ДО ЗАРОБІТЧАН — ОБЛИЧЧЯМ
Кожен десятий житель планети живе за рахунок коштів, які надходять від родичів, що працюють за кордоном. За підрахунками Світового банку, обсяг валютних потоків, котрі надсилають трудові мігранти, становить 350–600 млрд дол. на рік. Тож вигода країн-донорів робочої сили очевидна.
ДЕРЖАВА МАЄ НЕВІДКЛАДНО ВИРІШИТИ ПРОБЛЕМИ ТРУДОВОЇ МІГРАЦІЇ
Наш найбільший інвестор
Реальний обсяг коштів, переказаних українськими гастарбайтерами, перевищує 20 млрд дол. на рік. Це значно більше, ніж іноземні інвестиції в нашу країну і сягає приблизно чверть її ВВП. Офіційна оцінка значно нижча, тому що при її формуванні беруть до уваги лише банківські перекази й ті, що здійснені за допомогою спеціальних програм на зразок Western Union, MoneyGram. А наші співвітчизники основну частину коштів передають через кур'єрів — родичів, знайомих або водіїв бусів.
Однак, незважаючи на важливий фінансовий внесок заробітчан, у державі відсутня концепція міграційної політики. Що й казати, українські гастарбайтери навіть не мають права відкривати за кордоном валютні рахунки в банках. Лише нещодавно Держкомпідприємництва підготував до другого читання відповідний законопроект.
Міграція породжує явища, які загрожують національній безпеці: загострення демографічної кризи, відплив інтелектуального потенціалу та висококваліфікованої частини працездатного населення. Щоб виробити стратегію протидії цим процесам, а також створити умови для повернення заробітчан на батьківщину, дбаючи про дотримання стандартів забезпечення прав і свобод людини, Міністерство юстиції підготувало проект Указу Президента «Про затвердження концепції державної міграційної політики». Документ розміщено для обговорення на офіційному сайті Мін'юсту.
Це збіглося в часі із завершенням дослідження становища мігрантів у Греції, проведеного Міжнародним жіночим правозахисним центром «Ла Страда-Україна» за фінансової підтримки Європейської Комісії. Цю працю було виконано наприкінці 2009-го — на початку 2010 року в рамках «Програми співпраці у сфері протидії торгівлі людьми і нелегальній міграції в країнах Чорноморського регіону». Мета дослідження — з'ясувати вплив світової економічної кризи. Певні виявлені в ньому тенденції можна екстраполювати на інші європейські держави, де трудяться наші заробітчани.
Світова фінансова криза вплинула на рівень оплати та умови праці, наявність робочих місць, доходять висновку дослідники. Однак усупереч очікуванням мігранти не поспішили масово повертатися на батьківщину. Навпаки, найбільша кількість їх повернулася до травня 2008 року, коли економіка України перебувала на піднесенні. Це вселяло надію на працевлаштування або започаткування власного бізнесу. Частина мігрантів, які залишилися без роботи і повернулися під час кризи, не змогли тут працевлаштуватися і знову виїхали до Греції.
Криза спровокувала неочікуваний процес: наша молодь, котра осіла в Елладі, почала переїжджати до тих країн Євросоюзу, де негативні явища не так відчутні, а оплата праці вища. А от мігрантам старшого віку довелося погоджуватися на погіршення умов праці або повертатися на батьківщину.
Криза може змусити мігрантів, які отримали за кордоном надійний правовий статус, прийняти рішення залишитися в Греції на тривалий час і навіть перевезти туди свої родини. Та частина мігрантів, котрі хоча й втратили право перебувати в тій країні, однак не повернулися, залишатимуться там на нелегальному становищі й шукатимуть роботу в «тіньовому» секторі. Вони можуть наразитися на ризик стати жертвами торгівлі людьми.
До слова, грецькі українці пересилають на батьківщину від 50 до 100% свого заробітку. Їхні родини в Україні часто мають інші джерела фінансування, але для багатьох надходження із-за кордону є основним доходом.
На Україну повернусь?
У сучасному світі співіснують дві протилежності: безробіття і конкуренція за трудові ресурси. Як зазначає провідний науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Олексій Позняк, для багатьох держав суттєвою є проблема нестачі працездатного населення.
З огляду на це автори дослідження «Українська Греція» постійно апелюють до питання повернення мігрантів на батьківщину. Тут провідну роль відіграє тривалість їхнього перебування за кордоном. Заробітчани, котрі виїхали до Греції в середині 90-х років минулого століття, влаштували своє життя і не хотіли б щось міняти. Важливим чинником таких настроїв є відсутність в Україні програм з реінтеграції закордонних трударів. Крім того, більшість грецьких українців — люди старшого віку, тобто найменш затребувані на ринку праці на батьківщині. Тут вони мають шанси отримати лише таку саму малокваліфіковану працю, однак в Україні вона оплачується значно нижче.
Найважливішою проблемою для більшості мігрантів, які працюють в Греції, є пенсійне забезпечення. Наші співвітчизники сплачують мінімальні соціальні внески, тож навіть за наявності солідного трудового стажу не можуть, згідно з тамтешнім законодавством, розраховувати на отримання пенсії в Греції. Не ліпша й перспектива одержати пенсію на батьківщині, адже роки праці в еміграції не враховуються в пенсійний стаж. Тому старше покоління мігрантів змушене працювати на чужині, поки вистачає сил. У молоді, яка сплачує більші внески і може розраховувати на гідну пенсію, це формує бажання залишитися в тій країні назавжди. Вирішити проблему могла б угода між нашою державою і Грецією про взаємне визнання трудового стажу. Запропонована схема добровільних відрахувань до Пенсійного фонду України не приваблює мігрантів.
Грубих порушень прав наших співвітчизників не виявлено. Проте зафіксовано випадки, коли роботодавці, попри обіцянки, відмовлялися сплачувати внески на соціальне страхування за працівників-мігрантів, тому їм доводилося робити це самим. Із настанням кризи такі випадки почастішали.
Хай там як, а значний рівень безробіття в Україні, банкрутство малого бізнесу, зростання заборгованості за кредитами сприяють збільшенню еміграційного потенціалу. Тому з міграційною політикою на державному рівні слід визначитися невідкладно, наголошує президент Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда-Україна» Катерина Левченко. Автори дослідження підготували рекомендації для органів державної влади.
Найважливішою є така: з огляду на загрозу депопуляції та дефіцит трудових ресурсів найважливішим напрямом міграційної політики держави має стати створення сприятливих умов для повернення трудових мігрантів і сприяння їхній реінтеграції в суспільство. Для захисту громадян, котрі працюють на чужині, необхідно подбати про їхнє соціальне та пенсійне страхування. Одним із напрямів цієї діяльності могло б стати запровадження спеціального страхування на випадок невдалої міграції. Необхідним є створення Державної міграційної служби, яка має опікуватися також проблемами трудової міграції.
Ніна КЛИМКОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:
- ЗАПИТУВАЛИ — ВІДПОВІДАЄМО
- НОВЕ У ПОМИЛУВАННІ
- ПОЛЮВАННЯ НА ПРАВОЗАХИСНИКІВ?
назад »»»