«КІНЧАЙТЕ, ФОНДЕ, ТОРГУВАТИ, БО ВЖЕ НІЧИМ ЗДАЧУ ДАВАТИ»
Як відомо, нині частка державного сектора у ВВП нашої країни сягає 37%. Це значно більше, ніж у розвинутих державах, приміром, у Сполучених Штатах і Німеччині вона становить 20%, у Великій Британії, Канаді та Італії — 15%. В управлінні наших державних органів перебуває понад чотири тисячі потенційних об'єктів приватизації, а фінансових ресурсів на модернізацію державних підприємств немає.
Необґрунтована заборона приватизації певних об'єктів призводить до використання державного майна не за призначенням, його руйнування, відчуження з використанням позаприватизаційних схем і, як наслідок, втрати підприємствами інвестиційної привабливості. Нині більш ніж п'ятсот державних підприємств та господарських товариств із контрольними держпакетами акцій перебувають у стадії банкрутства. Розмір державних корпоративних прав ще у 400 господарських товариствах недостатній для ефективного здійснення державних повноважень з управління ними.
Унаслідок відсутності чіткої позиції держави щодо продажу об'єктів приватизації разом із земельними ділянками держбюджет недоотримує кошти. Програми (стратегії) розвитку галузей у більшості випадків зорієнтовано на збереження підприємств у державній власності та безпосереднє управління ними з боку органів виконавчої влади, а джерелом інвестицій визначено державний бюджет.
Експерти Комітету з питань економічних реформ при Президентові України називають низку причин такої ситуації. Насамперед — це несистемна приватизація. Чинне законодавство щодо процесу зміни власності було орієнтоване на проведення масової приватизації й не відповідає сучасним економічним умовам. Друга причина — низька ефективність управління підприємствами державного сектора економіки. Чинне законодавство щодо управління державною власністю недосконале, а іноді суперечливе. Значною проблемою є також непослідовність під час визначення розміру корпоративних прав, що залишаються у держави. Ще одна причина полягає у недостатній орієнтованості програмних документів щодо розвитку галузей вітчизняної економіки на залучення недержавних інвестицій.
Задля виправлення такої ситуації аналітики пропонують реалізувати стратегічні заходи. Зокрема, визначити галузі та деякі підприємства, які залишаються у державній власності на довгострокову перспективу, і такі, що підлягають продажу. Для галузей та окремих підприємств, які лишаються у державній власності, доцільно затвердити програми розвитку з визначенням засад і термінів їхнього реформування й приватизації. При цьому важливо переглянути критерії встановлення заборони на приватизацію.
Експерти також пропонують ухвалити єдиний закон, який би визначав засади приватизації для об'єктів державної власності, замість законів «Про Державну програму приватизації», «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі», «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва». А також унести зміни до законодавства щодо управління державною власністю для підвищення ефективності управління об'єктами з державними корпоративними правами.
У результаті такої реформи має бути забезпечено завершення структурної перебудови економіки та оптимізація структури державного сектора; завершення приватизації державного майна як широкомасштабного соціально-економічного проекту. А також підвищення ефективності управління об'єктами державної власності й захист прав держави. Кількісним результатом реформи може бути скорочення частки державного сектора у ВВП до аналітично обґрунтованого рівня.
Основними принципами проведення реформ у сфері приватизації та управління державними корпоративними правами аналітики називають програмний підхід (здійснення перспективного планування реформування та приватизації); прозорість (забезпечення прозорості й аргументованості рішень щодо приватизації об'єктів державної власності, налагодження системної протидії будь-яким позаприватизаційним способам відчуження об'єктів державної власності).
Конкурсний відбір менеджменту (призначення керівників суб'єктів господарювання держсектора на конкурсній основі); змагальність (здійснення приватизації держмайна на конкурентних засадах). І ще обґрунтованість (визначення чітких критеріїв для відбору підприємств, що не підлягають приватизації, та збереження у держвласності об'єктів, які гарантують національну безпеку). Важливою є й відповідальність (посилення відповідальності за неефективне управління держмайном, зловживання у цій сфері та за порушення законодавства з питань приватизації, а також спрощення порядку відсторонення осіб від керівництва об'єктами держвласності у разі порушення ними вимог контракту (збиткова діяльність, незаконне відчуження майна тощо).
