«ДВИГУН» ІНТЕГРАЦІЇ ДАЄ ЗБОЇ
Лівійська військова кампанія, щодо якої Німеччина та Франція зайняли принципово різні позиції, позначилася порушенням традиційної злагоди у відносинах між Берліном і Парижем. Досі цей консенсус був справжнім «двигуном» процесу європейської інтеграції.
Однак у непростих умовах світової економічної кризи дедалі частіше оглядачі почали звертати увагу на те, що поцілунки бундесканцлера Ангели Меркель та президента Ніколя Саркозі не символізують безконфліктного німецько-французького «шлюбу».
Розбіжності щодо лівійської військової кампанії фактично стали лише димовою завісою над важливішими суперечностями з приводу європейської фінансової політики та стратегії подальшого розвитку Євросоюзу.
Німеччина наразі більше стурбована проблемами переходу до професійного принципу комплектування бундесверу. На пасивності ФРН у лівійському питанні також позначилася вимушена відставка через скандал із дисертаційним плагіатом колишнього міністра оборони Карла Теодора фон Гуттенберга. Крім того, уряду Ангели Меркель доводиться нести важкий тягар політичної відповідальності за непопулярну участь бундесверу в афганській військовій кампанії НАТО.
Тому другий місяць Франція демонструє більшу військово-політичну близькість до Великої Британії та Італії, ніж до Німеччини. Днями Сільвіо Берлусконі та Ніколя Саркозі не лише вчергове солідаризувалися з лівійської проблеми, а й зажадали перегляду умов Шенгенських угод. Рим і Париж наполягають на жорсткішому регулюванні норм контролю за потоками мігрантів. Греція та Мальта, які географічно розташовані на «передовій» фронту боротьби з нелегалами, підтримали ідею перегляду правил Шенгену з метою посилення національного прикордонного контролю.
Утім, Німеччина поки не підтримує французько-італійський проект перегляду умов функціонування шенгенського простору. У Берліні роздратовані тим, що попри суперечності з приводу видачі Італією шенгенських віз для тисяч нелегальних біженців із Тунісу, Франція висловилася на підтримку кандидатури італійського кандидата Маріо Драгі, а не німця Акселя Вебера, на посаду президента Європейського центрального банку.
До кінця цьогорічної весни, коли завершиться термін перебування на цій посаді француза Жан-Клода Тріше, час для компромісу ще є. Інша річ, що досягнути його буде важко, адже політичні торги на переговорах будуть непрості. Внаслідок цього можливі «портфельні» компромісні рішення можуть видатися дивом дипломатичного мистецтва.
Передумови для такого компромісу непевні, адже надто серйозні національні інтереси поставлено на карту. Німеччина, яка останнім часом повернула собі європейську першість як країна-експортер, небезпідставно вважає себе «локомотивом» економіки Євросоюзу й на цій підставі вимагає від партнерів урахування її інтересів. Згадані інтереси суперечливі. З точки зору експортерів, «дешевий євро» вигідний, бо стимулює конкурентну спроможність, що дає змогу зберігати робочі місця. Проте «дешевий євро» стимулює подорожчання товарів споживання.
Не менш важливим у цій справі є фактор подорожчання нафти (не в останню чергу через арабські революції та особливо лівійську військову кампанію), що провокує стрімке зростання інфляції. Це заважає тримати у розумних межах дефіцит бюджету та підриває політичні домовленості щодо пакту стабільності євро. За цих обставин Берлін розраховував, що колишній керівник Бундесбанку Аксель Вебер збереже незалежність Європейського центрального банку від спокуси врахування тактичних інтересів країн єврозони. В умовах наближення економіки Євросоюзу до виходу з кризи посада керівника Європейського центрального банку набуває особливої ваги. Найближчим часом баталії з цього приводу будуть серйозні. На кону опинилася подальша доля спільної європейської грошової одиниці, яка наразі єдиний більш-менш успішний матеріальний символ Євросоюзу.
також у паперовій версії читайте:
- ПІСЛЯ «ВЕСІЛЛЯ» — РЕФЕРЕНДУМ
- ПРОБЛЕМНЕ ПАРТНЕРСТВО
- ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНА КРИЗА ПО-КАНАДСЬКОМУ
назад »»»