ОСКОЛКИ І САМОЦВІТИ
Ми живемо з вами в один час і в однакових умовах, але стаємо разюче різними. В одного життя — роман, в іншого — повість, у когось — нарис чи навіть анекдот. Щодня з нами трапляються «історії», з них складається доля, якої ми гідні.
Людина — це, по суті, філософський камінь, здатний все перетворювати на золото. Проте, на жаль, часто те, чого вона торкається, перетворюється... самі знаєте на що. Добре, коли людина, розбиваючись, немов камінь, на осколки, не тільки не ранить чиїсь ноги, а й виблискує коштовними самоцвітами. Таке, на щастя, буває.
ДОЧКА І МАТИ
У фойє театру дефілюють ефектні дочка і мати. Двоє театральних джентльменів потай роздивляються їх.
— У доньки, глянь-но, — коментує один, — очі іскряться й виграють, немов мінералка в розкупореній пляшці. А от у її матінки очі — як у келиху вчорашнє шампанське.
Другий чоловік задумливо зауважує:
— Так, учорашнім шампанським до пуття не похмелишся, а от мінералкою спрагу можна добре втамувати.
ЧЕКАННЯ
Її не залишало жагуче бажання «влаштувати життя». І водночас у ній жила свята впевненість, що щастя не треба підганяти, воно прийде саме, що робити нічого не потрібно, а треба тільки чекати, коли його піднесуть «на блюдечку».
Роки минали... Іноді відбувалося неймовірне — щастя і справді «підносили». Але вона мляво порпалася виделкою і морщилася: і недосолене, і пересмажене, і гарнір міг би бути кращий, і взагалі вже остигло — віднесіть!..
Вона була старою дівою.
ОБРАЗА
Робочі столи Феді Жученка і Броніслави Борисівни в бухгалтерії стояли навпроти. Жученко і Броніслава Борисівна цілими днями дивилися один на одного. У фігуральному сенсі слова, оскільки ритм роботи в них дуже напружений: нема коли очей звести.
Якось холостяк Жученко, побачивши, як пливе лебідкою заміжня співробітниця Наталя Петренко, розслабився і мрійливо вимовив услід:
— Такі жінки, зазвичай, бувають ідеальними дружинами.
Господи, як Броніслава Борисівна образилася! Потім дружні почуття взяли гору, і вона суворо сказала:
— Жученко, ти припустився жахливої помилки. В присутності дами ніколи не роблять компліментів іншій жінці. Міг би сказати набагато дипломатичніше: «З таких, як Наталка, виходять добрі дружини, а з таких, як ви, Броніславо Борисівно,— ідеальні коханки».
ДЕТЕКТИВНА ІСТОРІЯ
Темним зимовим вечором Інна поверталася з університету додому. А ожеледь була страшенна. Йде і бачить, як на снігу, поруч із нею, почав ковзати лазерний вогник. Вона в ту пору захоплювалася детективами, до того ж була під враженням телесеріалу «Вулиці розбитих ліхтарів». Та ще й у столиці кілери застрелили нещодавно двох чи трьох бізнесменів. Одне слово, прийняла жовтогарячу крапку за вогник лазерного прицілу. А тут раптом чоловік поруч із нею гепнувся на слизькій льодинці. Інна відразу зметикувала: «Господи, якусь важливу птицю «замочили», тепер і мене, як свідка, приберуть». Страшенно перелякавшись, вона кинулася навтьоки, але посковзнулася, вдарилася і... знепритомніла (швидше від страху).
Прийшла до тями від того, що хтось її термосив (Інні робили штучне дихання). Її долею занепокоївся саме той чоловік, який упав.
Коли Інна остаточно оговталась, з'ясувалося, що рятівник вивихнув ногу. Майбутній медик, Інна успішно впоралася з цією проблемою — вправила вивих, щоправда, потерпілий від болю теж знепритомнів. Хвилини на дві.
Ось так і познайомилися: лежачи, напівсидячи, напівлежачи... І закохалися з першого погляду. Майбутній чоловік Інни виявився слідчим.
«БУРМИЛО»
Аркадій Семенович — чоловік інтелігентний і скромний — вийшов увечері зі своєї дев'ятиповерхівки прогулятися. Сів на лавочку у скверику. Навпроти, теж на лавці, сиділа молода дівчина років вісімнадцяти. Аркадій Семенович мимохіть задивився на неї, замилувався. Гарна, витончена, граційна. Захотілося заговорити до неї, сказати щось приємне. Але дівчина раптово підвелася. Встала і тихо, презирливо буркнула на адресу Аркадія Семеновича: «Вилупив баньки, бурмило»,— і пішла геть.
Аркадій Семенович слів не розчув, він тільки дивився їй услід з незвичайно щасливим, піднесеним настроєм, поки вона, вродлива і граційна, не зникла...
