УКРАЇНЦЯМ ОБІЦЯЮТЬ НОВИЙ ПАСПОРТ
Минулого тижня сталася знакова подія в історії українського документообігу: 17 листопада 2010 року уряд видав розпорядження про затвердження плану першочергових заходів із запровадження закордонних паспортів з електронним носієм біометричної інформації, а також створення національної системи біометричної ідентифікації громадян України.
Звичайно, між затвердженням цього плану і реальним упровадженням нового зразка може бути величезна дистанція, однак процес від самого початку має бути під пильним контролем громадськості, оскільки приклади недолугого втілення в життя хорошої ідеї у нас, на жаль, є. Першу скрипку у цій справі відіграватиме Міністерство внутрішніх справ, бо саме на нього покладено обов'язки із забезпечення громадян внутрішніми і закордонними паспортами.
Біометричний чи електронний?
Перш ніж вести розмову про паспорти, слід розібратися в термінах. Словосполучення «біометричний паспорт» непогано прижилося у широковживаній лексиці, але у нього не завжди вкладають правильний зміст. Біометричним вважається документ, який містить зображення біологічного вигляду людини, виконане способом малюнка, фотографії або ще якимось чином.
Нагадаємо: сотню років тому в Російській імперії теж були паспорти, але прикмети його власника наносили літерами: зріст, скажімо, високий, волосся руде, очі чорні тощо. Після того як у документи почали вклеювати фотокартки, паспорти автоматично перейшли до категорії біометричних. Таким чином фраза про те, що Україна збирається запроваджувати біометричний паспорт, може викликати в якогось іноземця здивування, і людина, малознайома з нашою державою, подумає, ніби ми досі живемо за стандартами XIX ст.
У цьому разі більш вдало звучатиме вислів «електронний паспорт», але й він не зовсім правильний, оскільки паспорт залишиться пластиково-паперовим, але у нього буде вмонтовано електронний носій біометричної інформації. Такий собі невеликий шматочок металу, схожий на той, котрий можна побачити у телефонній картці для таксофона. Проте якщо його піднести до спеціальної зчитувальної машини, на екрані комп'ютера з'явиться не лише прізвище, ім'я, рік народження та інші анкетні дані, а й електронне зображення біологічного вигляду власника, яке ми, за традицією, продовжуємо називати фотографією.
Упродовж десятків років люди користувалися паспортами з уклеєними фотокартками, не уявляючи, що вони можуть бути якимись іншими. (Напевно, так само наші предки сотню років тому не уявляли, що паспорт може бути інакший, аніж той, який видають їм на руки у поліцейських управах). Такі паспорти легко підробляли переклеюванням фотокартки і підмальовуванням сегмента печатки, але з цим мирилися, як із неминучим злом. Наприкінці XX ст. технології електронно-цифрового друку зробили можливим не клеїти фотокартку на сторінку, а друкувати зображення на ній. Імовірність підроблення такого паспорта різко знижувалася.
Мирне співіснування різних зразків
До 2007-го в Україні були два види паспорта: один, зразка 1993 року, із уклеєною фотокарткою, інший, зразка 1996-го, із друкованим зображенням. Обидва були затверджені указами Президента України. Щоправда, реально виготовлення паспорта другого зразка почалося аж у 2002 р. — після того як у вересні 2001-го у США було скоєно відомі теракти.
Тоді можновладці жахнулися від того, що якийсь терорист, котрого розшукують спецслужби десятків держав світу, може вклеїти у чужий паспорт свою фотокартку і вільно подорожувати по світу під чужим ім'ям. Ураховуючи це, країни — члени Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО), зійшлися на тому, що всі вони до 2015 р. мають запровадити проїзні документи з друкованим відбитком обличчя власника. Внаслідок цього Україна, яка шість років ніяк не могла розпочати виготовлення паспортів нового зразка, врешті-решт узялася за справу.
У першій половині 2007-го на один виданий паспорт нового зразка припадало два документи старого — із уклеєною фотокарткою. Сенс нововведення полягав не лише у зміні зовнішнього вигляду паспорта, а й у новому порядку його оформлення. Раніше бланки документа виготовляли на підпорядкованому Міністерству фінансів поліграфкомбінаті «Україна», а потім розсилали по всіх містах і районах, де місцеві працівники паспортних служб міліції персоналізували їх, тобто вклеювали фотокартку і вписували анкетні дані. Тепер процес ішов у зворотному напрямку: спочатку у районах фотографували і анкетували людей, заносили їхні дані на магнітний носій, а далі електронною або звичайною поштою доставляли до Києва, де роздруковували на тому самому поліграфкомбінаті «Україна». А назад у райони доправляли уже готові персоналізовані паспорти.