«Крилаті» інвестиції
Нещодавно Фонд держмайна України (ФДМУ) оголосив, що хоче продати понад 60% пакета акцій, що належать державі у найбільшій авіакомпанії «Міжнародні авіалінії України». Як відомо, «МАУ» — провідна вітчизняна авіакомпанія, яка за підсумками минулого року вийшла на перше місце серед авіаперевізників за кількістю перевезень пасажирів. У «МАУ» вітають наміри уряду продати держпакет акцій. Зі зміною власника очікують нових інвестиційних вливань. Такий крок активно обговорювали впродовж кількох років, і в компанії сподіваються, що тепер, коли рішення ухвалене, приватизація таки відбудеться. Для авіакомпанії розпочнеться нова ера — залучення приватних інвестицій дасть змогу бізнесові вийти на вищий рівень, з'явиться більше можливостей для розвитку, підвищення конкурентоспроможності та ефективності, для зростання рівня персоналу.
Оскільки «Міжнародні авіалінії України» — закрите акціонерне товариство, то, згідно з українським законодавством, ФДМУ має спочатку запропонувати державний пакет акцій іншим акціонерам компанії. У фонді твердять, що державі вигідніше продати свою частку у «МАУ» на відкритому конкурсі, де можна отримати більше грошей за держпакет. Якщо покупці запропонують менш ніж 250 млн грн за акції, фонд відмовиться від їхнього продажу.
Від самого заснування компанії у 1992 році донедавна склад її акціонерів був незмінний. Крім 61,58% державних акцій, 22,5% мали австрійські авіалінії, ЄБРР — майже 10%, ірландська авіакомпанія — ще 6%. Проте з нинішньої весни склад акціонерів «МАУ» почав змінюватися. Спочатку свою частку у компанії продали ірландці. А згодом, після того як австрійські авіалінії було продано німецькій «Люфтганзі», австрійський пакет відійшов неназваному інвесторові. У липні ЄБРР заявив про початок переговорів щодо продажу своєї частки акцій «МАУ».
З червня ФДМУ переконував уряд, що держава має продати свої акції в «Міжнародних авіалініях України». Адже наступного року закінчується ексклюзивність маршрутів «МАУ». І на них запанує конкуренція. 2011 р. усі ліцензії існуватимуть, але їх можуть одержати інші компанії. «МАУ» доведеться змагатися з німецькими, англійськими, французькими авіаперевізниками. Тож треба вкладати сотні мільйонів гривень у розвиток компанії, аби вона втрималась у конкурентному середовищі. Потрібно залучити акціонерів, які збільшуватимуть статутний фонд «МАУ» за рахунок власних коштів, а, можливо, й системного інвестора.
Експерти зазначають, що продаж державної частки акцій у компанії, котра стабільно приносить прибутки, може бути вигідна з точки зору залучення більших інвестицій та надходжень податків до держбюджету. Приватизувати «МАУ» зараз є сенс, навіть якщо вона прибуткова. Досвід засвідчує, що коли успішні компанії приватизували, їхні прибутки ставали ще суттєвішими, бюджет отримував більше податків.
Водночас аналітики зауважують, що ці зміни відбуваються на тлі підготовки України до Євро-2012. Тому не можна відкидати, що у придбанні компанії зараз може бути зацікавлений один інвестор.
В Естонії, навпаки, приватну авіакомпанію уряд вирішив рятувати шляхом націоналізації. При цьому передбачає залучити до співпраці її колег, зокрема й український «Аеросвіт». Від часу заснування у 1991 році керівники «Естоніаейр» виношували плани щодо регіонального лідерства у галузі авіаперевезень. Однак через не надто вдалу маркетингову політику, зміцнення конкурентів, зокрема австрійських, естонський перевізник не тільки не зміг досягти своєї мети, а й кілька останніх років перебував на межі банкрутства. Йшлось навіть про продаж авіакомпанії іноземним фірмам. Проте естонський уряд вирішив зберегти авіакомпанію через її націоналізацію.
Нині компанія змушена відмовитися від багатьох прямих рейсів. Бо лише естонських пасажирів недостатньо для заповнення її повітряних лайнерів. Нове керівництво компанії намагається проводити більш відкриту політику і долучити до співпраці інші компанії. Так, навесні 2011-го на естонському ринку авіаперевезень з'явиться український «Аеросвіт». Про свій прихід до Естонії заявив також відомий своїми дешевими рейсами ірландський авіаперевізник.
Амбітні плани
Головною подією наступного року у ФДМУ називають приватизацію підприємств енергетики, зокрема теплоенергетики. Нині процес генерації теплоенергії вельми дорогий, неекономний і дає менше конкурентних можливостей для України на енергетичному ринку. Підприємствам теплоенергетики потрібні великі капіталовкладення для модернізації, а держава зараз не в змозі цього зробити.