ПЕРШЕ КОХАННЯ
О, як я кохав, коли був старшокласником, цю дівчинку-юнку. Ми познайомилися з нею на міській олімпіаді з хімії. При випадковій зустрічі на вулиці вона першою зі мною віталася. Я з радістю відгукувався, але розмови наші були дуже короткі, тому що я надто соромився. Іноді ми не бачилися, здавалося, вічність, насправді — тиждень. Але диво полягало в тому, що наші маршрути обов'язково перетиналися, хоча ми мешкали в різних районах провінційного міста й навчалися в різних школах. Марина завжди випромінювала світло, чарувала приязню і добротою. Вона була вражаюче природною, романтичною — як сонечко, як квітка, як вітерець...
Це я тепер розумію, яким був телепнем... А тоді я так і не посмів її поцілувати.
Так трапилося, що я разом із батьками виїхав з рідного міста. Горю моєму не було меж. Втім, час, як відомо, лікує. Багато років по тому я повернувся. І от одного разу я побачив Марину на вулиці. Вона була неймовірно вродлива і ставна. Якийсь час я йшов за нею слідом, нарешті наздогнав і обережно торкнув рукою плече. Вона озирнулася, і я, дивлячись їй в очі, з радісною усмішкою вимовив:
— Ось жінка, яку я колись кохав до безтями.
У відповідь Марина з відчуженим, ні, радше навіть зі злим виразом обличчя, пирхнула:
— Ну що це за дурня!
Вона повернулася і гордовито пішла геть. Я стояв, як громом уражений. Уже потім довідався, що Марина працює судовим виконавцем. Майнула думка: до якої ж міри професія накладає свій відбиток...
ПРІОРИТЕТИ
Ефектна, вродлива студентка Оля — створіння енергійне і рішуче. На мить вона завмирає весняною квітучою гілочкою, але ось поворот трепетного тіла — і я бачу обличчя сучасної ділової жінки.
— Ви романтик і поет, — таврує мене вона. — А в мої основні життєві плани кохання не входить. Це особливість нашого покоління. Втім, ми відмовляємося від кохання не просто так, а в ім'я інших цінностей. Свобода, наприклад, матеріальна незалежність, творчість, пізнання життя, самореалізація, кар'єра, ще багато іншого.
Я заперечую:
— Але все це разом мізерніше, ніж любов.
— А який сенс від неї, якщо відсутнє вищенаведене?
Буквально через півроку в Олі «зірвало дах» — вона закохалася. Це був ураган, цунамі, божевілля. На щастя, дівчині зустрівся чоловік, який не ставив на перше місце «інші цінності». А от її сестра-близнючка Лариса вистрибнула з вікна шостого поверху. Вона безоглядно закохалася в надто прагматичного викладача університету...
ЖАЛІСЛИВИЙ
Зима. Біля магазину «Все для тварин» метушиться крутелик у шикарному «прикиді». Прив'язуючи свого породистого пса, він жалісливо промовляє:
— Що, бідолахо, змерз?.. Ех, не надягли ми на тебе шубку, даремно не надягли. Ну, нічого, я зараз тобі таких калорій куплю, відразу зігрієшся. Та не тремти вже так, я тобі і попону куплю!
Поруч переминається синій від холоду дідок-жебрак. Але крутий чолов'яга «в упор» його не бачить. Він погладжує і поплескує свого улюбленця. Потім зникає в магазині. Скупившись, виходить, випромінюючи турботу і співчуття.
І ось два барбоси — двоногий і чотириногий — діловито віддаляються.
КІШКА-МЕСНИЦЯ
Мешкали по сусідству дві родини в приватних будинках. Дружби між ними не було, але співіснували мирно.
Одного разу молодий чоловік ударив ногою сусідську кішку. Кішка образилася й помстилася: задушила кролика (чого раніше ніколи не робила). Розсерджений сусід упіймав «мурку», відвіз у найближчий лісочок, жбурнув у ярок і розрядив у неї дробовик.
Але сталося диво. Тиждень по тому поранена кішка приповзла додому. Ще два місяці вона одужувала. А потім передушила всіх кролів у сусіда.
Цього разу чолов'яга, після досить тривалого «полювання», жбурнув кішку в мішок і знову відвіз до того ж лісу. Він вирішив вчинити надійніше: розстріляти тварину великим дробом.
Ось він кинув на землю зав'язаний мішок з «муркою». Кішка заходилася верещати несамовито. Розлючений чоловік щосили вдарив прикладом по мішку, та, певно, влучив по гранітній каменюці. Рушниця здетонувала і виплюнула смертоносний заряд просто йому в обличчя.
Володимир КОСКІН
також у паперовій версії читайте:
- СМЕРТЕЛЬНІ НОМЕРИ САШІ ЧОРНОГО
назад »»»