ПРЕМ'ЄРИ НА РІЗНІ СМАКИ
Харків — знаний в Україні театральний центр. Тут працюють шість державних театрів, із них п'ять — академічних, ще низка недержавних подібних закладів, різних творчих об'єднань. Переважна їх більшість радують слобожан своїм творінням, і чи не найбільше — прем'єрами. Останнім часом відбулось їх три — в Академічному українському драматичному театрі імені Т. Шевченка, Російському академічному драмтеатрі імені О. Пушкіна та в наймолодшому недержавному театрі «На Жуках».
У шевченківському театрі прем'єра спектаклю «Примадонни» за п'єсою відомого американського драматурга Кена Людвіга, поставленого заслуженим діячем мистецтв України Олександром Аркадіним-Школьником у чудовому сценографічному вирішенні заслуженого діяча мистецтв Тетяни Медведь. Кілька слів про сюжет вистави. Англійські актори Лео и Джек у пошуку заробітку випадково дізналися, що багата американка перед смертю забажала зустрітися зі своїми лондонськими племінниками-сиротами. Актори-невдахи «клюнули» на таку приманку. Одягнувшись у вбрання шекспірівських героїнь, вони з'являються в домі тітоньки Флорес...
Колізії ускладнюються. Народний артист України Петро Рачинський, який майстерно зіграв роль домашнього лікаря тітки Флоренс, будь-що намагається утримати ситуацію у власних інтересах, з нетерпінням чекає появи так званих дівчат, аби його єдиний син став чоловіком однієї з них. Зрештою, він і сам не проти віддати багатій племінниці Мег свою руку й серце.
Стрижень характеру виконавця має зберігатись у будь-якій варіації, інакше отримаєш «багатоликого Януса». Веду до того, що жанрову роль вміло виконала акторка Майя Струнникова, а її колега — народна артистка України Людмила Платонова немов народилась у вбраннях тітоньки Флоренс. Ще плюс до її образу — м'яка хода, як у хитрої кішки. Виписувати таких жінок особливо полюбляють англійські драматурги. І американець Кен Людвіг не зрадив цій традиції. «Примадонни» — крок шевченківців у бік традиційного драматичного мистецтва, без якого авангард не може існувати.
І прем'єра вистави «Розповіді Василя Макаровича» (на тексти відомого російського письменника, кіносценариста, артиста і режисера В. Шукшина) в Академічному російському театрі імені О. Пушкіна, поставлена народним артистом України Олександром Барсегяном, декорації Юрія Тарасова, отримала схвалення глядача. Під час перегляду вистави відчуваєш, начебто побував у березовому гаю на батьківщині В. Шукшина в Алтайському краї. Мінімум декорацій цілком компенсують оригінальні вдяганки героїв. Правдиво і повно актори показали окремі зразки сільського життя глибинки, як-от: дві гарні селянські дівчини (артистки Ольга Єлізарова і Тетяна Ситова) на призьбі, під акомпанемент гітар своїх залицяльників, красиво виводять ніжне двоголосся на все село.
Яскравий епізод зіграв і народний артист України Олександр Васильєв. Його герой Наум Євстигнійович уважно прислухається, як квартирант Юрко (артист Артур Руденко) в'яло вчить уроки: на голодний шлунок не лізуть йому в голову ні географія, ні історія. Він злазить з печі до голодної дитини і годує її досита. Після такого великодушного жесту навчання в хлопця заладилось, наступного дня він порадував відмінними оцінками. Ще переконливий штрих. Брати Громови — Семен (артист Артем Лях) та Іван (артист Володимир Маркович) полюбили Валю Ковальову (артистка Яна Соколовська), ладні поступитися своїми почуттями один одному, але їм невтямки, що вибір давно зробила сама Валентина.
За дві з половиною години захопливого спектаклю на одному подиху актори, не полишаючи сцени, яскраво показали життя російської глибинки. «Розповіді Василя Макаровича» у виконанні пушкінців подано в жанрі реалістичної комедії. Та головне в тому, що прозвучала актуальна тема морального вдосконалення людей, котрі прислухаються до свого внутрішнього голосу, який ми часто і не чуємо, вступаючи в діалог з власною совістю.
І третя прем'єра у виконанні акторів наймолодшого в Харкові недержавного театру «На Жуках». Вистава поставлена режисером Ольгою Терновою у своїй же оригінальній сценографії. Драма Ніни Садур «Ехай!?» супроводжується чудовою класичною музикою, яка підкреслює, що абсурд — не безнадійна глупота, інколи в ній — глибокий зміст... Чоловік уночі влігся на рейки поперек залізничної колії. І жодної уваги ні на що не звертає. Пильний машиніст зупинив потяг, намагався відтягти його з полотна вбік — не вийшло. Якраз до місця події підійшла жінка, яка шукала заблукалого козла. І випадково стрічні під час екстремальної ситуації розстаються друзями. Жінка-одиначка замість козла знайшла собі чоловіка. А той — дах над головою, машиніст — сенс життя.
Епіграфом до вистави можуть служити слова Станіслава Лема: «Ми зовсім не хочемо завоювати космос. Нам не потрібні інші світи. Людині потрібна людина...» Можна ставитися до всього, що сталось, як до неприродної сили, що зупинила потяг, а нещасний мужик зустрів свою подругу. Символічно в спектаклі показано рейки, котрі пересіклись із загибеллю та любов'ю, позбавили від страшної самотності. Саме так переконливо грає свою роль донедавна самотнього чоловіка артист Дмитро Терновий. «Ти повинен їхати,— каже він машиністу,— тож і «ехай», хоч хто б лежав на твоєму шляху».
Нині молоді режисери прагнуть заполонити сценічний простір атмосферою натуралістичної правди, підмостки буквально тріщать від неї. Проте театр залишається вторинним щодо істинного. Виходить мистецтво не правди, а подоби правди, де все має подвійний смисл у символі правди — синтез режисерського задуму і акторської майстерності. Режисер Ольга Тернова вміло зорієнтувалась у п'єсі Ніни Садур, де головна ідея полягає не в словах, а в конкретних діях (як складна психологічна мозаїка).
Отже, людині дійсно потрібна людина, життя кожного з нас — космос, але все народжується тільки з двох протилежних енергетичних мас, котрими є «інь» і «янь». Виходить, Ніна Садур, задумуючись про любов, дійшла висновку, що покохаєш і козла, але одразу ж додала: у пошуку козла можна знайти і щастя.
Віталій СТЕГНІЙ з Харкова
також у паперовій версії читайте:
- ГРАНІ ТВОРЧОСТІ
- АКВАРЕЛІ ОЛЕНИ КОВАЛЬОВОЇ
- «ПАРАД ТРУБАЧІВ» У НАЦІОНАЛЬНІЙ ФІЛАРМОНІЇ
назад »»»