ЇХНЯ КРОВ, НЕМОВ ВІЧНИЙ ВОГОНЬ ВОЛІ
29 СІЧНЯ— ДЕНЬ ПАМ'ЯТІ ГЕРОЇВ КРУТ
Цього дня (далекого 1918 року) на захист вистражданої незалежної Української Народної Республіки проти шеститисячної армії більшовиків виступив невеликий загін українських добровольців.
Молодій українській державі ледь виповнилося сім днів, а вже було зібрано військо, щоб придушити її незалежність. Його очолював Михайло Муравйов, колишній жандармський полковник. Загони великої й добре організованої армії вдерлися в межі України, практично не зустрічаючи опору. У цей грізний час сформовані Центральною Радою київські полки імені Богдана Хмельницького, Петра Сагайдачного, Петра Дорошенка оголосили «нейтралітет». Тоді назустріч ворогові вирушила патріотична молодь.
До маленької станції Крути, що на Чернігівщині, прибули сотня Української військової школи, бійці студентського куреня, поповнені гімназистами старших класів, рота гайдамаків — усього близько 600 осіб. Молоді люди відгукнулися на заклик захистити свою батьківщину. Вони намагалися стати на заваді більшовицьким загонам, які просувалися до Києва. Рили окопи вздовж залізничної колії, а вранці 29-го розпочався нерівний бій. Більшовицька артилерія почала обстріл, він був інтенсивний.
То була кровопролитна битва: юнаки, студенти не мали належної військової підготовки. Невелика кількість набоїв була швидко вистріляна, а червоні підходили все ближче. П'ять годин безупинно студентський курінь стримував навалу ворога під градом куль і гранат. На одного українського бійця кидалися з багнетами по 10–15 супротивників.
Українські підрозділи стійко трималися, а коли закінчилися набої, героїчні захисники Крут забрали вбитих та поранених і відступили. Один загін студентів і гімназистів під час відступу збився вночі з дороги й потрапив у полон до більшовиків. Розлючені величезними втратами червоні по-звірячому замордували 27 полонених студентів і гімназистів у дворі станції. Спочатку вони їх розстрілювали, а потім добивали штиками і ножами. Пізніше вбивці привели й розстріляли двадцять восьмого, а хату, що дала йому притулок, спалили. Справжні сини України, потрапивши до більшовицького полону, не просили у катів помилування. Коли їх вивели на розстріл, вони почали співати «Ще не вмерла Україна».
Ця невелика станція Крути забрала життя майже трьохсот українських юнаків. Документально встановлено, що в обороннім бою жертовно полягли під Крутами, освятили своєю кров'ю українську державність десять старшин (офіцерів) і близько 250 юнаків Першої київської військової школи імені гетьмана Богдана Хмельницького, приблизно 50 студентів київських університетів і гімназій. Вони вірили в ідею національного відродження. Тож Крути стали своєрідним бойовим хрещенням Четвертого Універсалу Центральної Ради, яким проголошувалася незалежність України. Ця гаряча молода кров дала право нашому народові на продовження державницького життя.
Ешелон із захисниками Крутів, які відступали, просувався на південний захід, руйнуючи за собою залізничну колію. Своє завдання вони виконали, затримавши на кілька днів червоногвардійські війська, котрі наступали на столицю. «Муравйовці», увірвавшись до Києва, розстріляли кілька тисяч тих, кого хоч якось було запідозрено у симпатіях до українства.
Згодом, коли Центральна Рада повернулася до Києва, тіла 27 замордованих юнаків було привезено з-під Крут і 19 березня 1918 року з військовими почестями перепоховано на Аскольдовій могилі. Тисячі киян проводжали їх в останню путь. Нині встановлено частину імен загиблих: Андрій Соколовський, Євген Тарнавський, Микола Ганкевич, Олександр Попович, Лука Дмитренко, Олександр Шерстюк та інші.
Віддаючи належне подвигу юних бійців, український народ щороку вшановує пам'ять про них. Біля пам'ятного знаку на Аскольдовій могилі в Києві покладають квіти, проводять панахиду. А біля кургану пам'яті на місці бою під Крутами відбуваються мітинги-реквієми.
29 січня стало символом відродження української нації. Крути увійшли в історію України як символ національної честі. Україна не забуде молодих сміливців, які, не вагаючись, віддали своє життя за волю. У бою під Крутами вони загинули, але не згас вічний вогонь української волі.
Вдячні нащадки шанують пам'ять героїв, подвиг яких був відчайдушним кроком. «Хай виє знов зима поривом лютим, / Та ми дорогу знаєм до мети: / Лицарство Крут! О, нам вас не забути, / Ваш чуєм зов — невтомно далі йти!»
Згадуючи події 93-річної давності, переконуємося в тому, що така наша історія, іноді не виправдано жорстока, але забувати яку ми не маємо права. Нині українцям не вистачає патріотизму, бракує знання правдивої історії. Можливо, саме українська історія є тією національною ідеєю, яка може об'єднати націю.
Підготувала Ганна ІВАНОВА
також у паперовій версії читайте:
- ПІОНЕР ПОВІТРОПЛАВАННЯ
- ІЗ СЛОВНИКА ВІЙНИ: БІЖЕНЦІ...
назад »»»