На перший погляд, нібито все просто, але не в кожному районі, та й навіть не в кожному обласному центрі, тоді ще була спеціальна техніка відповідного призначення. Саме тому паралельно видавали обидва зразки паспортів, при цьому новий повільно, але впевнено витісняв старий. Одне слово, до 2015 року впоралися б і взяті на себе перед міжнародною організацією зобов'язання виконали б.
І ось тут саме час згадати про паспортну лихоманку, що сталася влітку 2007-го, і яка не повинна повторитися в майбутньому, під час упровадження нового паспорта з електронним носієм біометричної інформації.
Десь у середині 2000-х чимало вчених і поліграфістів розробили технологію друкування пластикових документів на спеціальному матеріалі, який називається багатошаровий полікарбонат. Її відмінність у тому, що зображення людини і літери не наносять фарбою зовні, а випалюють ізсередини. Там в одному з шарів пластику є спеціальні матеріали, які під дією лазерного променя вступають у відповідну хімічну реакцію.
Технологія, що й говорити, прогресивна. Пропозиція виготовляти саме так закордонні паспорти була цілком слушна — підробити такий паспорт надзвичайно складно. Однак були у цієї ідеї опоненти. По-перше, собівартість такого документа була набагато вища за попередні зразки. По-друге, запровадження такого зразка паспорта ніхто від України не вимагав — Міжнародну організацію цивільної авіації цілком задовольняв і паперовий паспорт, головне, щоб зображення власника було друковане, а не вклеєне.
Гіркі уроки минулого
У такій ситуації логічним було б таке рішення: паралельно з двома зразками, які існували, запровадити третій. І пропонувати людям на вибір: хочеш мати красивіший паспорт — плати дорожче. Життя з часом усе б розставило на свої місця. Та, на жаль, події почали розгортатися за найгіршим сценарієм.
12 травня 2007 року тодішній глава держави Віктор Ющенко своїм указом скасував низку нормативних актів, виданих у минулі роки його попередниками. Серед них були й два названі укази 1993-го і 1996-го років, якими затверджували два чинні зразки закордонного паспорта. Навіщо він так зробив, пояснити важко, але це було його право — скасував, то й скасував. Тим більше, що згідно з тодішньою редакцією Конституції президент не зобов'язаний вникати у такі дрібниці, як затвердження зразків документів. Про це нехай болить голова в уряду.
Указ вступав у силу через десять днів. За цей час клерки юридичного підрозділу поліграфкомбінату «Україна» мали б повідомити своє керівництво, що з 22 травня 2007 р. ми формально не маємо права друкувати паспорти, бо для цього не буде правової бази. І не просто повідомити, а й подати свої пропозиції, скажімо, проект урядової постанови, якою б затверджували ті самі зразки, що були. Або запроваджувати новий. Чи встановлювати паралельне функціонування тих і других. Далі — вгору по ієрархічній драбині: директор комбінату подає свої пропозиції міністрові фінансів, той, у свою чергу, прем'єр-міністрові, а вже той підписує постанову.
Утім, цю роботу співробітники комбінату могли б перекласти на своїх колег із МВС. Повідомити, що з 22 травня ми припиняємо друк паспортів, а ви, хлопці, робіть як знаєте. Тоді інспектори паспортної служби мали б дати свої пропозиції директорові Департаменту з питань громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб (ДГІРФО), той — міністрові внутрішніх справ, той — прем'єрові. У будь-якому випадку, враховуючи «пожежність» ситуації, за десять днів упоралися б.
Проте сталося все не так, як треба. Поліграфкомбінат «Україна» друк припинив, а постанова Кабінету Міністрів № 858 про затвердження нового зразка закордонного паспорта (саме з полікарбонатною сторінкою) з'явилася на світ аж 26 червня. Протягом місяця документи не виготовляли, і за ними одразу виникли величезні черги.
Річ у тім, що підрозділи МВС щороку видають близько мільйона закордонних паспортів, причому найчастіше люди за ними звертаються саме влітку. Починаючи з липня 2007 року, коли друк відновився, черга почала потроху розсмоктуватися, і за кілька місяців проблему було вирішено, але сотні тисяч людей, розлючених, що у них зіпсувалися плани літніх відпусток, залишилися невдоволені діяльністю урядової команди. І це саме напередодні виборів до парламенту, що відбулися у вересні.
Судячи з тексту урядового розпорядження від 17 листопада 2010 року, безлад трирічної давності не повинен повторитися. Адже низці міністерств і відомств, зокрема МВС, МЗС, Держприкордонслужби, Держспецзв'язку, Держкомінформнауки і навіть Національній академії наук дано доручення проаналізувати, розробити, визначити, підготувати і подати все, що необхідно для ухвалення таких серйозних рішень.
Будемо сподіватися, що наші урядовці навчилися робити правильні висновки з колишніх помилок.
Юрій КОТНЮК
також у паперовій версії читайте:
- ХРОНІКА ПРИГОД
- ПОТЕРПІЛІ Й НЕ ЗНАЛИ
назад »»»