Головній астрономічній обсерваторії НАН України, де я директором, склався чудовий колектив науковців: симбіоз молодості й досвіду. У нас у науці немає такої ролі — хтось старший, хтось молодший. Коли йдеться про наукову істину, молоді колеги не завжди погоджуються зі мною. Я дуже вдячний їм за це. Мій, скажімо, науковий «дід» — перший директор обсерваторії Олександр Орлов говорив: «Якщо всі спостереження збіглися з вашою теорією, то щось тут не те — шукайте помилку. Бо так не може бути. Сподіватися на те, що ми зараз усе знаємо, було б наївно».
Астрономія — наука точка і водночас поетична. Я сам писав вірші, хоч і не ставлюся серйозно до таких спроб. Проте в обсерваторії, де працюю, є кілька людей, котрі пишуть чудові вірші. Ми видали поетичну збірку Ернеста Гуртовенка, професора, доктора наук. На жаль, його вже немає серед нас. Телескоп, який ми встановили на піку Терскол у Приельбруссі (для дослідження Сонця), назвали його іменем. На цьому телескопі працюють разом українські та російські астрономи.
— Сумно, що багато наших талановитих учених їде працювати за кордон.
— Завжди схилявся до думки, що я повинен працювати там, де народився. Хоч чимало моїх колег полишило Україну. Я їх не засуджую. Тому що працювати у нас надто важко. Це основний мій директорський біль і біль ученого. З кожним роком усе важче підтримувати наукову інфраструктуру. Це для науки загибель. Коли нам фактично платять тільки заробітну плату. Коли немає коштів на утримання інфраструктури. Я думаю увесь час, як зробити, щоб не загинуло те, що напрацювали наші покоління. Ми не маємо права втратити унікальні архіви, склотеки, де зберігається зафіксоване небо над нами, наше київське небо.
— Я бачив на Вашому робочому столі фото, де Ви разом із Папою Іоанном Павлом ІІ. Коли відбулася ваша зустріч?
— Далекого 1986-го. Папа прийняв астрономів багатьох країн у зв'язку з видатними досягненнями у дослідженні комети Галея. Приїхали науковці з Радянського Союзу, Європи, США. На аудієнції з Папою кожному учасникові міжнародної делегації відводилося дві хвилини. Мені пощастило — я розмовляв з Папою шість хвилин.
Папа Іоанн Павло ІІ був людиною широкого кругозору. Ми розмовляли про досягнення астрономії, про те, що людству треба єднатися, про філософію буття. Дуже цікавився Україною, Львовом, Києвом. Розпитував про Софію Київську. Про мою родину, місця, де я народився.
— Ярославе Степановичу, у 2003 році Ви стали лауреатом міжнародної премії Рене Декарта Європейської комісії у сфері астрономічних досліджень того року. Що це за премія?
— Премією Рене Декарта щороку відзначають найвизначніші роботи вчених з країн Європейського Союзу, проведені спільно із зарубіжними колегами. Першу премію отримав проект учених Німеччини, Нідерландів, Швеції, Бельгії й Великої Британії під керівництвом Річарда Фрейда — професора Кембриджського університету. Їхні дослідження полімерних світлодіодів стали серйозним кроком на шляху до створення дешевих гнучких екранів із пластика, котрі дали змогу замінити дорогі скляні кінескопи у телевізорах і моніторах. Друга премія дісталася групі астрономів із Франції, Польщі, Іспанії, Німеччини, Австрії, Чехії, Росії і України, очолюваній професором Веронікою Деан із Бельгійської королівської обсерваторії. Колектив Головної астрономічної обсерваторії під моїм керівництвом брав активну участь у цій роботі, котру члени комітету при Єврокомісії назвали «надточною орієнтацією у хиткому світі».
— У зоряному світі є мала планета Яцків?
— Свого часу малу планету-астероїд відкрив працівник Кримської обсерваторії Микола Черних. Згідно з міжнародною практикою він мав право дати ім'я цьому космічному об'єктові. Так з'явилася мала планета Яцків.
Ідеться про розробку теорії нутації Землі, тобто теорії визначення орієнтації осі обертання землі у космічному просторі. Результати цієї роботи дають можливість значно підвищити точність супутникової навігації та визначення положень об'єктів на Землі та в космосі.
— Як можна стисло охарактеризувати «астрономічний фронт» української науки?
— Від часів СРСР в Україні функціонувало багато обсерваторій, розвивалися великі астрономічні наукові школи. Харківську школу декаметрової (з довжиною хвиль 10–20 м) радіоастрономії засновано академіком Семеном Брауде в одному з відділів Інституту радіофізики і електроніки. Її успішно продовжує академік Олександр Коноваленко в Радіоастрономічному інституті НАНУ. Неподалік Харкова — найбільший у світі декаметровий радіотелескоп УТР-2 і створена на його базі система УРАН. Завдяки результатам, отриманим на комплексі УРАН, декаметрова радіоастрономія України виступає «законодавцем мод» у світовому масштабі.
У селищі Науковому, поблизу Бахчисарая, знаходиться Кримська астрофізична обсерваторія. Тут ведуть дослідження з фізики Сонця, зірок, галактик, інших напрямів. Успішно працює Полтавська гравіметрична обсерваторія. Науковці використовують радіотелескоп РТ-70, що знаходиться в Національному центрі управління і випробувань космічних засобів поблизу Євпаторії. Потужний радіотелескоп є у селищі Голуба Затока поблизу Симеїзу. Це один із основних інструментів Кримської астрофізичної обсерваторії.
На жаль, вітчизняна астрономія потерпає від тих самих негараздів, що й інші галузі науки. Але ми працюємо. Поруч із класичною астрономією українські вчені трудяться у таких розділах, як астробіологія, астрогеологія, астродинаміка. Вже відкрито близько трьохсот планетних систем, подібних до нашої сонячної. Астрономи світу шукають у Всесвіті планети, на яких, як і у нас на Землі, є умови для біологічного (вірогідно) і розумного життя.
— Які ще існують хвилюючі таємниці Всесвіту?
— Наприкінці ХХ — на початку ХХІ століття трапилось непередбачене. Вчені відкрили, що галактики розбігаються не відповідно до відомих нам фізичних законів, а з прискоренням. А повинні гальмуватися, сповільнювати рух. Виходить, що в оточуючому нас світі є якась сила, що діє як антигравітація?
Уся видима речовина становить, як гадають учені, приблизно чотири відсотки того, що є у Всесвіті. Двадцять процентів — так звана темна матерія. Ми знаємо, де вона знаходиться і як виявляється в космічному просторі. Але як є, не знаємо. Спробу знаходження таких часток поставлено перед найбільшим міжнародним дослідницьким центром — Великим андронним коллайдером.
А ще 70 відсотків оточуючого нас світу — це так звана темна енергія. Її природу вчені не знають. Хоч намагаються проникнути в таємниці, вивчаючи чорні діри у Всесвіті, квазари та інші астрономічні явища. У різних країнах ведуть пошук гравітаційних хвиль. Роботи — поколінням і поколінням астрономів.
* * *
Нещодавно Ярославу Степановичу Яцкову виповнилося 70 років. Але, схоже, він цього не помічає. Працює, цінуючи кожну хвилину життя.
Володимир КОЛОДЯЖНИЙ
також у паперовій версії читайте:
назад »»»