Пріоритетними в продажу генеруючих підприємств залишатимуться «Дніпроенерго» та «Західенерго». Фонд розраховував розпочати приватизацію підприємств енергетики у четвертому кварталі нинішнього року. Але оскільки погодження необхідних позицій зацікавленими органами проходить повільно, очікується, що приватизаційний процес почнеться наступного року і триватиме два роки з огляду на продаж держпакетів акцій обленерго.
Після продажу енергогенеруючих компаній буде приватизація вугільної галузі. ФДМУ уже наступного року виставить на продаж усі державні вугільні шахти. Так уряд боротиметься з недостатнім фінансуванням та збитковістю українських копалень. Конкретну суму, яку планують отримати від їхньої приватизації, в уряді поки не називають. При цьому в Кабміні зазначають, що це має бути не менш ніж мільярд гривень за кожне підприємство. Як відомо, питання приватизації державних шахт порушували неодноразово. Проте заважала заборгованість шахт перед комерційними та державними структурами.
У свою чергу, Мінекономіки пропонує дозволити приватизувати підприємства авіакосмічної галузі, скасувати мораторій на приватизацію зернозберігаючих підприємств і лікеро-горілчаних компаній, підприємств соляної промисловості й об'єктів державної системи сертифікації. Крім того, пропонують вилучити з переліку заборонних об'єкти, які були реорганізовані та ліквідовані або втратили статус підприємств загальнодержавного значення.
Експерти припускають: до Верховної Ради може надійти пропозиція уряду щодо скасування законних обмежень на реорганізацію чи приватизацію української газотранспортної системи. ЗМІ повідомляли про намір уряду внести зміни до закону про трубопровідний транспорт. Хоча офіційного відповідного документа не оприлюднено, депутати та експерти очікують на його появу.
Питання про внесення змін до закону про трубопровідний транспорт фігурувало у порядку денному одного з урядових засідань. Проте офіційної інформації стосовно результатів його розгляду не було. Глава уряду Микола Азаров під час візиту до Брюсселя ухилився від відповіді на запитання, чи розглядає Кабмін можливість внесення змін до законодавства, аби відкрити шлях до передачі ГТС у розпорядження консорціуму з Росією. Поживемо — побачимо, сказав тоді очільник уряду.
На сайті Верховної Ради є інформація про внесення урядом законопроекту про зміни до закону про трубопровідний транспорт. Та вони стосуються лише відчуження житлового фонду, що належить підприємствам магістрального трубопровідного транспорту і «Нафтогазу». Деякі депутати переконані, що уряд усе-таки планує інші зміни до закону про трубопровідний транспорт, і вони стосуватимуться саме скасування заборони на відчуження трубопроводів.
Експерти вважають, що у ВР можуть з'явитися нові законодавчі ініціативи, спрямовані на створення можливостей зміни власності на українську ГТС. Зміни готують — це питання часу, запевняють вони. Проте ситуація неоднозначна. Щодо неї є різні позиції. Одна чітко спрямована на те, щоб прибрати дію ст. 7 закону і знайти можливість реалізації проекту на відчуження ГТС. Друга ґрунтується на тому, щоб зберегти контроль. Бо встановлення контролю над українською ГТС з боку іноземного постачальника-монополіста стане лише проміжним етапом до оволодіння державними активами і поглинання активів, що належать провідним українським олігархічним бізнес-угрупованням.
Закон про трубопровідний транспорт було ухвалено 1996 року. Проте у 2007-му з ініціативи тодішнього глави уряду Юлії Тимошенко було ухвалено зміни до ст.7 цього закону. У них міститься пряма заборона на будь-яку реорганізацію, поділ чи приватизацію основних фондів підприємств магістрального транспорту, компанії «Нафтогаз» та її дочірніх структур, а також газосховищ.
Деякі експерти виступають проти продажу стратегічних об'єктів, які приносять державі прибуток. Приклад «Криворіжсталі» довів, що до цього часу ніхто не знає, куди пішли гроші від її приватизації. На їхню думку, необхідне цільове спрямування бюджетних коштів на підвищення соціальних стандартів. Приватизаційні гроші мають йти саме на підвищення рівня життя звичайних людей, а не на підтримку банків, олігархів, які вивозять свої капітали до офшорних зон.
Олена КОСЕНКО
також у паперовій версії читайте:
назад »»»