У ЗРУЧНІЙ РОЛІ ПОПЕЛЮШКИ...
Що таке кохання, в основі якого — самоприниження? Це складне питання вирішили дослідити молоді митці з київського театру «Відкритий погляд», запропонувавши глядачам прем'єру вистави «Гуппі» за мотивами однойменної п'єси 26-річного популярного російського драматурга Василя Сигарєва.
Нечисленні декорації — стіл, кілька стільців, телевізори, що стоять чомусь на підлозі, перевернуті набік, шифоньєр — символізують типову радянську (або пострадянську) квартиру. Саме тут і нуртують майже шекспірівські пристрасті.
У центрі подій, звісно, жінка. Тільки вона про це не здогадується, адже героїня на прізвисько Гуппі (справжнє її ім'я — Тамара) не вважає себе не лише головною дійовою особою, а й просто повноцінною людиною. «Він мене з села витягнув»,— час від часу, немов зачарована, повторює вона на адресу свого володаря — чоловіка Льоні, який протягом першої половини вистави на сцені відсутній.
А розмовляє вона з незнайомим чоловіком, якого наважилася запросити в гості. Ні, не задля того, аби зав'язати роман, а для нормального людського спілкування, від якого вже геть відвикла. Усі його натяки на якісь інші стосунки Гуппі відкидає... хоч щодалі — менш упевнено.
Її в сукні, пошитій із фіранок, з новою зачіскою, цей чоловік називає гарною, жіночною, не гіршою від Софії Ротару, портрет якої на стіні щодня милує око Льоні. Чи все це не сон, не марення?
У тому, що сумніви закрадаються в її душу недаремно, нас переконує друга дія вистави — умовна, адже антракту немає. Перефразовуючи Станіславського, якщо на сцені є шифоньєр, із нього рано чи пізно хтось має вистрибнути. І вистрибує — коханий чоловік Льоша. Тож від першої хвилини несподіваної появи й до кінця спектаклю глядач має можливість самостійно оцінити його достоїнства, про які так багато мовилося. І знов чуємо знайомі фрази: «Ти мишка-норушка і жабка-квакушка в одній особі. Тупе село! Такими треба тротуари мостити, щоб усі йшли та плювали!»
Привид — той солодкоголосий соловей Паша — невдовзі зникає з її життя. Ким він був — невідомо. Актором, який на замовлення чоловіка розіграв ту комедію? Може, й не всі його слова були нещирими? Утім, йому й належало розчинитися в повітрі.
Скоріш за все, Паша став тим, хто виявив сутність їхніх стосунків. І коли вщухають громи й блискавки показушного скандалу, влаштованого чоловіком-Отелло, все повертається на круги своя, ми знову розуміємо, що Льоша і Гуппі потрібні одне одному й нерозлучні, як дві половинки єдиного цілого.
Чому виникають ось такі садомазохістські стосунки? Тому що один партнер має занижену самооцінку й підсвідомо прагне, аби хтось підтвердив його комплекс меншовартості. А той, другий, теж не позбавлений комплексів, сповнений хворобливого бажання стверджуватися за рахунок приниження ближнього. Принаймні таке пояснення дав би фаховий психолог.
Проте рецептів ефективного лікування цих хвороб наразі не маємо. А недуги, що й казати, небезпечні, бо вражають не лише подружні пари, а й усе суспільство, котре стає аутсайдером через те, що складається з людей, для яких роль Попелюшки є найзручнішою.
На традиційній для театру «Відкритий погляд» післяпрем'єрній прес-конференції художній керівник Ксенія Ромашенко повідомила, що на третьому році існування цей молодіжний колектив визначив як пріоритетний напрям репертуарної політики втілення сучасної драматургії. Таке рішення вмотивоване тим, що твори сьогодення є ближчими й більш органічними для акторів, котрим випадає нагода зіграти своїх однолітків — говорити їхньою мовою, відтворювати манеру поведінки. Це не означає, що класику тут більше не ставитимуть, але недавні випускники творчих ВНЗ дотримуються думки, що до неї треба дорости.
Третя поспіль прем'єра на актуальну нині тематику (нагадаю, попередні дві — «Ніч після випуску» В. Тендрякова і «Наталчина мрія» Я. Пулінович), на мій погляд, засвідчила правильність обраного курсу.
Нова вистава «Відкритого погляду» примітна й тим, що всі її учасники — режисер-постановник Вінсент Меттель, актори Ліна Гойденко (Гуппі), Павло Максименко (Паша), Сергій Коршиков (Льоня) — є дебютантами саме на цій сцені.
Ясна річ, не все ще в них виходить так, як хотілося б. На час прем'єрного показу актори встигли вималювати певні контури образів, які поступово належить наповнювати різними тонами й відтінками, надаючи їм різноплановості.
На зустрічі з журналістами митці поділилися і планами на наступний творчий рік, у якому передбачається три нові спектаклі, звісно, якщо життя не внесе корективів.
До того ж у театрі виникла ідея влаштувати читання сучасної української драматургії, і всередині травня тут відбудеться Тиждень актуальної п'єси. Партнерами в проведенні акції виступлять Польський інститут у Києві, центр «Текст», ДрамПортал, сайт teatre.com.ua.
Протягом тижня з акторських вуст звучатимуть п'єси Максима Курочкіна, Наталії Ворожбит, Ганни Яблонської (нещодавно вона загинула під час теракту в Домодєдово) та інших сучасних драматургів. І зажевріє надія привернути увагу до цих творів режисерів наших театрів, де спостерігаємо стійку тенденцію до постановок переважно класики. Можливо, завдяки започаткованим читанням ті, хто творить нині, нарешті відчують себе потрібними й почутими.
Тетяна КРОП
також у паперовій версії читайте:
- ПРЕЗИДЕНТ ПОВЕРНУВ МАЙНО «СОФІЇ КИЇВСЬКОЇ» МІНІСТЕРСТВУ КУЛЬТУРИ
- У КІРОВОГРАДІ ВІДКРИВСЯ ХІІІ ФЕСТИВАЛЬ ЮНИХ ПІАНІСТІВ
- В ОДЕСІ ВСТАНОВЛЯТЬ ПАМ'ЯТНИК ВИСОЦЬКОМУ
- ОДА ПРИРОДІ Й ДУХОВІ
назад »»»