«БОЮСЯ ПЕРЕМІНИ МРІЇ В БУТАФОРІЮ...»
«Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними, а то ще я здавна тую мавку «в умі держала», ще аж із того часу, як ти в Жабориці мені щось про мавок розказувала. Потім я в Колодязному в місячну ніч бігала самотою в ліс і там ждала, щоб мені привиділася мавка. І над Нечемним вона мені мріла, як ми там ночували у дядька Лева Скулинського... Видно вже треба було мені колись її написати. Зчарував мене сей образ на весь вік». Так писала у листі до матері, Олени Пчілки, з далекої Грузії Леся Українка.
Вшанування пам'яті великої поетеси і драматурга з нагоди її 140-річчя у Музеї видатних діячів культури України вирішили поєднати з відзначенням другої непересічної події — 100-річчям від написання драми-феєрії «Лісова пісня». Цим ювілеям присвячено дві виставки, які тут експонуються.
Минуло століття, а образи «Лісової пісні» й надалі «зчаровують» і пересічних читачів, глядачів, і творців у всіх жанрах і видах мистецтва — театрального та музичного, кіно- і образотворчого, декоративно-прикладних.
«У нас був інший задум ювілейної виставки, та життя внесло корективи,— розповідає завідувачка сектора виставкової та експозиційної роботи Майя Чумак.— І виникло дві унікальні виставки. На першій бачите графічні роботи художників, котрі в різний час ілюстрували «Лісову пісню». Спочатку ми хотіли виставити не лише графіку з музейних фондів, а й твори живопису, скульптури, декоративно-прикладного мистецтва, у центрі яких — образи цієї драми-феєрії. Та згодом зрозуміли, що графіка найбільш відповідає суті, образності Лесиного твору завдяки двом основним виражальним засобам — лінії та плямі. Представлено здебільшого чорно-білі роботи. І вийшла, на мою думку, вишукана виставка».
Пані Майя повідала також, що ці безцінні візуальні втілення поеми Лесі Українки десяти відомих українських художників десятиліттями лежали в теках у фондосховищі, і можливості належним чином презентувати їх на широкий загал Музей видатних діячів української культури не мав. Аж поки не настав зоряний час тих гравюр, котрі, як і рукописи, «не горять». Благодійний фонд Леоніда Кучми, якому музей висловлює щиру вдячність, зголосився посприяти у створенні цієї експозиції. Завдяки виділеним фондом коштам гравюри вдалося гарно оформити і гідно представити творчість митців, котрі на те заслуговують.
А отже, кияни і гості столиці можуть тепер насолодитися високим мистецтвом і належно поцінувати його. Назву лише декого з авторів, чиї роботи тут експонуються. Тричі впродовж свого творчого шляху звертався до образів «Лісової пісні» народний художник СРСР, лауреат Державної (нині — Національної) премії імені Т. Шевченка Михайло Дерегус. Гравюри заслуженого діяча мистецтв України, професора Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури Юрія Бондаренка пронизані теплотою і людяністю. Пластична довершеність у поєднанні з захопливим сюжетним ходом — виразні риси творів Василя Перевальського. Образи драми-феєрії крупним планом із надзвичайно вдало відтвореними характерами — особливість гравюр народного художника України Михайла Туровського.
Прикрашають виставку чотири напрочуд своєрідні роботи у техніці ксилографії Олени Сахновської, створені 1929 року у власній стильовій манері, базованій на традиції української книжкової графіки ХVІ–ХVІІІ ст. Заслужений діяч мистецтв, професор НАОМА Василь Чебаник представив портрет Лесі Українки, що є образною квінтесенцією глибини її таланту й сили духу.
Більшість експонованих графічних творів стали ілюстраціями до видань «Лісової пісні», образно-піднесені й романтичні роботи Олександра Ніколайця та Володимира Василенка є мистецькими шедеврами станкової гравюри.
У чому ж унікальність другої виставки «Театр Лесі Українки. Сценографія»? Сценографія в сучасному сенсі слова — це наука і мистецтво організації сцени і театрального простору. Упродовж тривалого часу вважалося, що декорація має матеріалізувати правдоподібні, ідеальні просторові координати тексту, так як їх замислював автор під час її написання. Нині це динамічний і багатофункціональний елемент театрального дійства, що розглядає своє завдання не як однозначну ілюстрацію драматургічного тексту, а як спосіб визначити сенс постановки, створюючи зримий образ вистави, встановлюючи правильні співвідношення й пропорції між просторами сцени та тексту.
Можливо, саме ці аспекти мала на увазі Леся Українка, коли писала про драму-феєрію «Лісова пісня»: «Якесь у мене роздвоєне почуття щодо сеї поеми — я б і хотіла бачити її на сцені, і боюся, не «провалу» боюся, а переміни мрії в бутафорію...» Чи мають побоювання поетеси підґрунтя в минулому і сьогоденні українського театру, чи є вони безпідставними — хай визначать для себе ті, хто переглядатиме цю виставку.
В експозиції зібрані ескізи декорацій та костюмів до вистав за п'єсами «Лісова пісня», «Камінний господар», «Кассандра», «Оргія», «У пущі», «Вавилонський полон», «На руїнах», поставлених на сценах українських театрів. Авторами робіт є вітчизняні сценографи різних поколінь: від класиків — Анатоля Петрицького, Федора Нірода, Анатолія Волненка, Данила Лідера до сучасників — Андрія Александровича-Дочевського, Людмили Ковальчук, Марії Левитської, Олени Рачковської.
У рамках відкриття другої виставки в музеї також відбувся «круглий стіл» на тему «Театр Лесі Українки: реалії, перспективи» за участю мистецьких критиків, режисерів, акторів, драматургів, які мають (чи мали) щастя доторкнутися до живого слова Лесі Українки.
Тетяна КРОП
також у паперовій версії читайте:
- АРХІТЕКТУРНИЙ АНСАМБЛЬ НА МІСЦІ ДЕСЯТИННОЇ ЦЕРКВИ
- МІНКУЛЬТ ОБМЕЖИВ ПОКАЗ В УКРАЇНІ ФІЛЬМУ «ДІТКИ В ПОРЯДКУ»
- БАЖАННЯ АЖ ДВОХ НАТАЛОК
назад »»»